Хоча умовно ми віднесли цю розмову до фронту волонтерського, буде чесним уточнити, що дизайнерка Мальва Вербицька активно протистоїть російській агресії й на інших фронтах — економічному, інформаційному й модному. Паралельно з розробкою нової колекції бренд MALVA FLOREA відшиває одяг для ЗСУ з некомерційною метою, а сама Мальва разом із чоловіком донатить на позашляховики для найбільш гарячих воєнних точок.
Про волонтерство, творчість та психологічні трансформації Мальву Вербицьку розпитала старша редакторка журналу ELLE Світлана Кравченко.
.jpeg)
ELLE.UA Що вас підштовхнуло стати волонтеркою? Коли і за яких обставин ви прийняли для себе це рішення?
М.В. До 24 лютого ми жили звичним життям, будували великі плани для нашого бренду MALVA FLOREA, показали нову колекцію на Ukrainian Fashion Week, готувалися до sales-сесій, нових колаборацій і співпраці. Ми, звичайно, слідкували за новинами й переживаннями в країні, часто обговорювали з командою можливі сценарії, але ніхто не усвідомлював, що у ХХІ столітті може розгорнутися така повномасштабна і кривава війна в Україні.
Для мене завжди існували релігійні принципи й парадигми: якщо Бог дає тобі можливості й інструменти, ти зобов’язана ділитися і допомагати тим, хто цього потребує. Інтенсивно ми почали допомагати малозабезпеченим сім’ям і «Місту Добра» Марти Левченко ще з початку пандемії COVID-19. Це були переважно їжа, засоби гігієни та одяг. Ми були шоковані кількістю сімей, які потребували допомоги, і намагалися закривати потреби, залучали партнерів.
З початком повномасштабного нападу РФ на Україну наша волонтерська діяльність стала дещо хаотичною, оскільки в колосальному стресі й напруженні я переїхала в прикордонну смугу Польщі й скуповувала там усе підряд (ліки, харчування, засоби для догляду за дітьми, спальники, термоодяг для тероборони). Також ми організували членів команди, що залишилися в Україні, для закриття точкових потреб людей. Я, як і мільйони українців, шукала способи бути корисною і допомагати, залучати іноземних колег і партнерів, використовувати всі можливості для загальної мети — захисту своєї землі!
.jpg)
«Гуманітарна допомога через Перемишль. Партії розподілялися між лікарнями, центрами прийому біженців та на передовій. Загалом було виділено понад 100000 грн на гуманітрну допомогу»
ELLE.UA Яку конкретно допомогу ви зараз надаєте іншим? Скільком людям уже вдалося допомогти?
М.В. Економіка України повинна працювати, й робочі місця мають бути відновлені — так ми вирішили три місяці тому і почали збирати нашу команду, яка розсипалася по світу. Перша зустріч була дуже емоційною і трепетною, але в очах кожного була ціль і сильне бажання робити спільну велику справу, тож ми вирішили перекваліфікувати виробництво і відшивати одяг для ЗСУ лише з некомерційною метою та віддавати 50% з прибутку на потреби ЗСУ.
.jpg)
Бренд відшиває одяг для ЗСУ за власні кошти з некомерційною метою
Ще одна надзвичайно важлива ініціатива, до якої я долучилася зі своєю сім’єю, — це придбання позашляховиків у рамках діяльності Міжнародного штабу допомоги українцям та проєкту «1000 автомобілів свободи», що організований головою Львівської ОВА Максимом Козицьким та керівником ГО «Добро.Дій» Ігорем Дулиним.
.jpg)
Ми з моїм чоловіком Назаром Вербицьким задонатили на 6 позашляховиків, які Назар безпосередньо супроводжував на схід з іншими учасниками делегації МШД. Допомогу отримали авдіївські військові частини 1314, 110, 56, 24 та 25.
.jpeg)
ELLE.UA Який вигляд має ваш звичайний воєнний день? Опишіть, будь ласка.
М.В. Пригадую момент, коли я від безсилля, страху, внутрішнього спустошення і неможливості пережити страшні звірства росіян над нашими людьми зрозуміла: я або впаду під цим гнітом, або ж навчуся жити в нових умовах, зберу себе докупи й буду рухатися вперед, наскільки це можливо!
Відповідальність перед собою, сім’єю і командою стала основним каталізатором і поштовхом працювати й взагалі ЖИТИ!
Мій день починається з подяки, я намагаюся зупинитися і відчути повітря, природу, шелест листя. У нас багато домашніх улюбленців: два папуги, собака і котик, якого я знайшла біля своєї студії й уже не змогла відпустити, — вони всі потребують уваги та догляду. Готую сніданок, швидко пробігаюся новинами за чашкою кави і прямую на роботу, де поринаю в чудову атмосферу. У студії, яку ми облаштували якраз за кілька місяців до початку війни, я забуваю про все. Ми перевіряємо запити на армію і розплановуємо пошиття, розширюємо команду. Іде активний процес, який психологічно лікує і рятує від депресії та страхів. Робота над новою колекцією дуже стимулює і надихає. Зараз я мчу за тканинами в Італію і дуже тішуся, що у нас знову дедлайни і sales-сесії за кордоном.
ELLE.UA Певно, за ці місяці вам багато чого довелося побачити й почути. Яка історія вас вразила найбільше?
М.В. Я щодня чую різні історії, деякі дуже важкі, ціпенію від жаху, адже мозок нездатний сприйняти таке. Але паралельно чую історії, які надихають, історії, повні мужності, великого і глибинного змісту, людської доброти, любові, повної самовіддачі в ім’я свободи, світлого майбутнього наших дітей, в ім’я правди. Мій особистий біль — це наша Буча. Після деокупації міста українськими воїнами й викриття всіх тих мук, зґвалтувань дітей і жінок російськими катами я тиждень не могла зібрати себе докупи. А скільки ми ще почуємо! Я щодня молюся, щоб таких історій не ставало більше, це страшна ціна нашої свободи та самоідентифікації.
ELLE.UA У які моменти вам буває страшно?
М.В. Напевно, має бути страшно, коли зраджуєш свою Батьківщину, коли втікаєш замість того, щоб захистити близьких, коли тобі однаково, як складеться доля твого народу, а найстрашніше, коли переходиш на бік зла. Мені сьогодні не страшно, я обрала свій шлях і позицію: я хочу бути малесенькою частинкою, тим пазлом, який дотичний до перемоги, хочу відчувати цей момент, цей пульс нашого дивовижного народу, який творить нову Україну, який виборює демократію і свободу для світу.
Нам не має бути страшно, адже ми обороняємо свою землю і своє майбутнє.
ELLE.UA Опишіть людей, які волонтерять разом з вами.
М.В. Особисто для мене це титани. Серед них є мої друзі й одногрупники, моя команда і, звичайно, нові знайомі, які вже стали рідними людьми. Нас усіх об’єднує одна мета — Перемога. У слові «Перемога» кожен знаходить своє призначення і свій шлях, у кожного з нас різні професії й різні світогляди: у когось супер’якості організатора, а в когось чудово складається з логістикою, також тут важлива витримка і постійний заряд енергії, яку так важко зараз віднайти. Але ми всі розуміємо, що тільки в єдності можна досягти мети.
ELLE.UA Що вам допомагає не падати духом? Де ви зараз черпаєте сили, аби підтримувати інших?
М.В. Дуже прикро це усвідомлювати, але війна стала каталізатором нашої потужної самоідентифікації й тотального відхилення всіх нам нав’язаних і насаджених псевдокультур сусіда. Саме це усвідомлення «як мало я зробила для України» веде вперед. Хочеться розповідати всьому світу про багату спадщину наших предків, підіймати з глибин давні традиції й надбання, популяризувати мистецтво України, слухати український фольклор і читати поезію, збагачувати себе і наповнюватися скарбами нації.
Наша мова, наша культура нищилися і привласнювалися Росією впродовж століть, ці варвари випалювали й розстрілювали українську еліту. Згадаймо хоча б «Розстріляне відродження», концтабори, висилку в Сибір, спалені книги й церкви. Росіяни й зараз намагаються нас принизити, зробити меншовартісними, якимись недолугими, але ми більше цього не допустимо!
Весь світ побачив, хто такі українці, яка в нас сила, відвага, які неймовірні люди є у ХХІ столітті, готові віддавати життя за світло, за правду, за Батьківщину.
Я просто не можу собі дозволити падати духом, я повинна боротися, як і кожен з нас.
ELLE.UA Що б ви сьогодні хотіли сказати українцям і світові?
М.В. Я знаю, що кожен українець десь у глибині серця вже має проєкцію нашої квітучої України. Я знаю, що нам знадобиться багато сил і мудрості на відбудову. Мої рідні й дорогі українці, ви — особлива, об’єднана нація, крізь горе і втрати, крізь біль і нелюдські випробування ви залишилися Великими Людьми. Я щиро вірю, що скоро настане день звільнення від російського зла нашої землі й у нас будуть сльози радості й обійми. Я часто зустрічаю іноземців, сповнених поваги і вдячності, які дивляться на нашого президента, ЗСУ, тероборону, медиків і кожного українця як на кіборгів, титанів ХХІ століття. Вони розуміють, що Україна стримує тероризм, диктатуру, посягання на демократичне суспільство, яке може чекати всю Європу.
Тому ми дуже просимо ще підтримки у світу і більш радикальних дій проти зла, проти Росії, адже щодня гинуть невинні люди. Ми просимо не відсторонюватися. Будьте свідомими, будьте сильними, проявляйте емпатію і любов, відстоюйте права і свободи, адже добро робить нас Людьми! Слава Україні!
