Українська нація має молоде обличчя та героїчне минуле за плечима. Сильні, незламні, вмотивовані, безстрашні та талановиті молоді українці змінюють історію сучасної України. У нашій рубриці ELLE «Сучасний портрет нації» розповідаємо про тих молодих людей, які покращують життя країни сьогодні та вказують правильний напрям руху до майбутнього.
Героїнею сьогоднішнього інтерв’ю стала Катерина Мотрич — піарниця, ведуча YouTube-шоу «ЕБАУТ» та інфлюенсерка.
«Я вільна молода жінка з величезною жагою до життя», — описує себе Катерина.
Катерина виросла в багатодітній родині, має активну проукраїнську позицію, працює піарницею і волонтерить. Популярність їй принесло YouTube-шоу «ЕБАУТ», у якому дівчина разом з іншими ведучими обговорює актуальні та важливі соціальні теми.
Lifestyle-редакторка Іванна Петрович поговорила з Катериною та дізналася, як змінилися її пріоритети та бажання з початку повномасштабного вторгнення РФ, яким було дитинство в Україні, що для неї означає бути українкою і не тільки.
Про життя під час повномасштабного вторгнення
Як ви справляєтеся зі стресом та синдромом відкладеного життя?
Займаюся терапією, ходжу до психолога. На щастя, я ніколи не стикалася з синдромом відкладеного життя, бо люблю жити та насолоджуватися всім, що відбувається тут і зараз. Хоча, звичайно, я, як і будь-яка людина, маю певні очікування, живу з надією на краще. Щодо стресу — мені здається, що зараз неможливо позбутися стресу загалом. Але мені допомагають люди. Я поринаю в людей з головою, і це мене рятує.
Ви деякий час із початку повномасштабного вторгнення провели за кордоном. Розкажіть про ставлення до українців там. Чому ви захотіли повернутися?
На початку повномасштабного вторгнення я із частиною своєї родини та подругою виїхала. Це було імпульсивне, стресове рішення, прийняте на адреналіні. Я не думаю, що зараз я б знову кудись поїхала.
До українців за кордоном ставилися з турботою, співчуттям. Ми з подругою навіть намагалися допомагати благодійній організації у Брюсселі, яка опікується українською проблемою. Не можу сказати, що я стикалася з якимись неприємними речами. Однак варто зазначити, що це бути перші місяці війни. Хоча я чула доволі багато історій про те, як росіяни та загалом світ проявляли жорстокість та агресію до українців.
Повернутися я вирішила тому, що мені ніде не було так добре, як удома, в яких би умовах я не перебувала. Удома мені простіше реалізовуватися. Уся моя родина, всі мої друзі — вдома. Це дуже багато людей, а люди — це моя батарейка. Бути за кордоном довше двох тижнів для мене неможливо. Я хочу спати у своєму ліжку, хочу в будь-який час мати змогу побачити своїх батьків, сестер, братів. І саме це для мене є найбільшою цінністю.
Який вигляд мають ваші будні сьогодні?
Насправді мої будні особливо нічим не відрізняються від тих, які були до 24 лютого. Я працюю піарницею, займаюся хокейним фондом — Ukrainian hockey dream. Ми з командою активно збираємо гроші на льодові арени і на післявоєнне відновлення хокейної інфраструктури, підтримуємо дітей, що займаються хокеєм. Окрім цього, я маю дуже багато проєктів, які поєдную з основною роботою у фонді, — це «ЕБАУТ», моя ювелірна справа, яку я щойно розпочала, і волонтерство. Велику роль у моєму житті відіграє і спілкування з дорогими мені людьми. Я залишаюся сама, лише коли приходжу додому, і то якщо в мене вдома ніхто не залишається на ночівлю.
Без чого ви не можете уявити своє життя зараз?
Повернувшись в Україну з-за кордону, я відчула, що я щаслива людина. І кожного дня по висхідній я відчуваю неймовірне щастя через те, ким я є, там, де я є, від того, що мене оточують дорогі мені люди, що я займаюся улюбленою справою. Ось без цього я точно не можу уявити своє життя.
Чи жалкуєте ви про якийсь втрачений шанс?
Упевнена, що ні. Філософія мого життя полягає в тому, що все моє обов’язково прийде до мене. І неважливо, чи я докладаю до цього якихось зусиль, чи це випадковість. Я щиро переконана, що перейматися тим, що ви упустили якийсь шанс або втратили якусь можливість, немає сенсу. По-перше, це вже сталося, по-друге, непотрібно витрачати свою енергію на те, щоб шкодувати, краще її направити на дії.
Про власні переконання
.jpg)
У шоу «ЕБАУТ» ви обговорюєте безліч відвертих тем. А яка тема для вас табу?
Я думаю, що для мене не існує табуйованих тем. Єдине, я намагаюся ніколи не входити в дискусію на тему, в якій я погано розбираюся. Загалом я думаю, що немає таких тем, на які я б не могла поговорити з тією чи іншою людиною. Також відрізняються розмови і за доречністю. Наприклад, з деким буває недоречно обговорювати секс, а з іншими — роботу чи будь-що інше.
Як позбутися сором’язливості та бути впевненим у собі?
Я не вважаю, що сором’язливість має нести негативну конотацію, тому що сором’язливі люди — дуже вишукані й за ними часом буває приємно спостерігати. На мою думку, впевненість у собі зароджується і наростає, коли людина діє. Я точно знаю, що моя впевненість у собі залежить від кількості моїх досягнень. І звичайно, від людей, які вас підтримують і підтверджують ваші досягнення. Бо власне досягнення без підтвердження майже нічого не важать. Коли я чогось досягаю і це визнають, тоді в мене з’являється впевненість.
Яка риса характеру, на вашу думку, є необхідною в нинішніх реаліях?
Адаптивність. Ми живемо в такий час, коли будь-яке твоє середовище чи стан речей може раптово змінитися, і до цього треба бути готовим. Ніхто не зміг різко адаптуватися після 24 лютого, складно звикнутися з тим, що твій будинок бомблять. Але з плином часу, коли стало зрозуміліше, як усе відбувається, стало легше. Адаптивність — прекрасна риса характеру, яка допомагає справлятися.
Про Україну
Українців називають нацією сміливих. Ви вважаєте себе сміливою людиною?
Я вважаю українців найсміливішою нацією в світі. Те, що зараз відбувається, тому доказ. Я також вважаю себе сміливою людиною. Більше того, коли ми говорили з друзями і характеризували одне одного одним визначенням, то моя близька подруга виділила саме сміливість з-поміж інших моїх якостей.
Хто з відомих українців вас надихає та чому?
Мене надихає весь український креативний кластер. Те, як він зараз активізувався, і те, як хлопці та дівчата працюють, творять і створюють на благо, — неймовірно. Не можу виділити когось одного, бо це було б несправедливо. Загалом мене надихає український народ.
Розкажіть про найяскравіший спогад з дитинства в Україні?
Я виросла у великій родині (семеро дітей, і я — шоста). Все моє дитинство пройшло в українських лісах, адже мої батьки — затяті туристи, тому слово «дитинство» у мене асоціюється із сімейними походами: намети, багаття, рослини, комахи...
Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?
Найбільше бажання — перемога України. Також змістився фокус із себе на суспільство і на ситуацію. І це дуже приємно. До того ж я ніколи ще не була такою продуктивною. Попри стрес, мозок почав краще працювати. Я стала щасливішою людиною, і загалом з’явилося відчуття жаги до життя. Я хочу насолоджуватися, хапати кожен момент, усе відчувати. Мені подобається те, що відбувається зі мною зараз, тому що я переживаю таке переродження, яке точно мало колись настати. Однак хотілося, аби не такою ціною.
Як ви підбадьорюєте себе у складні моменти?
Людьми. Через те що я дитина з багатодітної сім’ї, для мене основним ресурсом завжди були люди. Я поглинаю і віддаю енергію. І це буває складно і важко, на що впливає втрата стосунків, друзів. Мій брат зараз на фронті. Від поганих думок мене рятують друзі та колеги, і я сподіваюся, що теж рятую людей поруч своєю присутністю в їхньому житті.
Які у вас мрії та плани?
Планів досить багато. Ми з дівчатами з «ЕБАУТ» запускаємо чоловічу версію шоу. У планах є також розширення в офлайн-форматі, але це пізніше. Окрім цього, у мене на думці є свої проєкти, які я б хотіла реалізувати, — це ювелірна справа та додаткові проєкти в піарі. Дуже хочеться, аби моя основна робота — хокейний фонд продовжував рости і цвісти, тому що наша допомога дітям дуже важлива.
Я мрію, щоб мої брати залишилися живими, щоб Україна перемогла і війна завершилася, тому що дуже складно справлятися з великою кількістю негативної інформації та поганих новин, які переслідують кожного українця зараз.
Що для вас означає бути українкою?
Бути українкою — це бути вільною. Для мене найважливіше — це мати свободу чи то в країні, чи у стосунках, чи в сім’ї. В Україні саме такі люди, тому тут я себе почуваю абсолютно вільною. Я можу робити тут те, що я хочу, і маю для цього всі інструменти. І я впевнена, що кожен українець відчуває те ж саме. Я щиро переконана, що в нашій країні достатньо можливостей для людини, яка дійсно прагне чогось досягти.
Точно є нюанси законодавчі, які потрібно змінювати, але загалом бути українкою — кайфово.
Якби ви могли приймати закони, який закон ви б ухвалили чи скасували в Україні?
Це легалізація шлюбів для ЛГБТ, медичного канабісу, спрощена процедура отримання громадянства для іноземців, які воюють у складі ЗСУ та ТрО. Також в Україні варто переглянути закон про люстрацію влади. Щоб усі, хто працював на «русню», не мали права через суд поновлюватися на посадах.
Яким ви бачите сучасного молодого українця/українку?
Для мене це люди, які вбивають у собі «русский мир», які відмовляються від усього російського, переходять на українську мову, підтримують українську культуру і системно йдуть до української національної свідомості. Молодий українець та українка точно інтелігентні, доброзичливі, вивчають іноземні мови, прагнуть до більшого та обов’язково поважають своє і себе.
Як ви плануєте відсвяткувати День Незалежності цього року?
Щороку на День Незалежності я купую собі нову вишиванку. Цього року я вирішила натомість зробити донат на ЗСУ. Також я зустрінуся з близькими та рідними для мене людьми, тому що це велике свято для мене — на рівні з Новим роком чи днем народження. Я одягну вишиванку зі спільної колекції «ЕБАУТ» і GRMN і піду святкувати.
Що б ви побажали українцям у цей день?
Мені хотілось би, щоб у День Незалежності кожен українець відкрив книжку з історії України та знайшов там для себе щось нове. Останнім часом для мене надважливо, щоб люди вчили та читали історію. І насолоджуйтеся життям! Захисники та захисниці сьогодні так відчайдушно та сміливо борються за те, щоб ми жили щасливим життям, що аж трішки соромно проживати його нещасливо.
