«Мистецтво жити!» У Львові триває благодійна виставка з унікальними роботами українських і польських митців

В умовах війни важливо робити те, що надихає людей. У бурхливі періоди мистецтво стає необхідною втіхою та способом вираження почуттів, надії та опори для кожного, хто переживає стрес, спільні та особисті трагедії. Воно може об`єднувати суспільство, формувати платформу для транслювання глибоких емоцій і рефлексій на події війни. Сьогодні ми боремося за нашу культуру, за наш звичний спосіб життя. Українці прагнуть захистити власну свободу від імперської навали, тому кожен у тилу старається робити щось важливе для свого народу, своєї нації та культури. Чи є місце мистецтву під час війни? Однозначно так! Завдання митців — надихати навіть у найскладніші для країни періоди. Задля цього міжнародна мистецька група зібралася в артрезиденції Citadel Inn — Gastro Boutique Hotel & Restaurant на пленер Citadel Art Plein Air — другий в історії готелю і перший з початку повномасштабного вторгнення.

«Цитадель» завжди відкрита до підтримки актуальних та важливих ініціатив. Так, команда закладу провела низку благодійних гастровечерь, таких як Charity Gastro Dinner (зі збором для реабілітації дітей, які постраждали від війни, та на дрони для 125-ї ТРО), Етновечір (зі збором коштів на протези для Незламних), Вечеря у Бордо (кошти передали для центру реабілітації Superhumans), Гастровечеря «1000 автомобілів свободи» для ЗСУ, Вечеря за мотивами книги «ЖУК — жива українська кухня» Олі Павленко на псевдо Оля Кольорово (всі вторговані кошти передали родині загиблої дослідниці для перевидання книги, в якій закладена українська гастрономічна спадщина).

Як це було: Citadel Art Plein Air 

Пленер проходив у центрі Львова з 10 по 18 жовтня. У ці дні в артрезиденції Citadel Inn міжнародна мистецька група працювала над створенням рефлексій на тему «Мистецтва жити». Серед них знані українські митці: Олег Денисенко, Владислав Шеришевський, Альбіна Ялоза, Олена Придувалова, Сергій Корнієвський, Ед Потапенков, Юрій Денисенков, Катерина Ганейчук і двоє гостей з-за кордону: Konrad Dobrucki та Paulina Mirowska. 

За цей час було створено 27 творів мистецтва: 20 картин, дві роботи з металу та п’ять фотографій. Нам вдалося поспілкуватися з митцями під час пленеру і розпитати про натхнення та символізм їхніх щойно створених робіт. 

Альбіна Ялоза

Ці дві роботи — диптих, своєрідний діалог. Перша, «Крим наш», із синьою цибулею і жестом, який символізує те, що все рано чи пізно буде по-нашому. Друга картина, «І буде хліб», — про важливість кожної зернини, про нашу боротьбу й очікування Сонця. Ми чекаємо і віримо, що це Сонце прийде і ми його не упустимо. 

Сергій Корнієвський

Коли я прибув сюди, я захотів написати якийсь такий портал, незвичайний пейзаж, мені захотілось прорвати простір. Так з’явилася ця фіолетова картина з воротами та порталом. Друга робота — розмова Духа з Душею (знаєте, кажуть: самотність — найвища категорія спілкування). Ці дві картини про те, що важливо у нашій реальності відкривати нові портали, виходити так трошки вище, інакше пережити цю реальність складно. 

Ед Потапенков

Перша картина належить до серії «Перешкоди». Вийшов спотворений пейзаж, який нагадує телевізійні перешкоди. Такою є наша дійсність. Друга робота натхненна інтер’єром. У такі часи нам всім хочеться затишного куточка. Спочатку у мене був ранок, потім день, зрештою вийшов вечір. Переписував її кілька разів, то йшло, то не йшло…

Владислав Шеришевський

«Адель» і «Хотель» (разом серія «Цитадель») — дотепні картини, які я присвятив цьому готелю. Бо готелі призначені не тільки для ночівлі, а й для інших приємностей. Третя картина — про людину, яка не сміється. Дуже потужна. Я навіть не хотів її виставляти, але мене все ж вмовили.

Юрій Денисенков

Я постійно працюю з темою пам’яті, це основа моєї творчості. Ці роботи, вибрані скриншотом з відео повернення людей з полону, належать до серії «Зустрічі та прощання». Емоції під час таких моментів (радісних під час зустрічі та сумних під час прощання) — поза часом. Картина — це пам`ять, це історія про міцний зв’язок між людьми.

Катерина Ганейчук

На цей момент наша безпека є ілюзорною. Мої роботи, на яких зображені сім`я з котиком, песиком і двома дітками; ковчег, де можна отримати прихисток, фрагментовані, тому що зараз у нас фрагментована країна, фрагментовані (розділені) родини, фрагментовані тіла воїнів, фрагментований мозок. Тому я не можу малювати людей цілісними. Ми всі пошматовані, як наша країна, а єдиний безпечний прихисток (ковчег) ми можемо віднайти тільки в колі найближчих. Всі інші прихистки та укриття — просто ілюзія.

Олена Придувалова

У мене вийшло дві серії. Перша натхнена панорамами з готелю. Тут три різні прояви, три різні настрої. Я щоранку дивилась і вловлювала свій настрій: тут був дощовий день, тут спокійний, зелений, а цей золотий, осінній, залитий львівським сонцем — я милувалася в цей момент Львовом. Перед приїздом я не збиралася писати пейзажі, але, коли побачила, що відкривається переді мною, подумала: «А коли ще я це відчую?» Так все і склалося.

Також у мене є велика серія графічних робіт «Моє Серце». Це була спроба відобразити на полотні свої різні стани. Абсолютно ірраціональні роботи: малювалось так, як мені всередині відчувалось. Я б хотіла цю серію продовжувати. Зараз всі так: відчувають то страх, то жах, то сум, то депресію. Серце стискається від болю і від усіх переживань.

Олег Денисенко

Можу сказати таку просту річ, що найвищою цінністю в людини, звичайно, є життя і її здоров’я. На другому місці особисто для себе я б визначив свободу. І саме в цих роботах я хотів показати прагнення свободи, яка дає відчуття польоту і чіпляє крила за спиною, яка дає безмежний простір для фантазії та сприйняття життя. Життя, яким би воно не було під час війни, під час миру, під час якихось певних випробовувань. Свобода, свобода і ще раз свобода. Це одна з найбільших людських цінностей, її потрібно плекати і її потрібно пропагувати. 

Paulina Mirowska

У творі розповідається про останні у світі природні степи, які розташовані на півдні України, Приазов’я, терени, нині окуповані росіянами. На першому фото зображена сталева скульптура, яка є інтерпретацією Erodium Beketowii, грабельки — невеликої степової рослини, що, як один із найбільш вимирущих степових видів, занесена до Червоної книги України. Верхня частина роботи створена у співпраці з львівськими ковалями в кузні Львова. Для мене плоди Erodium Beketowii є символом сили, багатства та краси України, а також зброєю самої рослини за виживання. Рослина спирається на радянський бойок гвинтівки Мосіна, яка була основною гвинтівкою російської імператорської армії, а потім Червоної та Радянської армій. Зрізання та перекручування шпиля одним із наймолодших працівників кузні є символічним актом опору України російському вторгненню та сили молодого покоління українців. Друга робота — сталева інтерпретація степи — Ковила, яку я представила у вигляді переплетень за допомогою колючого дроту. Його форма захищає території України від вторгнення агресора, протидіючи не лише війні, а й деградації найцінніших природних територій нашої країни.

Konrad Dobrucki (працює з фотографією)

Ця фотосесія стосується теми пам`яті музею. Українські музеї, з яких від російської агресії було вивезено найцінніші та найунікальніші витвори мистецтва, залишили сліди, які задокументовано у їхніх творах. Серія охоплює простори Палацу Потоцьких, Палацу Лозінських та Львова.

Пленер закінчився виставкою, відвідати яку можна до 18 листопада абсолютно безоплатно. Частину робіт керівництво Citadel Inn планує передати на благодійні аукціони (в пріоритеті — потреби ЗСУ). Всі картини можна придбати в закладі. 

Наступна благодійна подія в готелі «Цитадель» відбудеться 21 грудня. Всі деталі ви можете знайти на сторінці Citadel — Gastro Boutique Hotel & Restaurant у Facebook та Instagram.

---