«Люди залишилися без даху над головою»: історії жителів Ірпеня про окупацію та відбудову зруйнованого житла

Мешканці ЖК «Пушкінський квартал» в Ірпені про життя в окупації, отримання компенсації за зруйноване житло та можливості відновлення будинку 

Нещодавно лідери держав ЄС — президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі та президент Румунії Клаус Йоганніс — відвідали місто-герой Ірпінь. Під час візиту пролунали заяви і про підтримку у відновленні інфраструктури Ірпеня, на яку мешканці міста, незважаючи ні на що, все ж таки сподіваються.

Історії жителів Ірпеня

Нам удалося провести розмову з мешканцями одного з постраждалих від артилерійських обстрілів ЖК. Говорили про відсутність фінансування з боку держави, його причини та можливий вихід із ситуації, про величезну роботу, яку співвласники ОСББ виконали власними силами, про збір коштів на відновлення рідної домівки та багато іншого.

Під час цієї емоційної розмови ми дізналися про те, як люди виживали під час бойових дій за відсутності всіх комунікацій у 10-градусний мороз та як рятували будинки, відчайдушно намагаючись викликати пожежну машину та загасити полум’я самотужки. Ми також поспілкувалися з людьми, які залишилися без домівок, і з’ясували, скільки коштує відновлення будинку та чи отримали наразі мешканці хоч якусь компенсацію від держави. 

Про життя під постійними обстрілами

Юрій К., мешканець ЖК

«Ми з дружиною прийняли рішення, що, поки хоча б один мешканець нашого ЖК буде тут, ми нікуди не поїдемо. Та якщо чесно, ми не розуміли, куди їхати. Ми мали залишатися поряд з мамою, якій 83 роки».

Коли стало чутно перші вибухи з Гостомеля, мешканці нашого ЖК вже ховалися на цокольних поверхах, як у підвалах. Ми з дружиною в першу ніч з 24 на 25 лютого сиділи разом з усіма, а потім вирішили повернутися до квартири, жили у сусіда на першому поверсі.

Трохи згодом керівництво навчально-виховного комплексу «Лімпопо», який розміщений у центрі ЖК, віддало нам ключі від нього, люди частково перебралися у його підвал.

Не бомбосховище, але набагато краще, ніж цокольні поверхи.

Періодично було чути обстріли. Але ще відносно далеко. Ми постійно навідувалися до людей, заспокоювали всіх як могли. Трималися. Частина людей згодом вирішила поїхати з міста.

5 березня зникло світло та вода. Зв’язку майже не було. Тільки в одному місці на подвір’ї. Ми сиділи як ті сліпі кошенята.

Обстріли стали посилюватися. Ми з дружиною були у будинку, коли побачили, що російська бронетехніка йде вже нашими вулицями.

На наших очах у будинок 62Л, у квартиру на п’ятому поверсі, залетів снаряд. Від гарячих осколків розпочалася пожежа. Хто з вогнегасником, хто з відром води, ми стрімголов помчали туди, незважаючи на те що поряд був бій.

На жаль, ми не змогли швидко виламати замки, щоб загасити полум’я. Вогонь занадто швидко розповсюджувався, адже перекриття були з дерева.

Від п’ятого поверху залишилося суцільне згарище. Дах та всі автомобілі, що стояли на парковці, теж повністю згоріли.

Але то було не останнє влучання в цей будинок. За весь період бойових дій їх було шість. Після чергового прильоту було зруйновано два перекриття між четвертим і п’ятим поверхами.

Та біда сама не ходить. Наступного дня, 6 березня, щось прилетіло в перший поверх будинку напроти того, що горів. Незважаючи на те що повз їхала російська бронетехніка з направленою на нас зброєю, ми разом із сусідами розбили вікна палаючої квартири та загасили її вісьма вогнегасниками.

Чи було нам страшно? Не впевнений. Як то кажуть, коли людина зайнята ділом — їй простіше.

Ліквідувавши пожежу в квартирі власними силами, ми вирішили мобілізуватися на майбутнє і, як тільки чули, що щось десь прилітає, одразу вибігали на перевірку. І так до кінця окупації.

Усе подвір’я було в уламках. Обстріли були постійно. Як ми всі вижили, я досі не уявляю.

Під час окупації ніхто продуктів зі сторони не привозив. Але ми не голодували: були запаси їжі. Люди у нашому ЖК дуже дружні, і кожен, хто виїздив з міста, віддавав власні запаси тим, хто лишався.

Ми ділилися з людьми, які проживали у приватних садибах, які зосталися сам на сам з бідою. До нас приходили, ми носили тим, хто не міг прийти. У нас організувався своєрідний гуманітарний центр.

Воду та дрова брали у батьків нашої сусідки, які жили у приватному будинку поряд. Бувало, йдеш за поповненням запасів, знов починається обстріл. Не бігли назад. Ішли до кінця.

Так і жили. Готували на дровах. Пили воду з криниці. Прали у дощовій. Або збирали і топили сніг.

На паралельній вулиці стояли серйозні блокпости окупантів. Поряд з нами, за кілька будинків, біля салону краси батьків нашої сусідки, базувалася російська бронетехніка, там ночували військові.

Коли ми носили їжу та ліки людям, вони попереджали, щоб ми тут не ходили. Повз нас проносилася російська техніка так, що нас аж здувало вітром. Але ми не зважали. У нас була важлива місія.

Найболючішим є те, що в результаті артилерійських обстрілів постраждало багато простих людей. Їхні тіла, понівечені осколками, лежали просто під відкритим небом майже місяць. Когось накрили покривалом, а зверху поклали документи, щоб згодом легше впізнати, когось закидало уламками від наступних бомбардувань, а деякі тіла були настільки понівечені, що не хочеться і згадувати. Жахливе видовище!

По нас не стріляли. Мабуть, ми народилися в сорочках.

Не обійшлося й без мародерів.

Місцеві мародери активізувалися ще до приходу окупантів на наші вулиці. З ними нам допомагали боротися два собаки — німецька вівчарка та пінчер, які прибилися до нас і жили з нами під час окупації. Ми їх годували, вони захищали наш дім.

Були випадки, що вночі під’їжджали автомобілі без світла, підставляли драбини, щоб перелізти паркан. Вибігали собаки, а за ними й ми.

Історії жителів Ірпеня

Наш Ірпінь був добряче понівечений.

Після закінчення окупації на допомогу з прибиранням у місті з’їхалася велика кількість волонтерів. Ідеш вулицею, і таке відчуття, наче якесь паломництво — хто з лопатою, хто з мітлою. Усі відчайдушно намагалися навести лад у нашому Ірпені.

Цілих 12 МАЗів різного брухту вивезли тільки з одного нашого будинку після закінчення окупації.

У пилу, в гарі, але з великим ентузіазмом наші мешканці власними силами розчистили п’ятий поверх, точніше, те, що від нього залишилося. Тепер черга за спеціалістами та коштами, а їх на відновлення треба дуже багато. Як отримати компенсацію від держави, поки що незрозуміло.

Про втрачене житло та евакуацію

Юрій Ф., власник квартири, яка вщент згоріла внаслідок ворожих обстрілів

«Умить наша родина втратила житло та все, на що так важко заробляла багато років. У прямому сенсі ми та наші сусіди залишилися без даху над головою».

Історія життя моєї родини в Ірпені розпочалася 6 років тому. То була любов з першого погляду.

Я родом з Києва. У пошуках ідеального місця для життя ми об’їхали не один житловий комплекс столиці та передмістя. Моя дружина Олена мала проблеми з легенями, тому нам хотілося знайти житло поряд із природою щоб це був за можливості сосновий ліс.

Житловий комплекс закритого типу «Пушкінський квартал» в Ірпені був ідеальною знахідкою. Місцерозташування, інфраструктура, затишна територія, ландшафтний дизайн, ліс у пішій доступності, невеличкі красиві будинки, неймовірний вид з вікна — усе було як у казці. Вибір був очевидним.

Спочатку в житловому комплексі було небагато родин, але згодом почався справжній бебі-бум. Нас теж не оминуло це щастя. На жаль, були певні труднощі при народженні донечки, але, незважаючи на діагнози, ми боролися і тільки-но змогли поставити Емілію на ноги.

Після всіх цих страждань нас знову спіткало лихо. Як кажуть, біда не ходить сама. 24 лютого о п’ятій ранку звуком двох високоточних російських ракет почалася війна.

Звичайно, як батько і чоловік, я не міг довго чекати. У першу чергу моїм обов’язком було вивезти родину в безпечне місце, що я і намагався зробити.

«Моя дружина і донечка, які й так настраждалися протягом життя, не повинні бачити всі ці жахіття», — сказав я собі.

5 березня, швидко зібравшись, ми поїхали на місцевий залізничний вокзал, але через потужний вибух на коліях сісти на потяг не вдалося. Треба було щось вирішувати, не гаючи часу. Мій автомобіль у той період був у не дуже гарному технічному стані, м’яко кажучи. Та незважаючи на це, на свій страх і ризик я прийняв рішення їхати!

Обстріли наближалися, небезпека посилювалася. Навіть хвилини на роздуми не було!

Не взявши із собою практично нічого, тільки найнеобхідніше, ми намагалися врятувати своє життя, і, дякувати Богові, нам це вдалося! Прихопивши дорогою табличку «Діти», ми просто дивом евакуювалися через Стоянку. На жаль, багато кому не пощастило так, як нам, але ми нарешті опинилися у відносній безпеці, прямуючи до далеких родичів у пошуках прихистку.

Наразі дах, п’ятий поверх, система водовідведення повністю зруйновані. Інші комунікації також знищені або пошкоджені. Усі мешканці, незалежно від поверху, не можуть жити в своїх квартирах. Це неможливо та небезпечно.

Ми вже отримали висновок від комісії на 96 сторінок. Наше правління ОСББ зверталося до місцевої влади, але поки що зворотного зв’язку щодо допомоги немає, бо ще не вийшов закон про механізм компенсації. Тож ніхто не знає, яка це може бути сума та коли вона буде, а відновлювати дім потрібно вже зараз.

Які події відбувалися після 5 березня, не розповім, бо були з родиною вже у відносно безпечному місці, але зі слів сусідів — це був моторошний жах, наче у якомусь фільмі жахів, але це було не кіно, а реальність!

Життя триває, і наразі треба зосередитися на проблемах сьогодення. Хочеться дивитися вперед і вірити у світле, мирне та щасливе майбутнє, де всі живі та здорові, всім усього вистачає, де у моєї донечки, яка за своє ще таке коротке життя стільки натерпілася, є рідна домівка, у якій їй тепло і затишно.

Втративши дах над головою, я повною мірою зрозумів, що для людини нашої з вами національності оселя  це не просто стіни і стеля! Твій дім — це ніби частина тебе самого, твоє коріння, яке зараз пошкоджене, зруйноване та понівечене!

Про відновлення житлового будинку

Богдан Я., член правління ОСББ

Час спливає. Законодавство про компенсацію поки що не діє. А суми на відновлення, на жаль, завеликі, щоб упоратися самотужки. Якщо до жовтня не виконати відновлювальні роботи, будинок можуть визнати таким, що не підлягає відновленню. Люди залишаться на вулиці.

У період з 5 по 30 березня 2022 року, коли тривали бойові дії в Ірпені, в наш будинок, який розміщений за адресою: вул. Пушкінська, 62Л, було декілька влучань снарядів. Унаслідок цього було повністю знищено покрівлю, верхній поверх, водо-, електро- та газокомунікації.

Власники восьми квартир повністю втратили житло, ще тридцяти — не мають змоги проживати у будинку через повну відсутність комунікацій.

Мешканці ЖК своїми силами розчистили та вивезли те, що утворилося внаслідок пожежі. Було проведено експертизу Державним науково-дослідним інститутом будівельних конструкцій, який підтвердив можливість відновлення будинку із зазначенням терміну до жовтня 2022 року.

Якщо не виконати роботи до жовтня цього року — обсяги відновлювальних робіт значно зростуть або ж будинок можуть узагалі визнати таким, що не підлягає відновленню.

На сьогодні законодавство України, яке мало б регулювати компенсації за пошкоджене та знищене майно, поки не діє.

Закон від 24.03.2022 р. №7198 «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації» не прийнято Верховною Радою України, тому мешканці намагаються врятувати свій будинок власними силами.

Але суми завеликі, щоб упоратися з відновленням самотужки. Через відсутність коштів, техніки та будівельних матеріалів мешканці не можуть розпочати відновлення будинку. 

Ми намагаємося налагодити співпрацю з волонтерами, благодійними організаціями, забудовниками, просимо допомоги через соціальні мережі. Намагаємося залучити до відновлення компанії з виробництва та продажу будівельних матеріалів.

Наразі мешканцями зібрано близько 200 000 грн., проте необхідна сума на відновлення будинку складає 8 200 000 грн.

Вона включає в себе такі статті витрат:

вартість робіт з демонтажу пошкоджених конструкцій та вивезення будівельного сміття — 500 000 грн.;

вартість робіт з відбудови та укріплення несучих конструкцій — 3 000 000 грн.;

відновлення покрівлі — 2 500 000 грн.;

відновлення фасаду будинку — 1 500 000 грн.;

відновлення комунікацій та вікон — 700 000 грн.

Для збору фінансової допомоги відкрито рахунок. Ми будемо дуже вдячні за будь-яку допомогу.

ПАТ КБ «ПриватБанк»

IBAN: UA623052990000026004040112526

Отримувач:

ОСББ «Житловий комплекс "Пушкінський квартал"»

ЄДРПОУ 41358213


Реклама

Популярні матеріали

Пампухи до Різдва: готуємо традиційну українську страву


Новорічний френч: трендовий святковий манікюр


Це база: чорні пуховики, які ніколи не вийдуть з моди


Читайте також
Популярні матеріали