«ТЕРПЕЛИВО ЖДЕТ РОЖДЕНИЯ СВОЕГО АНГЕЛА»:...

В МАСКЕ И С БОКАЛОМ ШАМПАНСКОГО: ДЖЕННИФЕР...

15 РОМАНТИЧЕСКИХ ФИЛЬМОВ ДЛЯ ПРОСМОТРА ВДВОЕМ...

«ЦЕ БУЛА НАЙБІЛЬША ПОМИЛКА МОГО ЖИТТЯ. ІЗ...

«У МЕНЕ ДІАГНОСТУВАЛИ РАК», — МІКА НЬЮТОН ВПЕРШЕ...

«Імерсивний театр — це не про розваги, а про рух душі. Якщо ви шукаєте Disneyland, вам не сюди». Інтерв’ю з актором Павлом Алдошиним

Ексклюзивно для ELLE.UA

Фото: Майя Максимова

Рейтинг статьи / 0
0 5 0

Моє знайомство з імерсивним театром розпочалося зі Звіринецького кладовища минулого літа. Саме звідти голос в навушниках повів мене на оглядини Києва — такого знайомого і водночас зовсім незвіданого мною. Потім були розмови з собою в нічній бібліотеці імені Ярослава Мудрого, а зовсім недавно — ні на що не схожий НЕспектакль у квартирі. Присягаюся, щоразу, дістаючи квиток на виставу uzahvati, я так їх і не бачила. За годину я проживала ціле життя, відгукуючись кожною фіброю на найменший інсайт.

Чому не всім «заходять» спектаклі  без сцени, чи замінить імерсивний театр класичний у найближчому майбутньому та як це, щоразу запрошувати глядачів до себе додому, — ми розпитали актора uzahvati Павла Алдошина.

Павло Алдошин

Якщо класичний театр починається з вішалки, то з чого починається uzahvati?

Із питання до самого себе. Це така кулька, на якій написано «Питання», а всередині неї оці вічні «Хто я? Чого хочу? Навіщо мені це? Заради чого?» Коли людина запитує себе про це і намагається знайти відповіді разом з нами, успіх терапії забезпечено. Коли мені кажуть: «Цей чоловік нічого не зрозумів, бо він був не готовий», я відповідаю: «Якщо ви потрапили сюди, значить, точно були готові». 

Випадкових людей тут немає.

Павло Алдошин

Тобто якщо вкінці спектаклю до вас підійде гладач з питаннями «А де сцена, де актор, де, власне, перформанс?», ви не вважатимете це своїм неуспіхом?

Абсолютно ні! Якщо до мене підходять із запитаннями, то це найвищий пілотаж. Буває, мені говорять: «Чувак, ти опустошив мою кімнату. Чим мені її заповнити? Розкажи». Але порожня кімната не завжди означає порожнечу. Найбільше завдання людини, яка виходить на сцену, надихнути глядача. Йдеться не про супер-вокал чи зворушливий текст, а швидше про середовище, яке ти можеш створити собі сам. Знайти ту кімнату в собі і очистити її від мотлоху, чеків, стосунків та обов’язків. Це така внутрішня гігієна.

Натхнення не приходить у затхлий гараж.

Чого не варто очікувати глядачу від вистав uzahvati? Я так розумію: точно не захвату?

Точно не варто очікувати ефекту «танцюйте мене».

Uzahvati — це не про розваги, це про рух душі. Якщо ви шукаєте Disneyland, вам не сюди.

Ми не розказуємо, як треба, і не вчимо. Усі відповіді ви знайдете самі, перебуваючи в створеній нами атмосфері. Тому цей досвід (я навмисне уникаю слова «театр») завжди про дію. Мені хотілося навіть написати на дверях квартири, де проходить НЕвистава «День/Тінь», щоб люди робили, що їм заманеться, сідали де завгодно, пили, їли і нічого не очікували, просто налаштували свій внутрішній приймач на абсолютну свободу. Тут з вами нічого не будуть робити, ви все робитимете самі.

Павло Алдошин

А вам не здається, що ви замахнулися на майже нездійсненну місію? Адже глядачу значно легше зрозуміти сюжет, аніж самого себе. Чи не було страху промахнутися?

Про страх не йшлося: якщо ми пірнаємо, то пірнаємо повністю. Вигрібаючи, ми питаємо себе: «Навіщо це нам? Навіщо це людям? Як з цим жити далі?» І для нас це теж пласт незвіданого. Адже формат, який ми пропонуємо, не підчиняється законам театру. Хоча, якщо копнути глибше з точки зору людини з цієї сфери, я можу сказати, що сучасний театр теж не має жодних законів. Тобто те, що писали Анатолій Ефрос, Борис Захава чи Анатолій Васильєв 30-50 років тому, сьогодні вже для мене не працює. Ми зараз живемо в дуже цікавий період, не знаючи достеменно, що буде далі. Далі можуть бути імерсивні вистави, вистави на орбіті Землі чи всередині самого себе (не обов’язково за допомогою наркотиків, про це подбають новітні технології). Хтозна, може, ми станемо свідками «Театру у капсулі».

Павло Алдошин

Тобто театр у класичному розумінні — зі сценою, живими акторами, буфетом та гардеробною — скоро зникне?

Пам’ятаєте фільм «Москва сльозам не вірить»? Так от там була чудова фраза: «Скоро не будет ничего, ни кино, ни театров, ни книг, одно сплошное телевидение». Коли з’явилося кіно, всі говорили, що театр загинув. Коли з’явилося ТБ, всі прощалися з кіно. Коли винайшли електронні книжки, всі хоронили паперові. Але ніщо не зникає, тому що йдеться всього-на-всього про форму. Водночас на людину лягає важка ноша вибору.  Обрати спектакль серед трьох театрів значно простіше, ніж серед ста трьох.

Тобто uzahvati не протиставляє себе традиційному театру?

Нізащо в житті. Це як зелене і гостре. Хочете іти в театр Франка чи Лесі — будь ласка. Це навіть не паралель, це зовсім інший бік.

Ви грали на сцені, будучи актором у класичному розумінні цього слова. Ким ви почуваєтеся зараз і чи комфортно вам у цій іпостасі?

Мені дуже комфортно зараз. Але розумію, що моє перебування в комфортному середовищі, це творча пастка. Тому розцінюю цей період як тимчасовий: зараз він мені потрібен і я його використовую. Проте ми готуємо новий проект, в якому я буду займатися тим, що мені подобається, але тим, чого я не вмію, до чого я хотів би прийти.

Невже це неможливо зробити/відчути на звичайній сцені?

Можливо і неможливо водночас. Можливо тому, що ти використовуєш ті самі інструменти акторського апарату. А неможливо тому, що рівень імпровізації, який тобі доступний на сцені, обмежений літературно-художнім джерелом, задумом режисера та акторською лінією, яку ти вибудував відповідно до свого персонажу. Тобто ти можеш глибше і ширше копнути у цьому просторі, а от далі — ні. Чому — не знаю. Але точно знаю, що той рівень імпровізації, який доступний актору імерсивного театру, може піднести до небес. І якщо у зафіксованій аудіотреком виставі «Час» все було чітко записано на аудіо і в процесі нічого не можна було змінити, то «День/Тінь» від початку і до кінця — це політ в Космос.

Якість польоту залежить від синхронізації з тим, хто прийшов на цей майданчик запускати ракету.

Особливе задоволення для вас як актора полягає в тому, що у НЕвиставі «День/Тінь» немає чітко прописаного сценарію (на відміну від інших проектів uzahvati)?

Це моя особиста історія, але вона також має непорушну структуру. Просто у цієї структури є безліч варіантів. І ти сидиш, як снайпер, вираховуєш всі похибки і робиш постріл. Є сценарій, але є живі люди, які реагують або не реагують, слухають або мовчки йдуть звідси. Залежно від цього виконуються пісні, які теж мають порядок.

Я — Джокер, який тасує колоду пісень.

Павло Алдошин

Як сталося так, що плейлист із вашого концерту став НЕвиставою «День/Тінь»?

Сам би я не дійшов до цього. Раніше я так само писав пісні, грав на гітарі, робив свої концерти. Проте там був чіткий розподіл сцена-публіка. А режисер Поліна Бараніченко побачила в цих піснях одну історію і допомогла вибудувати алгоритм, завдяки якому кожен зміг би відчути себе. І коли я записав пісні за тим порядком, на який вказала вона, у мене просто зірвало дах: «Боже, це реально чіпляє!»

Квартира це ж як метафора внутрішнього світу. Тобто ви запрошуєте гостей не просто до себе додому, а розкриваєте душу. Із якими відчуттями ви виходите щоразу?

Із абсолютно різними, і в цьому перша відмінність між імерсивним театром і класичним. Там теж усе залежить від публіки, але актор (найчастіше так трапляється в державних театрах) вмикає автомат і робить щось на сцені за інерцією. Напевно, глядач цього і не помітить і навіть вийде задоволений. Але з актором нічого не станеться, він зробить те саме, що робив три дні чи місяць тому. В імерсивній виставі таке неможливо, інакше вона просто не відбудеться. Треба так налаштувати свій апарат, щоб не ти сам відчував, а ви разом відчували. Звісно, в житті актора може трапитися щось, що до вистави не має жодного відношення. Тоді він може увімкнути свої інструменти: голос, фізику, жести. І люди сидітимуть, як прибиті. Але мені цей ефект нецікавий.

Я не хочу прибивати глядачів акторською енергією, я ж не варвар. Я така сама людина, яка ставить собі питання.

Мені нецікаво, щоб глядач розглядав мою історію, жалів і співчував. Я хочу, щоб він біля мене побув наодинці з собою.

Тобто глядач, який за десять хвилин спектаклю нічого не зрозумів і мовчки покинув квартиру, не може збити вашого внутрішнього приймача? Бряжчання телефону чи гупання дверей вас не ображають?

Не буду лукавити, часом мене це зупиняє. Але я виділив собі на такі випадки десять секунд. Я роблю паузу і далі вже не відволікаюся на те, хто вийшов чи що сказав. Я згадую, для чого я сюди прийшов. Бо це мій сон, а в сні може відбуватися що завгодно: хтось може говорити, хтось — пити чай, а ще хтось — палити на балконі. Це такий інтерстеллар, коли ти ставиш дзеркало навпроти дзеркала. Я тут і актор, і глядач, і пересічний громадянин. І я тут не тільки «я».

Павло Алдошин про імерсивний театр

До себе в квартиру ви запрошуєте не більше 12 гостей за раз. Це навмисно, аби встановити зоровий контакт з кожним?

Так, але ми мріємо про більш масштабний проект — можливо, на 1200 запрошених чи навіть на 12 000. Ми хочемо, щоб ця енергія (ми її ще називаємо «ефект гарячої картоплі») захопила якомога більше людей. Це буде така сама пульсуюча історія, теж моя, але процес буде дещо іншим. Якщо це все масштабувати, ефект буде ще сильнішим! 

Крім театру, ви знімаєтеся в кіно, фотографуєте, граєте на гітарі і пишете пісні. Якому творчому процесу ви приділяєте найбільше часу?

Усе дуже взаємопов’язане. Якщо я відчуваю, що сили займатися музикою мене покинули, я іду робити кіно. Якщо я розумію, що мене нічого не надихає в кіно, я займаюся музикою або театром. І так я можу сказати про кожне заняття, з яким я іду по життю.

А що ви робите, коли відчуваєте виснаженість, як поповнюєте творчі резерви?

Моє життя і моя робота — це музичний інструмент без ладів на грифі. Моя діяльність не починається о сьомій ранку і не закінчується двадцятою вечора. Це стан, у якому я перебуваю 24/7. І я не можу сказати, що це мене виснажує.

Виснажливо — це коли робиш щось не в любові, без власної мотивації, а виключно для когось.

Я завжди перебуваю в творчому стані. Навіть коли просто сиджу в кріслі і нічого не роблю.

Є така думка у людей, далеких від творчості, що якщо ти просто гуляв містом чотири години, то ти змарнував цей час і думав тільки про себе. Чесно кажучи, навіть у своїй сім’ї я не знаходжу абсолютного розуміння в цьому плані. Завжди легше сказати про свою проблему комусь, ніж рідній людині. І я не виняток. Я ще маю пройти шлях, щоб вільно говорити правду і так само сприймати свободу того, хто поряд.

Павло Алдошин інтерв`ю

Проте всі ми люди земні. І якщо в мене не вистачає сил, я просто їду до себе в село.

Дорога додому — це найліпший шлях до самого себе. Там ти плачеш, мовчиш, дихаєш, робиш вінок з трави, мочиш ноги, стоїш під дощем, спиш просто неба, рахуєш зірки, випиваєш місяць, який підсвічує Сиваш.

Із кожним роком я відчуваю все більший зв`язок із цим місцем. Це і є центр моєї планети. Точно так, як я малим будував на своїй віртуальній карті переміщень — все починалося з сіл Генічеськ та Семихатки.

Якщо у вас немає такої точки, покваптеся віднайти її, інакше вам не буде куди повертатися.

Чи відчуваєте ви періодично потребу «заземлитися», залишити акторську майстерність за дверима цієї квартири і спуститися до супермаркету звичайною людиною?

Я належу до тієї категорії артистів, які не шукають якогось Гамлета чи грають якогось уявного Гамлета. Я в Гамлеті — це лише я, Паша, і не більше. Просто я щось відчув схоже з ним. 

Хтось вміє круто готувати пельмені, а я кльово роблю свою справу, відшукуючи справедливість вчинків людей, які змінили всесвіт. Я не поділяю світ на «гру» і «реальність Паші Алдошина».

Я перебуваю у постійному стані жонглювання ймовірностями. Це не аксіома. Це свобода, яку я можу собі дозволити.

 

*Наступні НЕвистави «День/Тінь» з Павлом Алдошиним покажуть вже у вересні. 

Почему на показ новой коллекции Виктории Бекхэм пришел только муж с детьми

«Терпеливо ждет рождения своего ангела»: Иоланда Хадид поделилась снимками беременной Джиджи

Fashion-эксперты назвали лучшего дизайнера свадебных платьев 

Для отбеливания зубов, свежего дыхания и выведения токсинов: как использовать кокосовое масло для ухода за полостью рта

Почему вы не худеете: 10 ошибок ЗОЖ

10 идей осеннего маникюра, который подойдет под любой офисный образ