Мадагаскар, М’янма, Камбоджа, Парагвай, Бангладеш, і навіть найвіддаленіша заселена суша світу — острів Пасхи. Це не перелік екзотичних напрямків у туристичному каталозі, а реальні координати життя тревел-фотографки та редакторки Ірини Обуховської. Її світлини публікував National Geographic, її рюкзак завжди зібраний, а її Instagram змушує відкривати нові мапи. Ми зустрілись, щоб поговорити про улюблені кадри, страхи, етику й ті історії, які може розказати вдалий фотознімок.
Ви відвідали понад 55 країн. Чи є місце, у яке ви готові повертатись знову і знову?
Насправді, за один візит неможливо по-справжньому відчути жодну країну чи навіть місто. Але є місце, куди я повертаюсь постійно — це Індія. Для мене вона — втілення тієї самобутності, яку шукає кожен мандрівник. Адже подорожуючи, ми шукаємо щось, що нас здивує, зламає уявлення, не буде схожим ні на що з побаченого раніше. І от Індія — саме така. Вона дивна, сильна, шокуюча, прекрасна. Вона не всім підходить, але мені — дуже.
Ви редакторка бортових журналів, зараз працюєте з найбільшою авіакомпанією країни. Скажіть, у чому різниця між розказати історію текстом і розказати її через кадр фото?
Чудове питання. Найчастіше вдалий кадр може розповісти більше, ніж сторінки тексту. У хорошому знімку є стисненість, емоція і тиша, яка говорить. Текст завжди має автора, позицію, логіку. Фото — багатошарове, багатоголосе. Воно залишає простір для інтерпретації, торкає кожного по-своєму. Одне й те саме зображення в когось викличе спогад з дитинства, в когось — тривогу, у когось — бажання діяти.
Фото зупиняли війни (наприклад, війну у В’єтнамі), змінювали долі, рятували види від вимирання... Звичайна на перший погляд фотографія здатна змінити хід історії. Текст — це коли ти ведеш читача за руку. Фото — це коли ти залишаєш його наодинці з емоцією і змушуєш шукати власні рішення.
Чи є у вас улюблена фотографія?
Мабуть, так. Це знімок жінки на рисовому полі в М’янмі. Він для мене особливий. По-перше, це фото стало найкращим фото тижня за версією National Geographic, і фоторедакторка залишила дуже теплий коментар. А по-друге — тому що М’янма тоді тільки-но відкрилась для туристів, і майже одразу після нашої поїздки стався військовий переворот. Країна знову закрилась. Мені боляче про це думати. М’янма — країна добрих, світлих, усміхнених людей, які заслуговують на те, щоб жити у вільному світі.
Чи була країна, де вам було страшно, де ви почувались у небезпеці?
Я не з лякливих. Я вагітна поїхала в Бангладеш, де на той момент була революція. Нас навіть не хотіли пускати прикордонники. Але, мабуть, трохи непевно я почувалась в Афганістані. Не через щось відверто небезпечне, а просто через нерозуміння: кого можна фотографувати, чи достатньо закритий одяг на мені й на чоловікові, чи коректно ми поводимось. Але навіть там я зробила кілька портретів, які зараз серед моїх улюблених. Хоча, так, на базарі моєму чоловіку в спину прилетів шмат сирого м’яса.
.jpg)
Яких правил ви дотримуєтеся, коли працюєте в новому місці?
Правила досить прості: поважай культуру. Підготуйся, почитай щось заздалегідь, проконсультуйся з гідом, якщо він є. Подумай про одяг. Не фотографуй людей, не спитавши дозволу. Це можна зробити просто жестом. Звісно, іноді, щоб зробити сильний кадр, доводиться ризикувати — і це вже залежить від твого внутрішнього компаса. Але в критичній ситуації я точно покладу камеру і допоможу людині або тварині. Я не женусь за драмою.
Ви казали, що фото змінювали хід історії. Чи вважаєте, що фото можуть бути інструментом боротьби, наприклад, з кліматичними змінами?
Це болюча тема. Мене дивує, що й досі багато людей, цілих країн, не визнають руйнівного впливу людини на природу. Іноді здається, що скільки б не було знято фото лісів, що вирубуються, чи птахів у нафті — це не вплине. Але я точно вірю, що знімати рідкісних тварин, унікальні культури, зникаючі традиції — важливо. Бо з огляду на глобалізацію, скоро саме фото залишаться єдиним доказом того, що це все колись існувало.
Якби ви могли взяти лише одну камеру й один об`єктив у подорож, що б це було?
Мій стандартний набір: Nikon D850 і об’єктив Nikkor 24–70 mm. Інколи я беру ще бездзеркальну Nikon Z — вона, звісно, дає кращу деталізацію, але в подорожах я більше люблю стару добру дзеркалку. Вона для мене — надійніша.
Дайте три неочевидні поради для гарного тревел-кадру — навіть якщо людина не професійний фотограф.
- Якщо побачили щось цікаве — знімайте одразу. Не думайте, що буде інша нагода. Її, скоріш за все, не буде.
- Завжди озирайтесь назад. Ми часто дивимось тільки вперед і пропускаємо найцікавіше, що залишилось за спиною.
- Робіть багато кадрів. Навіть за ідеальним фото стоять десятки спроб. У студії можна виставляти кадр годинами. У житті — треба ловити момент.
.jpg)
І головне — якщо фото розповідає історію, то не так уже й важливо, наскільки там ідеальне світло чи композиція. У тревел-фото головне — відчути життя.
