Упродовж століть українці наполегливо здобували незалежність. Попри брехливі переконання про штучно створену більшовицьким режимом державу, дорікання про непотрібність мови чи звинувачення в злочинних поглядах Україна 30 років тому постала як суверенна та унітарна країна на мапі світу.
Наша держава здобула незалежність нелегким шляхом, а факти про її історичних діячів часто спотворювалися, знищувалися чи замовчувалися радянською владою. Про 5 діячів, які боролися за Україну, читайте в матеріалі.
В’ячеслав Чорновіл
«Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу».
В’ячеслав Чорновіл — один із найвідоміших представників українського дисидентства. У 1965 році він виступив з антикомуністичною промовою на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку в Івано-Франківській області, а також приєднався до акції у київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків». Через два роки В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму», в якій описав історії репресованої української інтелігенції. Він також видавав «Український вісник», став членом Української Гельсінської спілки та був одним із провідників національно-визвольного руху: заснував з іншими діячами Народний рух України та організував Живий ланцюг Соборності від Києва до Львова. Однак В’ячеслав Чорновіл встиг відбути покарання за «антирадянську пропаганду» у 1967-1969, 1972-1979 та 1980-1988 роках.
У 1990-1991 роках діяч був ініціатором проголошення незалежності України та сприяв тому, щоб комуністичні партії припинили своє існування. І хоч у грудні В’ячеслав Чорновіл не переміг на президентських виборах, він назавжди залишився в серцях багатьох українців визначним політиком та борцем за справедливість у державі.
Михайло Грушевський
«Український народ належить до західноєвропейського чи, коротше кажучи, — просто-таки європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життя з західним, а й самим складом народного характеру».
Вважають, що Михайло Грушеський зробив найбільш вагомий внесок в українську революцію 1917-1921 років. До цього він вів активну діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка, заснував і редагував літературно-публіцистичний журнал «Літературно-науковий вістник» та був одним з організаторів Української видавничої спілки. Над своєю головною працею, «Історією України-Руси», він працював упродовж більшої частини свого життя. У березні 1917 року Михайло Грушевський став головним ідейним натхненником українського національного руху та очолював Центральну Раду. Під його керівництвом Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки. Без участі Михайла Грушевського не відбувалося практично жодне масштабне зібрання. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, яку прийняли 29 квітня 1918 року.
Симон Петлюра
«Зараз Україна переживає таку хвилю, котрій мусимо віддати всі сили, енергію та, як потрібно, то й життя. Тому всі до гурту! Всі до міцної одностайної організації, щоб і собі стати в ряди борців за щастя українського народу. Прогаяна хвилина — то злочин проти Республіки, за котрий немає прощення».
Більшовицька влада вважала Симона Петлюру ворогом, приписувала йому польське шпигунство та організацію єврейських погромів. Однак діяч посідає важливе місце в боротьбі за незалежність України. Коли в Російській імперії розпочалася Лютнева революція, Симон Петлюра організував у Мінську український з’їзд фронту та став головою Української фронтової ради. З формуванням першого уряду України — Генерального Секретаріату — він став Генеральним секретарем військових справ. Симон Петлюра активно займався творенням національного війська. Під час першої російсько-української війни діяч розпочав формування Гайдамацького коша Слобідської України — з ним він брав участь у захисті Києва від більшовиків. Симон Петлюра очолював Україну в драматичний період її існування і вів боротьбу проти «червоної» та «білої» Росії.
Микола Міхновський
«Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».
Микола Міхновський встиг заявити про себе як громадський діяч, політик, ідеолог самостійництва, публіцист та організатор українських збройних сил. Його праця «Самостійна Україна» стала маніфестом українського самостійництва. За основу роботи автор використав промови, виголошені на Шевченківських святах 1900 року в Полтаві й Харкові. У розпал революції в Російській імперії 1905 року Микола Міхновський висунув проєкт конституції самостійної України. Він бачив Україну президентсько-парламентською республікою з поділом влади на три незалежні гілки. Особливу увагу Микола Міхновський звертав на права і свободи людини, рівність прав громадян незалежно від їхнього походження і статі. Шлюб і розлучення він визнавав винятково приватною справою, церкві й державі заборонялося втручатися у ці питання. Більшість сучасників не розуміли діяча, тому вважали його «фантастом» і «авантюристом». Проте Микола Міхновський випередив свій час.
Дмитро Донцов
«Прив`язання до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам, — це прив’язання є фундаментом нації».
Сергій Квіт у монографії «Дмитро Донцов: ідеологічний портрет» зауважував, що радянська пропаганда зробила з Донцова справжнього «монстра». З 1910-х років у публікаціях Дмитра Донцова чітко сформувалася ідея відокремлення України від Росії. Після початку Першої світової війни діяч очолив Союз визволення України у Львові, але залишив його через тиск з боку австро-угорської влади. 1926 року Дмитро Донцов опублікував програмну працю «Націоналізм». Діяч стверджував, що нація є абсолютною цінністю, а незалежність держави — її найвищою метою. Ідеї Дмитра Донцова підтримував і Євген Коновалець, який пізніше був лідером ОУН.
За свою проукраїнську діяльність Донцов пережив декілька арештів і викликав занепокоєння у Володимира Ульянова. Більшовицький лідер вважав діяча «націоналістичним міщанином» і «проповідником українського сепаратизму».
