Війна в Україні торкнулася всіх і кожного. Не оминула вона і тварин. Beauty-редакторка ELLE.UA Олена Бабіцька поспілкувалася із засновником Харківського екопарку Олександром Фельдманом, який розповів про те, як тварини реагують на тривогу та вибухи, що відбувалося в перші дні війни та як живу одна з найвідоміших локацій Харкова сьогодні.
Де ви були, коли почалася війна?
Початок повномасштабної війни я зустрів у Києві, проте одразу ж вирушив до свого рідного Харкова. Я вирішив для себе: що б не сталося, я не буду нікуди тікати. Харків — мій дім, це місто, де поховані мої батьки та народилися мої діти. Тому з першого дня війни та до сьогоднішнього дня я залишаюся в Харкові та разом з моїми друзями та однодумцями. З волонтерами нашого благодійного фонду ми робимо все можливе для того, щоб допомогти харків`янам пережити ці важкі часи. Увесь цей час ми допомагаємо найбільш соціально незахищеним землякам — людям похилого віку, сім`ям із дітьми, людям з особливими потребами, тим, хто втратив свій дім, вимушеним переселенцям. І, звісно ж, рятуємо тварин, які постраждали від війни.
Якою була ваша перша реакція?
Як і у всіх або майже всіх, першою реакцією був шок. Як таке взагалі можливо? На мирні міста падають бомби та ракети, знищуються школи та лікарні, гинуть діти та люди похилого віку, люди в паніці залишають свої рідні міста, кидаючи все, що в них було. Хоча загроза війни й висіла в повітрі, таке не могло наснитися навіть у кошмарному сні. Тому перша реакція — шок, трохи пізніше — величезна злість щодо тих, хто на таке здатен і підтримує весь цей жах. А ось чого не було — то це почуття безпорадності та зневіри. Ми відразу провели збори в нашому колективі. Багато хто в ті перші страшні дні поїхав, і я їх у цьому не звинувачую. Але з тими, хто залишився, ми твердо вирішили, що працюватимемо, допомагатимемо людям і рятуватимемо тварин нашого Екопарку, які опинилися в дуже скрутному становищі.
Галарея з фактами руйнувань в Екопарку
Фельдман Екопарк — дуже відоме в Харкові місце. Що він являв собою перед війною?
На момент початку повномасштабної війни ми розвивали Екопарк уже понад 10 років, і за цей час він перетворився з «бабусиного дворика», де можна було погуляти й поспілкуватися з тваринами, на безоплатний для всіх мультикомплекс зі 140 га території, кількома мільйонами гостей на рік, зооколекцією з понад 5 тисяч тварин і десятками різноманітних програм: реабілітаційних, зоозахисних, освітніх, культурних, спортивних і т.п.
Наприклад, ми проводили психосоціальну реабілітацію з кіньми та іншими тваринами для дітей і дорослих із різними хворобами та розладами, наша дитяча академія була найбільшим недержавним закладом такого типу в Україні, до нас привозили на реабілітацію тварин, які потрапили в біду, з різних куточків країни. Ми постійно проводили різноманітні культурно-розважальні заходи, фестивалі, концерти, тематичні свята. Уявіть, на наш Бал хризантем бувало приходили сотні тисяч людей на день!
І ми можемо по праву пишатися тим, що Фельдман Екопарк став улюбленим місцем безплатного відпочинку та оздоровлення на природі не тільки для харків`ян, а й для жителів багатьох інших регіонів України. Ми постійно розвивалися і, безумовно, навіть уявити собі не могли, що за перші пів року війни наш Екопарк буквально перетвориться на руїни.
Що відбувалося в Екопарку в перші дні війни?
Перші вибухи пролунали у Фельдман Екопарк 24 лютого. У перший же день війни було розбомблено вхідну групу Екопарку, з`явилися перші жертви серед тварин — це були олені. І далі так тривало щодня.
Російські війська перебували зовсім поруч з Екопарком і заходили на його територію. Вони розстріляли двох наших співробітників, коли вони несли у відрах їжу для тварин і сховали тіла. Ми їх знайшли тільки через місяць. З якихось причин, що не вкладаються в моїй голові, стріляли по автобусах та іншій техніці, вольєрах тварин, громили сувенірні крамниці тощо. Вони засікали за допомогою безпілотників приїзд наших працівників і волонтерів, які ледь-ледь, між обстрілами, проривалися в Екопарк, щоб погодувати та спробувати вивезти тварин, і вели по них прицільний вогонь. Ракетами РСЗВ розбивали вольєри, і охоплені жахом тварини розбігалися по околицях. На щастя, нам пощастило: з великими хижаками цього не сталося, але цілком могло трапитися й так, що голодні та повністю дезорієнтовані леви, тигри або ведмеді блукали б навколишніми селами або заходили до Харкова.
Чи була якась загроза для тварин? Що ви робили, щоб уникнути ризиків?
Тварини постійно перебували під смертельною загрозою й уникнути ризиків не було жодної можливості: навпаки, доводилося ризикувати, причому дуже сильно. У перші дні величезною проблемою були не тільки обстріли, а й цілком реальна можливість загибелі тварин від голоду, холоду і спраги. Ми постійно намагалися прорватися до Екопарку з їжею і водою (води не стало через те, що пропала електрика), але через обстріли це вдавалося зробити не щодня. Однак ми впоралися — хоча б через день наші тварини отримували їжу і воду, і голодної смерті вони уникли. Як уникли та смерті від холоду, але за це ми заплатили страшну ціну: жертвою обстрілу став працівник нашої котельні, який попри смертельні ризики відмовився кидати тварин напризволяще.
З якими проблемами ви зіткнулися під час війни?
Проблем була величезна кількість, все не перерахуєш. Першою проблемою була евакуація наших тварин. В Екопарку їх перебувало близько 5 тисяч тварин, тож евакуація, що відбувалася під постійними обстрілами, була надзвичайно складною і розтягнулася майже на три місяці. Тварини реагували на стрес по-різному: хтось бився в істериці й відмовлявся виходити з вольєрів, а хтось навпаки начебто розумів, що його рятують, і спокійно йшов до машин, як, наприклад, бабуїни, що славляться складним характером, або абсолютно не соціалізовані лосі, яких готували до випуску в природу.
А, наприклад, на деяких левів дуже погано діяло снодійне. Вивезти всіх тварин вдалося виключно завдяки безприкладному героїзму наших хлопців із рятувальної команди, а також широкій підтримці, яку ми отримали від людей та організацій з усього світу. Також величезною проблемою було і є розміщення наших тварин у різних куточках України, забезпечення їх їжею, ветеринарними препаратами тощо.
Наступна глобальна проблема, з якою ми зіткнулися і продовжуємо стикатися, — це відновлення нашого Екопарку. За перші пів року війни він був зруйнований практично повністю. Розмінування, розчищення завалів, відновлення зруйнованих комунікацій, реконструкція (а частіше — зведення «з нуля») наших будівель і вольєрів тварин... Роботи ще дуже багато, але багато чого вже й зроблено, і ми пишаємося тим, що з минулого року частина нашого Екопарку знову відкрита для його численних гостей. Людям це зараз, під час війни, потрібно навіть більше, ніж раніше.
Які складні рішення вам доводилося приймати?
Організація евакуації наших тварин під обстрілами, що почастішали, — це найскладніше рішення, яке довелося ухвалювати. Дуже страшно було за людей, які проривалися в Екопарк і потрапляли під обстріл. Але ж питання стояло не тільки про порятунок життя тварин, а й про людські життя. Коли вольєри тварин почали руйнувати прямими попаданнями, потрібно було терміново щось робити. Наприклад, один снаряд розірвався в безпосередній близькості від вольєра тигрів. Споруда тоді просто дивом зберегла цілісність. Що було б, якби хижаки, які перебували в стресовому стані, дісталися житлових будинків, якби на їхньому шляху трапилися діти?
Тож особливого вибору в нас не було, потрібно було діяти, і діяти швидко. Усі члени нашої рятувальної команди — це добровольці, які люблять тварин і самі прийняли таке рішення, але від цього не легше. Мені ніколи не забути Дениса Селевіна — зовсім юного хлопця, сина наших співробітників, як і кожного з шести загиблих наших співробітників і волонтерів. Ми обов`язково поставимо їм пам`ятник в Екопарку, але зрозуміло, що це не поверне їхнім близьким. Це страшний біль.
Чи підтримуєте ви зараз з іншими зоопарками один одного?
Так, звісно. Ми на постійному зв`язку, частина наших тварин досі перебувають у вимушеній еміграції в різних українських зоопарках. Нам продовжують допомагати й підтримувати, і ми за це надзвичайно вдячні, зокрема, керівництву Харківського зоопарку та міській владі Харкова, а також усім нашим численним друзям і партнерам в Україні та за її межами.
Як звірі реагують на повітряну тривогу, на тривожність людей?
Тварини дуже чутливі. Але просто повітряна тривога — це, на жаль, можна сказати, що дрібниці. Значно більша проблема — це близькі звуки «прильотів». Від них тварини дуже лякаються, і навесні 2022 року в нас були випадки загибелі звірів у прямому сенсі від розриву серця. Також тварини, наприклад, копитні, можуть травмуватися, у паніці налітаючи на обладнання вольєрів... Звірі страждають від війни нітрохи не менше, ніж люди, і повністю безпечних місць в Україні зараз просто немає. Це реалії нашого життя.
.41.12.png)
А щодо почуття тривожності, від якого зараз дуже страждають наші люди, то тварини вміють на це дуже навіть добре впливати. Багато наших відвідувачів кажуть (і фахівці це підтверджують), що спілкування з тваринами дає їм змогу розслабитися й перевантажити свою психіку, це як ковток свіжого повітря у важкий воєнний час. Можу на особистому прикладі стверджувати, що тварини — чудові терапевти! В Екопарку мені не страшні жодні стреси, це моє місце сили.
Як функціонує Екопарк сьогодні?
Наш Екопарк частково відновив свою роботу рік тому, але зараз, після нового ворожого наступу в Харківській області, його діяльність, на жаль, зведена до мінімуму. Ми не закрилися повністю, але просимо наших гостей дуже суворо дотримуватися всіх необхідних заходів безпеки та не проводимо жодних масових заходів.
Як харків`яни допомагають Екопарку і підтримують його?
За два з половиною роки повномасштабної війни ми як ніколи відчули, що наш Екопарк дуже потрібен і важливий для харків`ян. З нами постійно на зв`язку безліч людей: хтось запитує, чи можна до нас приїхати, хтось пропонує допомогу, люди цікавляться долею конкретних тварин і нашими реабілітаційними програмами... А наші соцмережі стали справжнісіньким клубом друзів Екопарку. Навіть у найважчі часи щира підтримка харків`ян і не тільки їх — у нас є безліч друзів у різних регіонах України та за її межами — давала нам сили працювати та віру в майбутнє.
Цього року на фестивалі в Нью-Йорку була представлена прем`єра документальної картини Джошуа Земана Checkpoint Zoo — фільму про те, як весною 2022-го рятували тварин Екопарку
Якої допомоги гостро потребує Екопарк сьогодні?
Та кількість проблем, з якими наш Екопарк зіткнувся під час війни, не залишає нам іншого вибору, окрім як звертатися по допомогу до небайдужих людей і організацій. Нам постійно допомагають, і за це ми щиро вдячні кожному нашому меценату і волонтеру, але проблем, на жаль, не стає менше. Наші тварини досі розкидані по різних місцях, їх усіх потрібно забезпечити їжею та належним доглядом, тим паче, що час рухається до зими. Ми вже багато що відновили в Екопарку, але того, що ще належить зробити — у багато разів більше. Тому ми вдячні за допомогу на будь-яку суму і в будь-якій формі: і фінансову, і кормами для тварин, ветпрепаратами, будівельними матеріалами, транспортом і пальним...
Я вірю, що разом, об`єднавши зусилля ми здатні досягти абсолютно будь-яких цілей. Наша мета — відновити Екопарк і зробити його ще кращим, ніж він був до війни. І, крім того, ще більше орієнтувати його роботу на допомогу людям і тваринам, які постраждали від війни. Для нашої країни це зараз дуже важливо.
За цим посиланням кожен може надати допомогу Екопарку.
