Українські письменники нерідко у своїй поезії висловлюють щиру відданість Батьківщині.
Ми зібрали 10 віршів, у яких письменники засвідчують свою любов до України та розповідають про важливість збереження ідентичності нації.
Василь Симоненко. «Можливо, знову загримлять гранати»
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Богдан-Ігор Антонич. «Батьківщина»
«Що це є Батьківщина?» — раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:
«Знай, Батьківщина — це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».
Василь Симоненко. «Я закоханий палко, без міри»
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім`я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.
Іван Франко. «Не пора, не пора, не пора»
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
Леся Українка. «Do (Гімн. Grave)»
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Іван Малкович. «Напучування сільського вчителя»
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов`їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам`ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов`їв,
дитино.
Олександр Олесь. «Пісня»
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
Василь Стус
***
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.
На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.
І дивиться в небо — о, де вони
Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.
Злітаються — ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп`яті край села.
Максим Рильський. «Мова»
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур`ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Микола Вінграновський. «Сама собою річка ця тече»
Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка,
вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра
тихенька синя доня,
Маленька донечка
без імені іще.
Вона тече в городі в нас
під кленом,
І наша хата пахне їй борщем,
Цвіте над нею небо
здоровенно
Солодкими хмаринами
з дощем.
Ця річечка тече
для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю...
Я річечку оцю в городі в нас
під кленом,
Як тата й маму і як мед,
люблю.
