Український театр не завжди міг повноцінно функціонувати — зокрема через заборону вистав, обмеження в художньому самовираженні та репресіях культурних діячів. Однак це не завадило драматургам писати п’єси, режисерам — втілювати кожну трагедію й комедію в реальність, а акторам та акторкам — сяяти на сцені.
Окрему увагу варто звернути на акторок театру. В Міжнародний день театру згадуємо 5 визначних постатей на українських підмостках.
Надія Титаренко
Надія Титаренко, українська актриса та учениця режисера Леся Курбаса, ще під час навчання в гімназії проявляла свої музичні та театральні здібності. Згодом вона вступила до студії театру «Кийдрамте», а трохи пізніше грала невеликі ролі у виставах мистецького об’єднання «Березіль». Акторка не боялася експериментувати — у 20 років вона могла зіграти як даму в літах, так і хлопчину. Тому Надія Титаренко й увійшла до «гримерки найкращих актрис театру» разом із Наталією Ужвій, Валентиною Чистяковою та Лесею Даценко.
Головна роль в опереті «Мікадо» була однією з найвизначніших в акторки. У японській за сюжетом, проте українській за проблематикою постановці Надія Титаренко зачарувала всіх мелодійним голосом та підкреслила своє вміння перевтілюватися гримом та яскравим вбранням.
Марія Заньковецька
Марію Адасовську ще з дитинства приваблював театр. В аматорських спектаклях вона вперше зіграла дівчинку-сирітку із казки «Донька Кощія». Таку роль Марії віддав Леонід Глібов, очільник драматичного гуртка при пансіоні, в якому навчалася майбутня акторка. Розквіт творчого шляху у дівчини розпочався після дозволу царського уряду ставити п’єси українською мовою. Тоді Марко Кропивницький запросив акторку до новоствореного Театру корифеїв. Дівчина обрала собі псевдонім, стала Марією Заньковецькою і дебютувала роллю Наталки із «Наталки Полтавки» Івана Котляревського. Разом із трупою акторка гастролювала до Полтави, Києва, Чернігова, Харкова, Одеси та Житомира. Кожен виступ Марії Заньковецької мав шалений успіх — вона ж залишалася вірною своєму театру. Акторка отримувала багато пропозицій грати на петербурзьких підмостках чи навіть в імператорському театрі, проте на жодну з них не погоджувалася.
Наталія Ужвій
Наталія Ужвій уперше зіграла в аматорському театрі — тоді вона отримала епізодичну роль квартирантки в п’єсі Габріелі Запольської «Мораль пані Дульської». Пізніше акторка потрапила до допоміжного складу Київського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка, а за три роки стала ведучою акторкою Одеського драматичного театру.
Наталія Ужвій також працювала з Лесем Курбасом. Режисер запросив її приєднатися до театру «Березіль» — у новому колективі репертуар акторки поповнився на понад 30 ролей. Однак Наталія Ужвій стала заручницею більшовицького режиму. Після розгрому театру «Березіль» акторка до самої смерті працювала в Київському державному академічному театрі імені Франка.
Катерина Осмяловська
Катерина Осмяловська народилася в сім’ї, яка високо цінувала театральне мистецтво. Тому майбутня акторка почала свій творчий шлях із навчання у Вищому музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. На другому курсі вона дебютувала — отримала роль Оксани в «Гайдамаках» Тараса Шевченка. Того ж року акторка зустріла своє кохання — Леся Липківського. З ним Катерина Осмяловська пізніше й вступила до складу Одеської держдрами, де грала одну зі своїх зіркових ролей — Есмеральду з «Собору Паризької богоматері» Віктора Гюго. Згодом за запрошенням Гната Юри акторка також приєдналася до трупи Київського театру ім. Івана Франка.
Ще одна визначна роль Катерини Осмяловської — Наталка із п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Тоді акторка працювала саме над екранізацією твору — першим українським звуковим фільмом під керівництвом Івана Кавалерідзе.
Ганна Борисоглібська
Спочатку Ганна Борисоглібська грала в аматорських гуртках міста Слов’янська — найчастіше вона виконувала роль Одарки зі «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ`яненка і Терпилихи з «Наталки-Полтавки» Івана Котляревського. Професійна акторська діяльність розпочалася вже з Театру корифеїв Марка Кропивницького. Пізніше Ганна Борисоглібська приєдналася до трупи Панаса Саксаганського й Івана Карпенка-Карого, а згодом працювала в першому українському стаціонарному театрі у Києві під керівництвом Миколи Садовського.
Ролі акторки відрізнялися від ролей Наталії Ужвій чи Марії Заньковецької, проте були не менш важливими для українського театру. Ганна Борисоглібська встигла зіграти Мазайлиху із «Мини Мазайла» Миколи Куліша, матір з «Лісової пісні» Лесі Українки та Ганну з «Безталанної» Івана Карпенка-Карого.
