Блекаут: що спільного у Києва у 2022 році та Лондону в 1940 році

Використання терору проти мирного населення як засобу ведення війни — не нововведення росіян у війні проти України, а українці — не перші, хто вимушений поринати в суцільну темряву через повітряні атаки ворога. 7 вересня 1940 року німецькі війська розпочали операцію «Лондонський бліц», яка тривала до 10 травня 1941-го, спершу — 57 ночей бомбардувань поспіль.

Imperial War Museums

«Найважчий наліт минулої ночі, можливо, найсильніший за багато місяців для Лондону... Зенітки продовжували гуркотіти майже всю ніч. Сьогодні не можу знайти жодної людини, яка б сказала, що спала минулої ночі», — запис у щоденнику Джорджа Орвелла від 17 квітня 1941 року.

Люфтваффе знищували військові об’єкти та об’єкти критичної інфраструктури, заводи, нафтосховища, житлові квартали, музеї — лише за перші 30 днів на мешканців британської столиці скинули 5 тисяч бомб. Історичний центр Лондону та 60% будинків були зруйновані.

Блекаут по-англійськи

Imperial War Museums

Поглянувши в архівні записи лондонців часів Другої світової війни, чимало українців упізнають себе: нічні сирени, оголошення повітряної тривоги по всій країні, бомбосховища, цілодобове читання новин і блекаут.

Пілоти Люфтваффе ідентифікували цілі за допомогою довоєнних карт та оновлених розвідувальних фотографій, але їм потрібно було співвіднести їх з орієнтирами на землі. Випробування, проведені Королівськими ВПС, показали, що відсутність освітлення на землі бентежила навіть британських пілотів. 1 вересня 1940 року — в день, коли Німеччина вторглася на територію Польщі, уряд Великої Британії видав наказ про світломаскування.

Разом з темрявою до країни прийшли хаос і параноя: кількість ДТП зросла у понад 2 рази, люди тонули в річках, падали на вулицях. До січня 1942 року кожен п’ятий британець отримав ту чи іншу травму.

Imperial War Museums

«Я стояла на тротуарі мосту Гангерфорд, що перетинає Темзу, і дивилася, як зникали вогні по всьому Лондону. Величезне місто нагадувало казкову країну з вогнями, що простягалися до небес, а потім усі райони, один за одним, занурилися в темряву, наче хтось клацнув вимикачем...» — писала шотландська журналістка Меа Аллан.

Найпопулярнішими товарами у лондонських крамницях швидко стали білі куртки та нашийники для собак, одяг з люмінесцентними елементами та тростини з маленькими вбудованими лампочками. Влада зобов’язала власників автівок розфарбовувати у білий колір бампери та крила машин. Білою фарбою мали бути відмічені й автобуси.

Існували навіть особливі правила використання ліхтариків: їх потрібно було затуляти папером і направляти в землю. Цього вистачало лише для того, щоб бачити на 1-2 метри перед собою.

Плакат «Світити ліхтариком небезпечно — помахайте чимось білим, щоб автобус вас помітив»

Imperial War Museums

«Кожна мандрівка містом під час відключення світла, особливо вночі — велика пригода. Хоча ви знаєте певні орієнтири, вони не допоможуть, якщо у вас немає хорошого ліхтарика. Ніколи не знаєш, що перед тобою на відстані приблизно трьох футів», — писав Френк Фостер у 1943 році.

Лише 30 квітня 1945 року, через 5 років і 123 дні після введення відключень електроенергії, засяяли вогні Біг-Бена.  

Чаювання о п’ятій годині та улюблений туалетний папір короля

Imperial War Museums

Одразу після початку війни вона здавалася британцям далекою, адже велася на континенті, від якого Велику Британію відділяла протока Ла-Манш. Люди не сприймали світломаскування як необхідний захисний захід, адже до початку «Лондонського бліцу» воно стало причиною понад тисячі смертей та сотень травм.

Однак з кожним днем війни загроза повітряних атак ставала все менш примарною: під натиском Німеччини слідом за Польщею впали Норвегія, Данія, Бельгія та Нідерланди. Після Першої світової війни французька армія вважалася однією з найсильніших у Європі, проте й вона не змогла довго чинити опір.

«Німеччина має величезні ресурси для того, щоб вторгнутися у нашу країну та окупувати її. Найголовніше зараз — протиповітряна оборона», — говорилося в одному зі звітів, підготованих для Вінстона Черчилля.

Німці розраховували, що бомбардування Лондону змусять Велику Британію капітулювати, проте їхні прогнози не справдилися. Розділені класовою нерівністю та міжнаціональними конфліктами, британці об’єдналися перед обличчям загрози.

У своїх щоденниках Джордж Орвелл розповідав, що з початком бомбардувань лондонці почали набагато охочіше розмовляти на вулицях з незнайомцями, а памфлет Вансіттарта «Ненавидіти Німеччину» розходився як гарячі пиріжки. Люди вбачали мету ведення війни лише в тому, щоб «побити німців».

У Лондоні працювали ресторани і паби, а мешканці міста навіть у стані постійної небезпеки не відмовлялися від традиційного чаювання о п’ятій годині. У рамках загальнонаціональної кампанії «Копай заради перемоги» лондонці саджали овочі та квіти на дахах власних укриттів, які називалися «сховищами Андерсона».

Король Великої Британії Георг VI, батько Єлизавети II, також не впадав у відчай. Попри те що королівські резиденції, зокрема й Букінгемський палац, були одними з головних цілей Люфтваффе, бомбардування не змусили короля навіть відмовитися від улюбленого туалетного паперу. Компанія Bromo виготовляла його у США, тож знайти такий папір у Великій Британії часів Другої світової війни було вельми складно. Георг VI звертався до посла Великої Британії у США з проханням періодично надсилати йому саме цей туалетний папір.

Морква: таємна зброя британських пілотів і засіб боротьби з наслідками блекауту

Плакат: «Морква береже твоє здоров’я та допомагає бачити під час блекауту»

Imperial War Museums

Сьогодні, мабуть, кожен чув, що бета-каротин, який міститься у моркві, покращує зір та допомагає орієнтуватися у темряві. Формуванню та закріпленню цього твердження сприяла британська пропаганда часів Другої світової війни, коли населення зіткнулося з наслідками блекауту.

У 1941 році у британській медицині виник новий термін «світломаскувальна анемія» — афективний розлад, що виникав через вимушене існування людей у темряві та характеризувався порушенням серцевого ритму, зниженням концентрації та депресіями. Навіть війна впливала на моральний стан британців не так, як блекаут, і пропаганда мала якось підняти дух населення та щось протиставити цьому.

Чудодійним засобом стала морква. Британський уряд заявляв, що якщо люди включать до свого раціону достатню кількість моркви, то зможуть побороти світломаскувальну анемію та навчаться орієнтуватися вночі так, як удень. Вибір продукту був пов’язаний не з турботою про зір громадян, а з продовольчою кризою, що охопила країну.

Imperial War Museums

«Через дефіцит цибулі в усіх загострився нюх на її запах. Четвертинка цибулини, покришена в рагу, відчувається дуже сильно», — писав Джордж Орвелл.

Пропаганда описувала моркву не лише як продукт із ледве не магічними властивостями, а й як таємну зброю британських пілотів. Це було необхідно для того, щоб приховати від німців нову технологію — радіолокаційний радар, що дозволяв точно визначати розташування ворожої авіації. Пілот Королівських ВПС Джон Каннінгем став легендою війни, знищивши 20 німецьких літаків. Щоб приховати використаний ним радар, британці почали поширювати чутки про те, що він споживає величезну кількість моркви.

Джордж Орвелл у 1941 році писав, що будь-яка європейська нація, опинившись на місці британців, давно б уже благала про мир, проте сьогодні українці доводять усьому світу, що це не так. Збройні Сили стримують наступ ворога та повертають український прапор у різні куточки нашої країни, а цивільні — формують для воїнів міцний тил.

---