Роберте, що вразило вас в історії Захара Беркута? Які частини сюжету виявилися найближчими?
Роберт Патрік: Думаю, що найближчою в образі Захара Беркута для мене виявилася його воля до боротьби за свою свободу. Коли я прочитав сценарій, то побачив благородство Захара, його бажання ставити на перше місце свою сім’ю, громаду, людей, з якими він жив, і нарешті, його глибоку повагу до Бога. Тобто богів, адже він був язичником. Отже, мені було дуже цікаво грати таку благородну й ідеалістичну, але водночас прагматичну людину, оскільки він дуже легко орієнтувався у тогочасному середовищі.
Він розумів, чого хотів його народ, а народ прагнув жити на землі, поважати землю та поважати один одного.
У них було чудове суспільство. Вони цінували свій уклад життя, і готові були боротися за це. Для мене це було дуже хвилююче, адже такі теми універсальні для кожного. Людина повинна думати вільно, і має бути готова за це боротися. Мені здається, що це співзвучно з тією свободою, що ми маємо у Сполучених Штатах Америки.
Як вам працювалося з українською знімальною групою?
Р. Б. Без перебільшень, команда вклала свою душу в цей фільм. Кожен зробив внесок у те, щоб фільм було знято, а історію розказано достовірно і красиво.
Думаю, що зняти цей фільм англійською мовою було правильним рішенням, таким чином його побачить більше людей.
Співробітники з усіх відділів — костюмери, гримери, каскадери, оператори, — викладалися на максимум. Я був приємно здивований тим, наскільки з легким серцем усі працювали, адже фільм знімався здебільшого у Карпатах і до деяких локацій було досить важко добиратися, але все ж нам це вдалося. Атмосфера на майданчику була дуже позитивною!
Які ваші враження від Карпатських гір?
Р. Б. Вони просто фантастичні! Правда дістатися туди було великою пригодою. Ми доїхали потягом з Києва до Львова, а потім їхали вузькими дорогами. Після такого великого і сучасного міста як Київ, виїхати у Карпати було наче опинитися в іншому столітті! Мені дуже хотілося подивитися, як живуть люди у горах. Ті, хто там мешкає, дуже суворі і витривалі.
Я також помітив одну цікаву для себе річ: по всій Україні велика кількість церков. Українці глибоко релігійні люди. Я мав змогу відвідати Софійський собор і зміг особисто переконатися у скромності та вірі, що було для мене досить несподіваним. Не знаю, чого я очікував перед тим, як приїхати до України, але безперечно, визнання присутності Бога у вашому житті — це великий крок до мудрості.
Що можете сказати про костюми та декорації? Чи допомогли вони відчути себе на місці вашого героя?
Р. Б. Так, вони дуже допомогли вжитися у роль, адже 90% персонажа складають його костюм і грим. А от переживання, думки героя, його взаємодія з іншими, поведінка — це вже моя робота. І ця частина мого героя видалася очевидною, а отже і вжився в роль дуже легко. Коли мені наклали грим і перуку, я одразу мимоволі відчув, як повинен поводитися мій герой. Декоратори знімальної групи створили дуже реалістичне село в Карпатах: вони побудували справжнє село, в якому могли б жити люди. Ми наче перенеслися у 13 століття, доки хтось із дублерів не витягнув смартфон і не почав знімати фото. Це, звичайно, на мить зруйнувало всю атмосферу.
Було дуже цікаво працювати з українською знімальною групою. Ахтем Сеітаблаєв надзвичайно талановитий український режисер, і я знаю, наскільки особистою для нього є ця історія.
Також над фільмом працювала низка акторів із Великобританії та США, які грали ключові ролі та допомагали розповісти цю історію глядачам з усього світу.
З нами також працював американський режисер Джон Вінн. Ці два режисери створили досить цікавий творчий тандем. Мені дуже подобалося спостерігати, як вони працюють разом. Джон і Ахтем мають паралельне бачення, але спільну мету. І тому за їхньою роботою дуже цікаво спостерігати. Поговоривши з обома, я формував для себе картину того, що мало відбуватися у кадрі, і намагався це для них зіграти.
Повертаючись до діалогів і реплік, я думаю, що у фільмі багато універсальних тем, які може зрозуміти та відчути кожен. Це історія для кожного з нас, адже вона про те, що ми робимо, коли наше життя опиняється під загрозою. Чи будемо ми тікати, чи будемо боротися за те, у що віримо? На яку найбільшу жертву може піти людина заради своєї мети? Ці теми дуже поширені в нашому суспільстві, тому я переконаний, що «Захар Беркут» сподобається глядачам.
Що стало найвагомішим фактором, який переконав вас взяти участь у цьому проекті?
Р. Б. Було багато причин. Я ніколи раніше не знімався в історичних фільмах, дія яких відбувається у цій епосі. Справа дещо ускладнювалася тим, що у цій картині я не міг грати так, як граю зазвичай. Наприклад, мені потрібно було налаштуватися но новий акцент і вимову, щоб мій герой натуральніше звучав у кадрі.
Опинитися у новому історичному періоді, приїхати в Україну та працювати з українською знімальною групою — це був шанс, який я просто не міг проґавити!
Вагома частина роботи актора — бути відкритим для різних можливостей, шукати пригод і допомагати людям розповідати їхні історії. Мій персонаж історичний і дуже благородний. Можливо, Захар Беркут — один з найшляхетніших героїв, яких я коли-небудь грав. У нього таке велике серце, стільки співчуття і любові до своєї сім'ї. Рішення зіграти його далося мені надзвичайно легко.
Коли я прочитав сценарій і зустрівся із продюсерами на Беверлі-Хіллз, ми почали обговорювати, як втілюватимемо цей творчий задум.
Моїм основним питанням було: «Де ж ви візьмете десять тисяч монголо-татарських вершників, щоб відтворити ту навалу? На це ж потрібно безліч людей!»
Але наш продюсер Юрій запевнив, що вони зможуть це зробити, і що все це я побачу у готовій версії фільму. Тепер я бачу, що нам усе вдалося!
Нашим українським глядачам хочу сказати ось що: для мене велика честь бути одним із перших англійських і американських акторів, які мали нагоду зніматися в проекті, повністю профінансованим українським народом. Мені випала унікальна нагода зіграти такого знаменитого героя української літератури, і я підійшов до цього образу дуже серйозно. Сподіваюся, вам сподобається роль Захара Беркута в моєму виконанні.
В український прокат фільм вийде 10 жовтня.
