«Олена Зеленська, як і її чоловік Володимир, раніше працювала в кіно, а потім їй довелося навчитися втішати цілий народ».
Такими словами починається інтерв’ю з першою леді України в німецькому виданні Zeit майже через рік після початку повномасштабного вторгнення. У розмові з журналістами Олена Зеленська розповіла про свої очікування від ролі першої леді, про рідкісні зустрічі з Володимиром Зеленським, психологічну допомогу та інші дотичні до війни речі.
Сьогодні ми зібрали для вас 7 найважливіших і найяскравіших цитат із нового інтерв’ю Олени Зеленської.
«Я не можу по-справжньому думати про те, як я живу, відколи почалася війна. Мені для цього не вистачає спокою й тиші, а коли на мить все замовкає, я надто виснажена, щоби слухати себе».
«Цей постійний тиск робить усіх у нашій країні психічно та фізично хворими... Так, я теж лікуюся. Не думаю, що я повинна це приховувати».
«У нас точно не стокгольмський синдром, коли жертва починає співчувати своїм мучителям. Масового руху проти війни в Росії ми не бачимо і не відчуваємо. Ми не бачимо, щоб комусь було шкода дітей, які гинуть в Україні».
«Я не хочу бути центром трагічної, драматичної історії. Я не знаю, чи ви це зрозумієте, але я не хочу, щоб моє життя згодом було відкрито для широкого загалу, і люди жаліли мене. Я не хочу бути жертвою».
.jpg)
«Рішення, яке ми запропонували в Давосі, — це формула миру, яку раніше представив мій чоловік. Десять конкретних пунктів: від ядерної безпеки до відновлення територіальної цілісності нашої країни. Від енергетичної безпеки до повернення всіх військовополонених і депортованих, які утримуються на території Росії. Нині одним із центральних завдань нашої держави є залучення світу до реалізації цієї формули миру».
«Для мене особливо важлива гуманітарна, людська сторона. Щоб наші люди, які зараз розкидані по всьому світу, могли повернутися додому. Усім батькам, синам і донькам на фронті треба повернутися додому. Але перемир’я, як ми розуміємо, не означає мир. Неможливо потиснути руку тим, хто щойно вбив наших близьких чи сусідів».
«Я б сіла в машину (після перемоги — ред.) одна, без охоронців, без усіх людей, які мене постійно супроводжують. Я б просто поїхала за місто. І дуже голосно увімкнула б музику. Тоді зупинилася б десь у гарному місці й просто дивилася на краєвид доти, доки я хочу. Звичайно, спочатку я б вимкнула мобільний телефон».
