До повномасштабного вторгнення Женя Галич — фронтмен гурту O.Torvald — жив із відчуттям, що попереду ще багато часу. Але коли вступив до лав ЗСУ, усе змінилося й музика відійшла на другий план. Повернувшись до творчості, артист зрозумів: більше чекати не можна. Так з’явився сольний проєкт: дещо наївний, вразливий, чесний.
«Якщо я маю щось сказати, то мушу це зробити. Якщо є історії — їх потрібно прожити та зафіксувати. Бо завтра не гарантоване», — говорить Женя.
І якщо O.Torvald був голосом бунту й свободи, то сольний проєкт — це простір самопізнання. Тут Женя відкривається слухачам з інтимнішої сторони та експериментує. Про сміливість розпочати новий етап у творчості, сумніви та фішку сольного проєкту читайте в інтерв’ю для ELLE.
Яка головна відмінність між Женею Галичем з O.Torvald та Женею Галичем у сольному проєкті?
У сольному проєкті я самореалізовуюсь музично та лірично. Музику O.Torvald створює весь колектив, а тут я повністю занурений у власні відчуття та розповіді. Це також моє альтер его. Якщо раніше я займався переважно рок-музикою, то тепер я дозволяю собі бути різним — працювати з танцювальними ритмами, ліричними баладами, фольком, джазом.
Як ти себе почуваєш, починаючи все з нуля, маючи за плечима такий досвід: успішний рок-гурт, великі сцени, гучні виступи?
Моя фішка — це постійний пошук. Пошук нового звучання, форм, яких я раніше не торкався. Можливо, це також мій досвід — те, що я пройшов у музиці, на сцені, в житті. Але я не хочу опиратися тільки на досвід. Я підходжу до цього проєкту як людина, яка починає все з нуля. І мені цікаво, як це — бути молодим артистом, тільки з багажем прожитого.
Пісня «Ліфт», з якою ти дебютуєш як сольний виконавець, — про внутрішню трансформацію себе. Яку роль загалом відіграє музика у твоєму особистому процесі зцілення й самопізнання?
Музика для мене як повітря. Без неї я втрачаю себе. Зараз у мені знову з’явився той живий вогник і бажання творити, шукати, ділитися. «Ліфт» — це дуже особиста історія. Про мій рух із темряви до світла, крізь непрості переживання. Кожен поверх — як ще один крок до себе справжнього. Це довгий шлях, і я тільки на його початку.
Раніше ти говорив про депресію. Як почуваєшся зараз?
Фантастично круто. В мені стільки енергії, що нею можна живити багатоповерхівку. Я заряджений, хочу творити, допомагати, надихати. Після всього, що я пройшов, я на тому поверсі, де я справжній. І це кайф.
Разом із піснею вийшов кліп. Хто над ним працював і чия була ідея?
Ідея була спільною, а реалізація — за Сашею Каховкою та продакшном YUZHANE PRODUCTION. Знімали в Рівному, де збудували справжню ліфт-декорацію, що рухалася. Зйомка тривала один день, підготовка — тиждень. Я задоволений, бо в цьому кліпі я новий. А латексний костюм — окреме мистецтво. Це дійсно щось нове для мене, але цей образ якнайкраще підкреслює танцювальну альтернативність, від нього віє рейвом, тусовками на Кирилівській. Чесно кажучи, це не найкомфортніший одяг — у ньому швидко починаєш пітніти під час рухів. Але це як у сексі: важко, спекотно, зате приємно.
Як почуваєшся в більш інтимному образі? Легко бути відкритим?
Я завжди був відкритий перед публікою. Але в O.Torvald це була колективна історія. Тут — моя, тому дозволяю собі бути відвертішим музично. Лірика інтимніша, бо я говорю не за «нас», а від себе. І це дуже чесно.
Як вдається поєднувати всі ролі — батька, музиканта, військовослужбовця?
Я не поєдную — я просто живу. Там, де я потрібен найбільше, — там я і є. Сніданок сину? Із задоволенням. Студія? Люблю. Служба? Виконую задачі професійно. Це не про магію керування часом — це про внутрішній двигун. Мене несе, і я не зупиняюсь.
Що складніше — запускати проєкт чи тримати баланс у всьому?
Найважче — це не очікувати. Не чекати, що сніданок буде найсмачнішим, пісня — найтоповішою, марафон — найлегшим. Треба просто любити шлях. І я вчуся бути в процесі, без очікувань, але з кайфом.
Чи бувають моменти вигорання?
Бувають моменти, коли треба зупинитися й озирнутися. Щоб знову зібратися і рухатися вперед. Мене тримає віра в те, що я роблю. Мої діти, моя музика, моя країна. І цього достатньо, щоб зарядитися та йти далі.
Які цілі ти ставиш перед собою в сольному проєкті?
Так, хотілося б і мільйонів переглядів, і стадіонів, і щоб на фесті моє ім’я було жирним шрифтом. Але головне — щоб ця музика робила мене щасливим. А далі, якщо всесвіт не проти, нехай цим щастям заряджаються всі навколо.
А які твої найбільші сумніви чи виклики?
Я чітко розумію, що займаюся тим, чого справді хочу. Чи хочу я, щоб це стало популярним? Так, це потішило б моє его. Але якщо заглибитися в сумніви, то мені здається, що зараз більш популярна кітчева музика, яка запам’ятовується за 15 секунд у TikTok, ніж глибока й цікава. Через це в мене є побоювання, що мої треки недостатньо «тіктокові». Але мене це не лякає. Мені здається, якщо я зможу «продавити» і ці треки стануть трендами, — усі будуть задоволені: і я, і мої слухачі.
Який меседж ти хочеш передати слухачам своїм сольним проєктом?
Тим, хто зараз у темряві, я хочу дати світло. Через музику, ноти, настрій. Хочу, щоб на моїх концертах люди відпочивали душею. Нам усім дуже бракує світла, особливо останні 12 років.
Чого чекати найближчим часом від сольного проєкту та гурту O.Torvald?
Кожен з нас — із власним сольним проєктом. П’ять історій, п’ять голосів. Від мене — нові сингли, нове звучання, трансформація. Від гурту — концерти, фестивалі, живий рок-н-рол. І звісно, багато музики. І можливо, трохи демографії.
