Вони прийшли у військо з різним досвідом і професіями, але сьогодні кожна з них має свою відповідальну роль у захисті нашого майбутнього. У межах спільного проєкту ELLE Україна та української defense-tech компанії «Генерал Черешня» ми розповідаємо історії чотирьох захисниць, які боронять країну.
.jpg)
Зойц — 34-річна сержантка морської піхоти, яка вже понад три роки перебуває в зоні бойових дій. Зойц дуже хотіла долучитися до армії ще з 2014 року, а у 2023-му, після волонтерства, нарешті зібрала речі й вирушила до підрозділу морської піхоти. Там, на Херсонщині, вона відчула, що опинилася на своєму місці. Сьогодні говорить про силу не як про фізичну витривалість, а як про вірність побратимам, здатність триматися й залишатися людиною в нелюдських умовах.
Війна змінила її, але не забрала любові до маленьких жіночих ритуалів — масок для обличчя у бліндажі, суконь, книг, вишивання та музики на повну гучність.
ELLE: Яким був ваш перехід від цивільного життя до служби під час війни?
Зойц: Я дуже прагнула приєднатись до війська, бо не могла стояти осторонь. Вперше спробувала ще в 2014 році, але тоді була недостатньо наполегливою та сміливою (усміхається). У 2022-му повернулася з Туреччини до України, волонтерила, однак думка про те, що я роблю недостатньо, не покидала мене.
Наступного року, коли одного волонтерства вже було замало, я пройшла співбесіду у свій підрозділ, зібрала речі та поїхала на ППД (пункт постійної дислокації). Далі базова загальна військова підготовка — і вперед-вперед, на Херсонщину. Щойно потрапила в морську піхоту, одразу відчула: я на своєму місці. Звісно, сумувала за котом і друзями, але дяка Всесвіту, що створив смартфони та інтернет (усміхається).
ELLE: Є поняття «межі можливого». Що служба зробила з вашою власною межею?
Зойц: Військо дало розуміння, що цих меж просто немає. Коли постає питання життя і смерті, люди здатні на багато такого, чого навіть не уявляли собі.
Особисто я зрозуміла, що заради прикриття, забезпечення піхоти, виявлення і знищення ворога можу працювати без сну, нормальної їжі, перепочинку в умовах, не дуже придатних для життя.
ELLE: Морська піхота асоціюється з жорсткістю. Але що у вашому підрозділі насправді означає бути сильною людиною?
Зойц: Це не так про фізичну силу, як про моральні якості. Про витримку, вірність своїм принципам, побратимам і країні. Для нас бути сильним — це розуміти, хто ми і для чого тут, підставити спину або плече, закрити собою тих, хто цього потребує. Сила — у вмінні визнавати власні помилки і виправляти їх. Сила — у здатності залишатися людиною в нелюдських умовах.
ELLE: Що у вас залишилося від тієї Зої, яка була до війни? Напевно, служба впливає настільки, що повернутися до колишнього способу життя вже неможливо?
Зойц: Щирість залишилась, гостра потреба у справедливості, вміння бути справжнім другом.
Разом з тим зменшився рівень емпатії, стала менш гарячкуватою і більш жорсткою в певних питаннях. Нова версія мене подобається мені більше (усміхається). Та й загалом життя всіх нас вже ніколи не буде таким, як раніше, як і ми самі.
ELLE: У військовому підрозділі люди дуже швидко бачать одне одного справжніми — без соціальних ролей, статусів і красивих образів. Що саме війна навчила вас цінувати в людях?
Зойц: Так, це один з моментів у війні зі знаком плюс. Стала ще більше цінувати в людях чесність, щирість, сміливість і таку от легеньку придурошність. Здається, що просто описала звичайного морпіха.
ELLE: Чи є у вас маленькі жіночі ритуали — догляд за собою, одяг, музика, парфуми, прикраса або щось зовсім буденне, — які допомагають не втрачати відчуття себе поза роллю військовослужбовиці?
Зойц: О-о-о, так! (усміхається). Масочки для обличчя робляться навіть у бліндажі. Як і красиві сніданки, наскільки це можливо. Раз у вічність обожнюю вдягнути сукню і згадати — крім того, що я морпіх, я ще й дівчина.
Ще дуже сильно люблю їхати за кермом і на всю гучність слухати «Бумбокс». Коли нападає безсоння, рятуюсь книгами, вишиванням, тафтингом.
ELLE: Якою ви хочете повернутися до цивільного життя? Чи, можливо, ви вже розумієте, що «повернутися колишньою» вам більше не вдасться?
Зойц: Я не певна, що взагалі зможу повернутися до цивільного життя. Навіть зараз у ті моменти, коли вибираюся в «цивілізацію», почуваю себе некомфортно поза своєю бульбашкою. На жаль, між нами і цивільними величезна прірва. Я точно вже ніколи не буду такою, як до 2022 року. А коли раптом станеться міфічна демобілізація, втечу в гори, подалі від людей.
ELLE: Який меседж ви б хотіли адресувати цивільній аудиторії?
Зойц: Може, це прозвучить банально, але ви або у війську, або для війська. Інших варіантів немає. Якщо вам здається, що ви втомились від війни, вибухів, відсутності комфорту, згадайте хлопців і дівчат, які сидять в окопах. Однак є велика різниця: ви можете відпочити й відновити сили. Тому перезавантажились — і далі працювати на Перемогу. У нас є шанс на Перемогу тільки тоді, коли ми всі будемо один для одного.
P.S. А ще беріть собі в родини тварин із зони бойових дій, вони будуть вам найкращими антидепресантами.
Фото: Сашко Явір
Стиль: Ольга Дмитренко
Асистент стиліста: Михайло Пелепейко
Б`юті (зачіски та мейкап): Анна Буленок та Валентина Галай
