Українці здавна виборювали право на власну самобутність та ідентичність. Серед них були й жінки, які представляли інтереси нації в сенаті Другої Речі Посполитої, розповідали про Україну на весь світ чи приєднувалися до лав УГА. Вони мали чудову освіту, гарні організаторські здібності та бажання захищати як становище жінок, так і національні права.
Про таких українок — далі в матеріалі. Джерелом для написання стала книжка «Українки в історії».
Мілена Рудницька
Мілена Рудницька належала до тих дівчат, які пройшли повну гімназійну програму, та була однією з небагатьох галичанок із закінченою вищою освітою. На відміну від багатьох активісток вона вважала, що участь жінки в громадській та політичній діяльності вимагає усвідомлення фемінізму. Мілена Рудницька спілкувалася із чоловіками як з рівними й дотримувалася дружнього тону, без поклоніння.
Громадська діячка стала однією із засновниць Союзу Українок — осередку, який підтримував право жінок на самовизначення. Завдяки їй угруповання не розбилося на політичні уламки, як це сталося з іншими українськими партіями.
Мілена Рудницька була важливою політичною постаттю в Галичині — вона представляла українців у польському соймі та виступала на міжнародних форумах.
«Ви знаєте, Достойна, Дорога Пані, що я маю сміливість казати людям те, що думаю, що я ніколи не вагаюся робити собі ворогів, якщо цього вимагає моя внутрішня правда», — зазначала політикиня в листі до Софії Русової.
Мілена Рудницька завжди бачила Україну як незалежну демократичну державу, тому протистояла польському й більшовицькому режимам. Коли на території Галичини поширювалися радянофільські погляди, вона їх не сприймала, адже, на її думку, з націонал-комунізму не могла вийти Україна. Жінка гостро виступала проти авторитарного режиму та одна з перших засуджувала політичний тоталітаризм.
Зінаїда Мірна
.jpg)
Зінаїда Мірна не могла стояти осторонь громадського життя. Вона гармонійно поєднувала націоналізм і фемінізм, тому однаково важливими вважала й жіноче питання, й українську справу. Зінаїда Мірна спочатку приєдналася до Українського клубу, а потім активно брала участь у діяльності Київського товариства оборони жінок.
Також активістка проводила значну роботу з поширення українських книжок та традицій українського народу в дитячих садках та недільних школах.
З перших днів формування Центральної Ради Зінаїда Мірна долучалася до державотворчого процесу. Вона стала делегаткою від Всеукраїнського національного конгресу, вела діловодство у фінансовому відділі Центральної Ради та очолила Комітет при Товаристві допомоги населенню України, що постраждало від війни. Коли УНР переїхала до Кам’янця-Подільського, Зінаїда Мірна разом з іншими діячками заснувала Українську національну жіночу раду, яка пізніше вела свою діяльність за кордоном.
Олена Левчанівська
Олена Левчанівська стала першою жінкою, яка представляла інтереси волинян у найвищому органі державного управління у міжвоєнний період. У 1922 році її обрали до сенату Другої Речі Посполитої — вона приєдналася до комісії міжнародних справ. На дебатах Олена Левчанівська не тільки порушувала жіноче питання, а й захищала національні інтереси українців та білорусів. Сенаторка звинувачувала польський уряд у нехтуванні потребами українців.
Також Олена Левчанівська однією з перших у парламенті порушила питання про становище українського шкільництва — вона вказала, що українські школи масово закриваються або змінюють мову викладання на польську саме на тих територіях, де переважають українці.
Діячка разом з іншими активістками представляла жіноцтво на феміністських з’їздах. На одному з них вона розповсюдила брошуру з проханням надати моральну допомогу в справі політичного та культурного визволення українського народу.
Після закінчення сенаторських повноважень Олена Левчанівська мешкала в Луцьку, а потім переїхала в родинний маєток у селі Линів. У грудні 1939 року її арештували енкаведисти, а вже у квітні 1940-го діячці винесли смертний вирок.
Ольга Басараб
Ольга Басараб була серед організаторів першої жіночої чоти Легіону Українських січових стрільців — вона стала інструкторкою, а командиркою була її подруга Олена Степанів. Пізніше діячка опікувалася пораненими та хворими українськими вояками та активно брала участь у діяльності Українського жіночого комітету допомоги пораненим жовнірам.
Ольга Басараб також працювала бухгалтеркою в уряді ЗУНР та була однією з представниць Українського жіночого союзу.
У 1923 році діячка стала зв’язковою Української військової організації для боротьби проти всіх окупантів українських земель. Вона приїхала до Галичини, щоб установити контакти з колишніми військовими та створити мережу місцевих організацій.
Ольга Басараб була заарештована 9 лютого 1924 року за доносом польського професора, який жив неподалік її квартири. Її катували протягом трьох діб та поховали у братській могилі під чужим прізвищем. Згодом українська громадськість отримала дозвіл на перепоховання Ольги Басараб.
Олена Степанів
Олена Степанів однією з перших жінок зі зброєю в руках приєдналася до лав Українських січових стрільців. У травні 1915 року вона відзначилася в боях на горі Маківці, проте пізніше потрапила в російський полон й опинилася в таборі в Ташкенті. Після Лютневої революції Олена Степанів приєдналася до Ташкентської української громади, а далі через Швецію повернулася до УСС та продовжила свій бойовий шлях в УГА.
Після війни діячка поїхала навчатися до Відня, звідки повернулася зі ступенем доктора філософії. У Львові вона стала головою Товариства жінок з вищої освітою та протягом життя написала понад 75 наукових праць. Зокрема, Олена Степанів досліджувала загальну економічну географію України.
Наукову роботу перервав 10-річний вирок Особливої наради при Міністерстві державної безпеки СРСР. Жінка пережила мордовські табори та торфові розробки. Коли Олена Степанів повернулася до Львова, то вже не мала можливості займатися науковою роботою.
