Пам’ятаю, як у дитинстві ходила з дідом до сільської бібліотеки з величезною сумкою, а то й з мішком, в які він набирав кілька десятків книг без розбору на жанри та авторів. Мені, малій, тоді здавалося, що він їх просто ковтає, бо вже зовсім скоро ми йшли з мішком обмінювати їх на нові. Книжки були завжди там, де був дід. Мабуть, тому його кумедні й цікаві історії я могла слухати до пізньої ночі.
Моїй бабусі сьогодні 83, і коли я питаю: «Що вам привезти із Києва», вона завжди просить книжку «крупним шрифтом і обов’язково українською мовою». Досі напам’ять читає мені вірші, наспівує по чотири куплети пісень і переказує прочитані оповідання. Мама взагалі має якусь книжкову суперсилу: на прочитання солідного роману їй знадобиться не більше двох днів, тоді як я можу вчитуватися в нього днів з десять. І от я, членкиня літературної студії в школі, а згодом і журналістка, завжди відчувала якийсь читацький комплекс поруч із рідними, а згодом і з друзями й колегами. Так, у мене в сумці завжди була книжка, поруч із ліжком лежали ще декілька, а книжкова шафа в квартирі завжди поповнювалася чимось свіженьким. Але мені здавалося, що цього все одно недостатньо, читаю я повільно й мало, а значить, інтелектом (у моєму розумінні — начитаністю) похвастатися в компанії навряд чи зможу. Навіть коли заходила в квартиру до друзів, підсвідомо очима завжди шукала книжкову шафу, пробігала авторів і за дві секунди виносила людині вирок. Та чи правильним є такий підхід в оцінці особистості? І чи справді наше покоління стало читати менше, і з цим негайно щось потрібно робити?
Відповідь я пішла шукати у Олени Іванової, блогерки й екс-керівниці бібліотекою «Світло».
«Я б не стала узагальнювати. Читання як джерело інформації, можливо і не найперший, не найшвидший шлях, але читання як відпочинок, як духовний та культурний розвиток мало чим можна замінити. Тому люди, що прагнуть самовдосконалення (хай би що ми не вкладали у це слово) приходять до книг так чи інакше. Я б радше сказала, що книга перестала бути сакральним предметом, і в цьому питанні я обома руками "за"», — говорить Олена в коментарі ELLE.UA.
Довго мені здавалося, що ґаджети замінили для моїх ровесників книжки, і навіть дітей ми частіше забавляємо не кубиками й абеткою, а новим мультфільмом на YouTube. Можливо, корінь зла саме в диджиталізації?
«Не думаю, що книгу необхідно протиставляти ґаджетам. Це різні речі. Чому б тоді не порівняти читання та спорт? Це також витрачання часу на розвиток. Любов до книги краще прищеплювати окремо, як окреме задоволення та спосіб розуміння світу», — переконує мене Олена.
Тоді як щодо книжкових марофонів («100 книг за рік», «1 книжка за тиждень» і так далі), якими свого часу майоріли не тільки блогерські сторінки в соцмережах, а й цілі рубрики солідних міжнародних газет і журналів? Чи доречним у книжковому питанні є примус?
Олена Іванова називає марафони швидше дисциплінованістю, аніж примусом, адже частіше за все читати нас ніхто не примушує, а якась рутина може затягнути та відірвати.
«У марафонах добре працює те, що ти даєш публічну обіцянку. Класно, якщо ще і звітуєш про прочитане. Тому я не бачу жодних проблем з читацькими марафонами, якщо є бажання. Головне пам’ятати, що читання це про задоволення та користь для себе, а не когось іншого», — говорить вона.
Від себе я б додала — що корити себе за недочитану сторінку або спізнюватися на робочу зустріч, аби виконати свій читацький план — теж не варто. Читання не повинно перетворюватися на спортивну естафету. Важливо зберегти той баланс між корисним і приємним, аби не виникло зривів, як на жорсткій дієті (в даному випадку — аби не закинути марафон, а з ним і книжки якнайдалі і якнайдовше).
Як же почати читати більше? Я для себе виділила кілька простих, але перевірених часом правил.
- Купуйте і завантажуйте книжок більше, ніж можете прочитати. Якщо вони завжди будуть у вашому полі зору, стимул взяти до рук якусь одну завжди буде вищим.
- Виділіть собі час на читання кожного дня. Це може бути 15 хв або ж три сторінки книги. Головне — систематичність. Ви самі здивуєтеся, як через тиждень вам захочеться прочитати на 5 хвилин чи на 1 сторінку більше, а за два тижні — ще.
- Не бійтеся читати більше однієї книжки одночасно. Це не розсіюватиме вашу увагу. Це як дружити з двома подругами паралельно. Є книжки для обідньої перерви, для метро і перед сном. То чому ж лишати себе можливості отримувати різні види читацького задоволення впродовж дня?
- Життя занадто коротке, щоб дочитувати до кінця нецікаву книгу. Не йде, не ваше, не на часі — сміливо кидайте. В світі ще стільки непрочитаних цікавезних книг!
- Чергуйте читання паперових книг з електронними, слухайте подкасти або книжкових блогерів у YouTube. Це все читацький світ.
Олена Іванова зі свого боку також радить створити довкола себе відповідний інформаційний простір, і всі входи до нього хороші.
«Підпишіться на книжкових блогерів, на літературних критиків, дивіться час від часу лекції з літератури. Це допоможе відкрити безмежний літературний простір для вивчення, ви більше знатимете про нові книги, що виходять, цікаві факти з життя письменників, побачите обговорення та рефлексію інших читачів. Усе це працює на вас як на читача».
І коли я знову гризу себе за те, що читання поступово відходить у нашого покоління на другий план, згадую, скільки статей на різних сайтах та постів у Telegram-каналах я читаю впродовж дня. Це точно не 5 і не 10 паперових сторінок. То, може, варто від себе зрештою відчепитися? Потім натрапляю на новини кінця 2021-початку 2022 року, коли всі говорили про книжковий бум в Україні, спричинений «президентською тисячею». Держава не тільки проспонсорувала, а й простимулювала нас до читання: за період старту єПідтримки українці витратили на книги понад 300 млн грн. Як показала статистика, читачі справді обирали книжки частіше, ніж похід у кіно чи навіть спортзал. Читали так, що спричинили навіть паперовий колапс. Глобальна нестача паперу, з якої почався рік, стала значною проблемою для вітчизняного книговидання. Держава взялася за врегулювання цього питання і, впевнена, після війни гідно впорається і з цим моментом. Адже ми нація, яка любить читати і точно вміє думати. У цьому сьогодні жодних сумнівів я не маю.
І останнє: навряд чи ми стали читати менше. Просто кількість джерел доступу до інформації зросла з часів мого діда в рази. І наше покоління таки непогано з цими джерелами справляється. Будь то паперова книжка, улюблений блог на сайті, чи авторитетний Telegram-канал.