У київському Молодому театрі відбудеться прем’єрний показ бродвейського мюзиклу «Кабаре». Постановку з ексклюзивною ліцензією лише на 20 показів в Україні режисує Олена Коляденко.
Дія мюзиклу розгортається в 30-х роках у Берліні. «Кабаре» розповідає про пошук ідентичності, свободу, відповідальність, а також про чутливість мистецтва до соціальних і політичних проблем. Вистава зосереджується на людині в часи тоталітарного режиму та показує складність її етичного вибору: ігнорувати зло чи боротися проти нього, захищати свої переконання чи поринути у власні ілюзії, думати самостійно чи віддатися на поталу ідеологіям та власним пристрастям. Фільм за мотивами мюзиклу здобув вісім «Оскарів» та три «Золоті глобуси».
Костюми та декорації до українського варіанту світового бестселера створила театральна художниця Дарія Біла. Для ELLE вона розповіла про концепцію вистави й образів, а також про виклики у створенні сценографії.
Яке головне завдання ви собі поставили при створенні костюмів до вистави?
Перш за все — розкрити образ. Ми багато працювали з Оленою, щоб розробити спільну концепцію та бачення образів. Це вистава про те, що людина є головною дійовою особою у світі, тож при створенні образів я намагалася відчути кожного актора, побачити не тільки його роль, а й особистість, щоб підкреслити в костюмі ті деталі, які доповнять образ та водночас будуть близькими актору.
Як ви втілили ці образи в життя?
Художня концепція полягає в тому, що минуле завжди поруч — часом воно проявляється в сьогоденні. Спеціально для вистави я створила 119 костюмів, 70% з яких ми пошили зі старих речей Молодого театру, Freedom балету, особистих речей Діми Коляденка та навіть моїх власних! Всі вони були розрізані, перешиті та перероблені вручну.
Це костюми з історією і поважним досвідом — з них ми створили абсолютно нові речі. Оскільки це театральний костюм, мої образи фантазійні. В одному костюмі може бути декілька контрастних різних фактур — я часто звертаю увагу на деталі. Немає дрібниць, бо кожна деталь доповнює ціле. Велике значення має також колір. Я намагалася використовувати приглушені відтінки, але є декілька костюмів, у яких ми робимо ставку на кітч.
Втілити задум мені допомогли українські бренди. Наприклад, у панчохах та поясах Shur Shur з’являється головна героїня та танцює весь Freedom балет. Частину взуття спеціально для «Кабаре» виготовив бренд Kacharovska, також є речі від T Mosca та Frolov.
У нас дуже багато деталей і складний крій костюмів — для цього потрібні відповідні образи. Я хочу навіть просто фактурою тканини виявити характер, через кожну деталь. Наприклад, майже ніде в костюмах у мене немає блискавок — тільки шнурівки. Навіть одягати цей костюм складно, бо як актору, так і глядачу має бути відчутно, що це не щось швидке і поверхневе. Я намагаюся використовувати різні техніки крою — наприклад, старі занижені талії.
Про що цей мюзикл особисто для вас і як ви передаєте своє бачення у роботі?
Ми цю виставу робимо в Україні, і тому багато чого в самій п’єсі перегукується з нашою дійсністю — вона про Берлін, 1930-ті та прихід нацизму до влади в Німеччині. Зараз у житті українців відбувається повномасштабна війна, тому мені важливо говорити про те, з чого війна починається і як зароджується.
Це не костюми заради костюмів, це не декорації заради декорацій. Це — образність вистави, відчуття, яке ти отримуєш від образів. Я намагаюся зробити це театрально, яскраво, але це не основна ідея. У сценографії я намагаюся створити інсталяцію, у якій глядач може щось для себе зрозуміти через свої відчуття. Я задаю з режисером тон того, про що ми говоримо.
Який костюм був для вас найскладнішим, а який — найулюбленішим?
Немає якось конкретного. Деякі образи давалися мені важко — наприклад, ті, які я створювала для сцени Нового року. Якісь речі, які здавалися мені легкими, виявилися складнішими. Також потрібно було знайти форми і перенести ті образи, які я відчуваю, на реальний крій, фактури та тканини.
На репетиціях я намагаюся знайти підхід до характеру актора. Для себе я помічаю деталі та придумую точкові маленькі елементи, які допоможуть підкреслити образ. Деталі — моторика рук, рухів, як людина грає цей образ і може передати його глядачу. Усі ці непомітні моменти — найважливіші.
Щодо улюблених образів — вони всі для мене як один суцільний образ, немає головних героїв чи другорядних. Люди, які створюють цей сюжет, — це все дійові особи. Тому я намагаюся підкреслити ту роль, яку ця людина грає в постановці. І через деталі проявити цю роль і допомогти глядачу відчути матеріал цієї п’єси.
