Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка визначив лауреатів премії 2020 року. Один з переможців у номінації «Література» — франківець Тарас Прохасько зі збіркою есеїв «Так, але…». До речі, саме ця збірка стала книгою року-2019 по версії BBC Україна у номінації «Есеїстика». Редактор сайту ELLE.UА Олена Лисун запитала Тараса про емоції після отримання премії, улюблених куточках України та найважливішу для письменника рису.
.jpg)
Олена Лисун: Минулого року ви стали одним із переможців 15-ї премії Книга року BBC, а в цьому році отримали Шевченківську премію. Ви очікували подібний успіх?
Тарас Прохасько: Я не очікував у тому сенсі, щоб чекати. Може, так негарно говорити, але я не здивувався особливо. Я дуже переймаюся настроями, які є в українській літературі, і я відчув, що саме чогось такого, як я намагаюся робити, не вистачає.
О. Л.: Що ви відчули, коли дізналися про перемогу? Що взагалі для вас означає ця літературна премія?
Я відчув водночас величезну радість і відповідальність. Радість за то, що література цієї течії має шанс розглядатися як матеріал для номінацій. Радість за те, що література, яку наше покоління виборювало чверть століття, привернула увагу журі Шевченківської премії, яке досить прискіпливо ставиться до кожної кандидатури.
О. Л.: Про що ваша збірка?
Т.П.: Ця збірка складається з короткої прози, обмеженої форматом кількох сторінок. Мені хотілося, щоб кожна з них була довершеною, закінченою історією. По суті, це приватне філософствування, роздуми людини, причому не тільки мої — я розповідаю про різних людей і багато досвідів. Їх об’єднує намагання осмислення своїх думок, емоцій та подій, що стаються з нами. Власне, це щоденна філософія, не пов’язана з високою академічною наукою (Посміхається). Багато уваги я приділив темі родинної пам’яті, а також забарвив тексти історією моєї локальної Батьківщини — Західної України, і подіями, які відбувалися тут у XX столітті.
О. Л.: Як довго ви її створювали?
Т.П.: Всі тексти були створені впродовж останніх двох-трьох років. Кожен текст потребував від мене тиждень роздумів и приблизно дві години на написання. Це мій режим (Посміхається). Після цього потрібно було відібрати ті прози, які можна скласти в певний сюжет. У збірку увійшло більше 30 текстів, кожен з яких працює від початку до кінця методом асоціацій. Я починаю говорити з одного, а потім кожна асоціація переходить до наступної думки. В цьому сенсі цю збірку можна порівняти з прийомом у музиці, який називається попурі — композицією, що складається з кількох мелодій.
О. Л.: Яка якість допомагає письменнику найбільше?
Т.П.: Особисто для мене найважливішою властивістю є уміння бачити і намагатися розуміти побачити те, що зазвичай проминає повз включену побутову увагу. А потім розказати про це словами, якомога більш наближеними до уяви людини — так, щоб вони виявилися максимально живими і такими, що породжують образи. Тобто не просто документальна точність того, що я бачу, а така розповідь, в процессі якої читач побачить свого коня, чи свої черевики, чи власний біль.
О. Л.: Що допомагає вам не переставати дивуватись життю та приділяти увагу всім цим важливим дрібницям?
Т.П.: Пізнання світу є найпростішим шляхом до любові. Так само і жага пізнання виходить з первинної любові — вони є дуже взаємопов’язаними речима. Колись я зрозумів, наскільки легше любити себе, світ і людей, коли знаєш про них більше. Це бажання підсилити любов знаннями (Сміється).
О. Л.: Ви з величезною любов’ю пишете про Україну. Назвіть декілька улюблених міст або куточків природи, де ви відпочиваєте душею.
Т.П.: Є кілька місць, які є дуже близькими для мене. Але вони не завжди є найкращими и такими, які я міг би порекомендувати комусь для автоматичного переживання краси и насолоди (Посміхається). Я завжди наполягаю, що місця, про які пишу — не унікальні чи комфортні для всіх. Я вважаю, що кожному з нас важливо мати таке близьке місце — для вкорінення і навіть розчинення у ньому. У моєму випадку це Івано-Франківськ, певні місця в Карпатах, Львів, а також кілька локацій Києва, де я переживаю екстаз (Сміється).
О. Л.: Які саме?
Т.П.: Я дуже люблю Софію Київську та всі місця, з яких ії помітно. Крім того, мені подобаються урочища на Пейзажній алеї, які активно забудовуються, але не втратили своєї сили. Всі ці пагорби — пупок столиці (Посміхається).
