Голодомор — геноцид української нації в 1932-1933 роках. Його скоїло керівництво СРСР — хотіло приборкати українців, які масово чинили спротив колективізації та повставали проти режиму.
«Класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, а саме — винищення української нації» — так назвав Голодомор польський юрист єврейського походження Рафаль Лемкін.
Сталінський режим здійснив масове вбивство українців через високі плани державних хлібозаготівель та примусове вилучення у людей землі, майна та їжі.
«Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20», — зазначено на сайті Національного музею Голодомору-геноциду.
До 90-х роковин Голодомору та для вшанування пам`яті жертв масового штучного голоду 1921–1923 і 1946–1947 років ми зібрали 5 книжок. У них — свідчення очевидців, дослідження та художні втілення образу української сім’ї в часи геноциду.
«Марія», Улас Самчук
Роман Уласа Самчука — перший в українській літературі твір про Голодомор 1933 року. Головна героїня Марія народжується у звичайній українській сім’ї та змалку втрачає батьків. Дівчина бореться за своє життя, зрештою виходить заміж і стає мамою. Усе налагоджується, допоки не розпочинається насильницька колективізація. «Найстрашніша смерть — це смерть від голоду», — каже Марія. На очах головної героїні заможне село часів її дитинства вимушено збирає крихти зерна, щоб якось вижити.
«Жовтий князь», Василь Барка
Василь Барка зберіг спогади брата про Голодомор. Потім упродовж 25 років ретельно збирав розповіді очевидців геноциду. Усе це стало основою для «Жовтого князя» — роману про трагедію родини Катранників, в якій через насильницьку колективізацію живим залишився тільки молодший син Андрій. І хоч розповідь сповнена страшних подробиць Голодомору, герої залишаються вірними селянській та загальнолюдській моралі.
«Пам‘ять роду»
«Пам’ять роду» — це 16 історій родин, які засвідчили Голодомор. Вони змогли вижити в часи геноциду — тож тепер розповіли про горду, сильну Україну до початку колективізації та поділилися спогадами про початок 30-х років. «Ми дивилися в очі українців, які жили за сто років до нас, і бачили Україну, якою вона могла б бути, якби не більшовицька окупація. І якою вона може бути — якщо ми зараз цього захочемо», — розповідає упорядниця книжки та співробітниця УІНП Наталія Позняк-Хоменко.
.jpg)
«По той бік себе», Ірина Рева
Голодомор досі впливає на життя українців. Про це розповіла психологиня Ірина Рева у книжці «По той бік себе». Авторка дослідила соціально-психологічні й культурні наслідки геноциду. Занижена самооцінка, нездатність до боротьби, прагнення «не висовуватися» і «не йти проти начальства», патерналізм, пошук «сильної руки» і того, хто «прийде і порядок наведе» — це не лише комплекси, притаманні окремим людям. Це програма виживання, яка виробилася в українців внаслідок Голодомору.
«Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор», Роберт Конквест
Праця британського історика Роберта Конквеста вийшла 1986 року — тоді в багатьох країнах Заходу навіть не визнавали Голодомор. «П`ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки, Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї — територія з майже сорокамільйонним населенням — нагадували один величезний Берген-Бельзен», — написав автор у передмові. Автор розповів про геноцид українського народу, спираючись на документальні джерела.
.jpg)
