Про освітню організацію «Навчай для України» говорять як у країні, так і за кордоном. Це частина глобальної організації Teach For All («Навчай для Всіх»), яка представлена у 60 країнах світу. НДУ працює для того, аби кожна дитина в Україні мала змогу реалізувати свій потенціал, незалежно від місця народження чи проживання, вчителі отримали психологічну підтримку, а учні надолужили освітні втрати через війну.
На початку березня «Навчай для України» оголосила старт прийому заявок на першу хвилю набору молоді, яка готова спробувати себе у ролі вчителя мрії для сотень дітей.
ELLE.UA розпитав представниць організації, яка реформує українську освіту й змінює майбутнє країни не словом, а ділом, про ідею створення, основну мету та повномасштабне вторгення.
«Відмовилась від роботи на Королеву Великої Британії, щоб змінювати освіту в Україні» — керівниця організації «Навчай для України» Оксана Матіяш
Ви, закінчивши Оксфорд, відмовилися від роботи на королеву Великої Британії, щоб вплинути на освіту в Україні. Чому та як ви прийняли це рішення?
У жовтні 2020 року я якраз завершила навчання в Оксфорді і вже мала розпочинати працювати в Лондоні в установі з дуже цікавою назвою: «Служба Суддів і Трибуналів Її Величності». За освітою я юрист-міжнародник, тому нова робота була логічним продовженням юридичної кар’єри. Зізнаюся чесно, що я не відчувала великого захвату від цього, адже британська правова система є чи не найбільш розвиненою у світі, а мені завжди хотілося працювати з великими професійними викликами. Тому, коли за два дні до старту «роботи на Королеву» я отримала e-mail, що «Навчай для України» шукає нову CEO, я знала, що у понеділок ні в який лондонський офіс вже не піду.
Для мене дуже важливим аспектом є можливість творити реальні зміни, а не просто працювати заради роботи. В англійській мові є моє улюблене слово impact, найближчим перекладом якого буде «вплив» українською. Так-от, Лондон був роботою з дуже обмеженою можливістю чинити справжній вплив, тоді як «Навчай для України» –– це про те, що змінює життя. Пам’ятаю, як мене одразу захопила місія НДУ –– працювати над тим, аби кожна дитина в Україні могла реалізувати власний потенціал, незалежно від місця народження чи проживання. Це про реальні зміни на місцях.
Як народилася ідея створити організацію «Навчай для України»?
Перш за все хочеться підкреслити, що «Навчай для України» є нетиповою громадською організацією, адже ми є частиною глобальної мережі Teach For All, що присутня у 60 країнах і об’єднує майже 90 тисяч людей. Це насправді дуже круто, коли у тебе є колеги у всьому світі, до яких ти завжди можеш звернутися за порадою або навіть відвідати їх.
Основна ідея «Навчай для України» –– це залучення талановитої української молоді до змін в освіті через вчителювання у маленьких населених пунктах, де потреба у рольових моделях найбільша. Учасники програми мінімум на 1 рік стають надихаючими вчителями для дітей, сприяють розвитку громади і покращують власні професійні та лідерські можливості, а головне, стають частиною спільноти, яка творить потрібні зміни на місцях.
Teach For Ukraine була створена ще у 2017-му, але восени 2020-го року ми її повністю перезапустили і стартували майже з нуля. Потрібно було набрати нову команду, створити нове бачення розвитку організації, набрати нову когорту учасників програми і, що найважливіше і найскладніше, –– залучити сотні тисяч доларів для цього. Мушу зізнатися, що фандрейзинг був найважчим завданням, адже, коли тобі 27 і ти молода дівчина, то дуже часто потенційні донори сприймають тебе несерйозно і часто кажуть «ні». Але це також та сфера, яка мене загартувала найбільше і дала змогу розвинути багато потрібних навичок, а ще можливість познайомитися з неймовірними людьми як в Україні, так і за кордоном.
Чи охоче молодь погоджується переїжджати у маленькі містечка на 2 роки?
Нещодавно під час виступу на конференції за кордоном мене запитали, яку пораду я б дала собі 10 років тому. Я відповіла, що порадила б собі піти на «Навчай для України» замість магістратури, хоча нашої організації ще тоді не було. Зараз я розумію, наскільки важливо і цінно молодій людині отримати реальний життєвий досвід, щоб зрозуміти, чому присвятити своє професійне життя. Вийти з зони комфорту і зробити щось корисне для суспільства чи підростаючого покоління, розвиваючи при цьому свої лідерські та комунікаційні навички, які будуть потрібні у будь-якому професійному середовищі. Це про «Навчай для України».
До нас на програму подаються молоді люди, які вмотивовані можливістю робити зміни через освіту. І вони усвідомлюють, що для цих змін потрібна присутність на місцях, аби зрозуміти усі виклики, з якими зіштовхуються діти у маленьких громадах, адже освіта –– це не лише про школу і процес навчання, але й також про середовище та екосистему, яка виходить за межі школи. Учасники «Навчай для України» переїжджають у маленькі громади вчителями, адже саме вчителі відіграють надважливу роль перших лідерів для кожної дитини. Вони розкривають потенціал школярів та надихають їх на звершення. Підтримка учнів та мотивація навчатись й вдосконалюватись, особливо, у часи війни –– це значний внесок у розвиток майбутнього потенціалу нашої країни.
Як, на вашу думку, змінюється ставлення до вчителювання після появи «Навчай для України»?
Основна ідея «Навчай для України» не змінити відношення до вчителювання, а змінити статус кво в освітній системі та зробити її кращою та ефективнішою для українських дітей. Наша мета полягає у тому, щоб привести в освітню систему талановиту молодь, якої дуже бракує. Підтвердженням цього є низька популярність професії вчителя серед українських випускників та величезна кількість вакансій у школах, насамперед у сільській місцевості.
Не всі учасники «Навчай для України» приходять на програму, щоб стати вчителями. Серед них є ті, хто хоче стати директором школи, головою громади і навіть міністром освіти, але вони починають змінювати систему, вчителюючи у маленькому містечку чи селищі, розкриваючи потенціал своїх учнів і надихаючи їх власним прикладом. Я впевнена, що учасники та учасниці «Навчай для України» –– це майбутні освітні лідери.
_(16).jpg)
З якими викликами НДУ зіштовхнулася після початку повномасштабної війни і які зміни відбулися за рік, коли багато навчальних закладів закрилися?
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, мені, як керівниці «Навчай для України», було складно уявити, як нам продовжувати працювати, коли країна знаходиться під постійними обстрілами, адже наше основне завдання –– навчати. Чи є місце для освіти в умовах війни, коли на першому місці –– безпека?
Зараз я вже можу із впевненістю відповісти «так», адже навчання дітей в умовах війни є частиною їхньої безпеки, перш за все, психологічної, але тоді це відчувалося по-іншому. Березень минулого року був надзвичайно складним емоційно для нашої cпільноти через загибель учасниці «Навчай для України» Юлії Здановської, яку в її рідному Харкові вбила російська ракета.
Наші учасники продовжили вчителювати в екстремальних умовах, проводячи уроки в бомбосховищах, на вулиці чи навіть на заправці. Ніхто з них не залишив Україну, хоча всі вони талановиті і молоді, а тому проблем знайти можливості за кордоном у них не було б. Про їхню роботу під час війни написали відомі міжнародні ЗМІ, серед яких CNN, The Guardian, NPR, The Mirror та інші.
Я пишаюся тим, що попри повномасштабну війну «Навчай для України» значно виросла, стала дорослішою і досвідченішою. Партнерства з великими міжнародними донорами та фундаціями дали змогу збільшити команду та бюджет, завдяки чому ми змогли охопити нашими проєктами понад 15 тисяч дітей та 80 тисяч вчителів. Але найважливіше — це те, що це все це вдалося зробити завдяки неймовірній роботі нашої команди, яка на 100% є жіночою. У багатьох моїх колег є діти, і те, з якою наполегливістю та запалом вони щодня працюють над тим, аби допомогти українській системі освіти продовжувати працювати в умовах війни, дуже надихає мене особисто. Так само, як і мільйони українців, які щодня маленькими кроками наближають нашу перемогу.
На відміну від багатьох громадських організацій, які сфокусувалися на наданні гуманітарної допомоги, ми вирішили пріоритизувати академічну та психоемоційну підтримку дітей і вчителів. Тому у березні 2022-го запустили проєкти «екстренної освітньої допомоги», серед яких вже тепер відомий «Освітній Суп» (скорочено від «Освітній Супровід»). Це справді унікальний проєкт, адже він є першою в Україні програмою академічної підтримки учнів, яка спрямована на компенсацію освітніх втрат.
«Ми говоримо про великі навчальні втрати»: Анастасія Донська — про проєкт «Освітній Суп»
Розкажіть про проєкт «Освітній Суп» і його основну мету?
«Освітній Суп» — це масштабний проєкт допомоги учням, які не мають або не мали змоги навчатися під час війни і тому мають прогалини у навчанні. Ми говоримо про великі навчальні втрати (learning loses) в тисяч українських дітей, які масово відстають від навчальної програми і потребують фахової і компетентної допомоги в її надолуженні. Тут додається ще й психологічний бар’єр: через постійні стреси та відсутність систематичного навчання діти можуть набагато гірше вчитися у вже знайомих їм великих класах.
Саме тому, проєкт «Освітній Суп» пропонує дітям тьюторинг — це робота в малих групах з метою «навчити вчитися», закохати у предмет, дати натхнення до самостійного навчання.
Ми реалізовуємо проєкт «хвилями» по 6 тижнів починаючи з літа минулого року, тим самим намагаємося охопити максимальну кількість дітей. Цього року проєкт реалізовується у партнерстві зі Світовим Банком, за підтримки Швейцарської фундації UBS і містить дослідницьку складову.
Світовий Банк проводить соціологічне рандомізоване дослідження покликане довести зборами данних, що тьюторінг у малихї групах є дійсно ефективним інструментом для компенсації освітніх втрат. Учні 5-10 класів безкоштовно чотири рази на тиждень займаються математикою та українською мовою з професійними тьюторами (сертифікованими Міжнародною академією тьюторингу).
.jpg)
Скільки дітей пройшли уроки за цей час від старту проєкту?
Минулого року було 5 хвиль «Освітнього Супу», які охопили близько 2000 учасників. А от перша хвиля цього року охопила вже понад 1000 дітей, друга і третя охоплять ще по 2000 українських дітей. За тиждень відбувається близько 1600 навчальних сесій. Офіційно — це наймасштабніший онлайн-тьюторинг не лише в Україні, а й у Європі. Під час розмов із закордонними колегами мене не раз намагалися підловити і натякали, що стільки годин у добі немає, і тиждень ніяк не може вмістити таку кількість занять. Проте, онлайн все можливо. Щодня відбувається від 100 до 200 занять з учасниками, які проходять паралельно у віртуальному просторі.
Чи охоче вчителі беруться за заняття онлайн? Як ви залучаєте їх до проєкту?
Насправді, вчителі досить активно долучаються до проєкту, адже ми даємо цікавий досвід тьюторингу, для всіх вчителів проводяться супервізійні сесії, на яких вони обмінюються досвідом та шукають разом з експертами Академії тьюторингу вирішення проблем та навчальних викликів.
Проте, в нас дуже жорсткі критерії відбору та великий конкурс, на минулу хвилю було 3 людини на місце. Ми шукаємо вчителів, які розвивають мислення дітей, вчать вирішувати не лише шкільні приклади, а й вірити в себе, можливість вирішити будь-яку проблему і опанувати будь-які знання. Ми переконані, що схильність до математики визначається не стільки природними здібностями, як учителем, який може схилити до предмету і навчити знаходити в ньому прекрасне.
Які складнощі з організацією уроків виникають? Чи складно схилити дітей навчатися додатково, після основних обов’язкових уроків у школі?
Основна складність в організації уроків — це відвідування. Учні, а особливо батьки, ставши частиною безкоштовного для них проєкту, часто пріоритезують інші свої справи та пропускають заняття. Ми бачимо, як тьютори готуються і як переживають, коли діти не з`явилися на жодне заняття. Та ми бачимо чітку тенденцію, коли учні два-три рази підряд відвідують заняття, знайомляться з тьютором — вони вже втягуються, прагнуть вчитися і отримують від цього величезне задоволення.
І тут я наголошу — ми не змушуємо навчатися додатково, ми мотивуємо і стимулюємо, наші тьютори шукають підхід до кожної дитини, використовують цікаві інтерактивні методи подачі інформації. От, наприклад, одна тьюторка на уроці української мови готувала салат з учнями, а потім вони описували це складнопідрядними реченнями. Адже, сенс не в тому, аби знати, які типи речень існують, а в тому, аби розуміти, чому варто використати складне речення замість простого.
У школі часто дітей не вчать відповідати на питання «чому?», а вимагають лише знати «що?», відбиваючи будь-яку мотивацію допитливих людей до навчання.
Назвіть найоптимістичніші очікування від проєкту, яких результатів команда НДУ хоче досягти до кінця «Освітнього Супу»?
Ох, у нас амбітні плани. Ми переконані, що онлайн-тьюторинг потрібен кожній українській дитині, яка проживає в Україні чи вимушено виїхала за кордон. Під час війни і ще тривалий період після її завершення діти потребуватимуть підтримки. І це мають бути не лише ті більш спритні діти та батьки, які побачили наше оголошення десь в Інтернеті, програма має охопити всіх дітей та вийти на загальнонаціональний рівень. Ми наразі шукаємо найзручніші способи організації навчання. Ми мріємо, щоб тьюторингові засади «пустили корені» в кожну українську школу, щоб на уроках було не лише цікаво, а й емоційно комфортно кожній дитині, щоб дитина вибігала зі школи з посмішкою і вигуком: «Вау! Мені подобається вчитися!».
«Допомагаємо вчителям долати виклики під час війни»: Соломія Бойкович — про проєкт «Спільно для вчителів»
Розкажіть про проєкт «Спільно для вчителів» і його основну мету.
Проєкт «Спільно для вчителів» виник як відповідь на запит вчителів-учасників Програми щодо психологічної підтримки під час війни. З початком повномасштабного вторгнення перед вчителями майже одразу постали дуже практичні питання: як стати підтримкою учням? Як говорити з дітьми про війну? Як знаходити в собі сили і ресурс, щоб цю підтримку забезпечити?
Відповідно, ми як організація зрозуміли, що такий запит є і серед ширшого кола освітян, тому не зволікали і організували проєкт, який всебічно охоплював своїми «продуктами» велике коло освітянської спільноти. Це онлайн-курс про безпечну школу «Сміливі навчати», серія вебінарів з психологічної підтримки, групи підтримки вчителів — сесії з психологами, модульний курс для інститутів післядипломної освіти, чатбот, а також освітні візити.
Яка основна ідея курсу «Сміливі навчати»?
Коли прийшла ідея створити онлайн-курс, аналогів на освітньому ринку ще не було. Ми створили модулі «вчитель в умовах воєнного стану», «навчання та учні в умовах воєнного стану» та «школа в умовах воєнного стану». Курс різносторонньо охоплює ключові питання та запити, які ми врахували під час здійснення опитування вчителів напередодні його створення.
Чи охоче вчителі зізнаються собі, що їм зараз важко і вони потребують психологічної допомоги? Як ви з цим працюєте і залучаєте їх на курс?
У багатьох опитуваннях, які ми провели до проведення активностей — чи то онлайн-курси, чи то вебінари — вчителі зазначають, що обізнані з тематиками, які є в переліку. Але опісля закінчення певного виду навчання, на питання «Наскільки ця інформація була новою для вас» понад 80% стверджують, що вона була повністю або здебільшого новою. Важливо, щоб вчителі використовували нові знання та навички на практиці у роботі з дітьми. А наше завдання — допомогти вчителеві та підтримати, адже та відповідальність, яка покладається на плечі освітян, не лише щодо якісного навчання, а й щодо безпеки дітей є величезною.
Скільки вчителів зареєструвалися від початку? Скільки ще в планах залучити на проєкт?
Станом на сьогодні це майже 24 тисячі зареєстрованих на курс, що насправді є дуже значним результатом. Особливо, зважаючи на перебої зі світлом впродовж останніх 4 місяців (курс якраз вийшов у продакшн у середині жовтня). Така кількість реєстрацій точно свідчить про те, що тема психологічної підтримки освітян є важливою.
Які очікування від проєкту ви маєте? Яких результатів команда НДУ хоче досягти завдяки напрямку психологічної підтримки вчителів?
Станом на сьогодні понад 80 тисяч освітян пройшли навчання з психологічної підтримки у різних форматах в рамках проєкту. Це дуже вагомий результат. Загалом, наша місія — подолати стигму на тему психології, надати підтримку у створенні механізмів перенаправлення кейсів, які стосуються психологічного стану дитини, а також інтегрувати компоненти соціально-емоційного навчання та психологічної підтримки у навчальну програму. Адже ця тема — виклик не лише воєнного та післявоєнного стану, а й вагома складова формування здорового суспільства.
