Федір Возіанов — про нову колекцію, осмислену моду та плинність часу

Фешн-перформанс дизайнера стане завершальним акордом цьогорічного фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. Його нова колекція — про відчуття і осмислення плину часу

 

2 вересня о 21.00, коли простір «Софії Київської» наповниться сутінками, з Будинку митрополита вийдуть десятеро осіб — сім жінок і троє чоловіків. Одягнені у невагомі сукні та спідниці кольору самої «Софії» — золоті, мідні, срібні, чорні й зелені. На обличчях — маски із зображенням циферблатів. Під звуки метрономів, скрипки та перкусії, у супроводі виступу вокального ансамблю Alter Ratio, вони пройдуть від Будинку митрополита до Софійського собору. Кожен і кожна матимуть при собі одну хвилину часу, втілену Федором Возіановим у стильному аксесуарі, який «зберігає час».

Так розпочнеться фешн-перформанс дизайнера «Заручені за часом» — завершальний акорд цьогорічного фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, що проходить у «Софії Київській» з 27 серпня по 2 вересня і об’єднує музику, візуальне мистецтво, театр, кіно, балет, літературу, бесіди під двохсотрічним ясенем і насичену дитячу програму.

«Цей показ-містерія Федора Возіанова — про відчуття часу, про відчуття вічності. Зазвичай, закриття фестивалю — це оркестр, потужний фінальний акорд. Але цього року ми відчули, що закриття фестивалю має бути на такій філософській ноті, ноті роздумів. Своєрідне закриття фестивалю — внутрішнє відкриття», — говорить ідейна натхненниця і співзасновниця Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська, яка разом із командою запросили дизайнера створити перфоманс спеціально для фестивалю.

Тема цьогорічного Bouquet Kyiv Stage — «Ми. Між минулим і майбутнім». Усі події тут так чи інакше пов’язані з темою проживання часу, з минулим, теперішнім і майбутнім, з тим, якою є наша персональна і колективна відповідальність за те, що буде завтра. І показ-містерія Федора Возіанова — теж про це.

Спеціально для цієї події дует скрипальки Олександри Васильєвої та перкусіоніста Дмитра Ульянова Rulla Voita готує особливу музичну програму. У ній шедеври класики і сучасної музики вплітаються у просторову імпровізацію, а символ вимірювання часу — метроном — перетворюється на музичний інструмент.

«Колекція "Заручені за часом" — це моя гарантовано невдала спроба зупинити час або навіть вмовити його хоча б декілька секунд бігти у зворотному напрямку. Чи применшує прогнозована невдача спроби мою впевненість у її необхідності? На щастя, поки що ні», — так описує свою нову колекцію Федір Возіанов.

Напередодні показу говоримо з дизайнером про «Заручених за часом», одяг як можливість діалогу й особисте осмислення плину часу.

Нову колекцію ви розробили спеціально для показу на фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, тема якого — «Ми. Між минулим і майбутнім». Як ви переосмислюєте у «Заручених за часом» саме поняття часу та як колекція пов’язана з «Софією Київською», де відбуватиметься показ?

Колекція «Заручені за часом» складається з двох частин. Одна — дуже практична, інша — більш артова. Спочатку про практичну. Я подумав: якщо все це відбуватиметься в «Софії Київській», то мені цікаво зробити речі, пов’язані з нею. Те, що у світі називають мерчем і що можна знайти у більшості музейних крамницях. У «Софії Київській» теж є такий невеликий магазинчик, але речей, безпосередньо пов’язаних із «Софією», там, на мій погляд, критично мало. Я вирішив створити дуже практичну частину колекції, зокрема розробив графічні елементи, які використав як принти на футболках, худі та інших частинах одягу. Чи можна буде згодом придбати ці речі в музейній крамничці? Не знаю, ще не думав над їхньою подальшою долею. Поки все це розробив в єдиному примірнику. 

Друга частина колекції стосується безпосередньо часу. Це спроба якось візуалізувати плин часу, спроба його зупинити. І ця частина колекції — більш мистецька. Колись давно, десь у 2011 році, я придумав спідницю-парашут, де повітря є співавтором дизайну. Я декілька разів використовував цей принцип на своїх показах, але це були одиничні випадки. А тут я вирішив, що вся колекція має базуватися на цьому принципі: коли повітря, вітер — це співавтори. І — алюзія часу.

Ми плануємо задіяти у показі кілька великих вентиляторів, аби наповнити ці сукні та спідниці повітрям. Звісно, можна обійтися і без цього — якщо швидко йти, вони самі ним наповнюються. Але шоу буде яскравішим з вентиляторами. Власне, я уявив вентилятори як годинники, стрілки яких рухаються надзвичайно швидко. І вітер, який вони створюють, — це і є час, що спливає.

 Які тканини, які кольорові рішення? Які візуальні акценти?

Ці сукні та спідниці мають назву airdress, тобто повітряні сукні. Для того щоб вони «поводилися» так, як треба, необхідна тканина, що важить не більше 40 грамів на квадратний метр. Це високотехнологічні надлегкі тканини з Італії та Німеччини — зовсім нові розробки. Наприклад, сукню довжиною чотири метри можна скласти у дві долоні. Бо 99% від її об’єму складає повітря.

Кольори я вирішив використати ті, що є всередині «Софії Київської». Це — золото, зістарена бронза, срібло і зістарене срібло, блакитний колір, зелений, чорний і, можливо, буде ще спалах червоного.

Як усе відбуватиметься?

Буде семеро жінок і троє чоловіків. Чоловіки теж будуть у спідницях — чоловічих. Представимо і переосмислений чоловічий корсет. Хоча в деякому сенсі це буде не переосмислення, а повернення чоловічого корсета. Коли ми зробили перший варіант корсета, то я побачив, що він схожий не на знайомі нам історичні тонкі корсети, а на лицарські обладунки. Щось зі Стародавнього Риму.

Всі моделі будуть у масках, зроблених як циферблати годинників. На масках будуть тільки стрілки, і буде виставлений різний час. Це така алегорія часу і людини, яка змінюється під його дією. Змінюється її обличчя, змінюється вираз її обличчя, змінюється сама людина. Цікаво, що ми зробили ці маски з дуже тонкої тканини, схожої на ту, з якої шиють жіночі панчохи. Коли ми почали робити маски, то побачили, що ця тканина пускає стрілки. І це теж про час: деякі стрілки з’являться до, під час і після виступу — і вони так само будуть пов’язані з плином часу і змінами, які він несе.

Буде ще один особливий аксесуар — «зберігач часу». Він має вигляд кольє. Чорна силіконова основа, на ній — фрагмент сталевої труби. З одного боку на сталі буде вигравійовано слово «Час», з іншого — «Одна хвилина». Всередину ми покладемо три грами піску, який візьмемо з Софії Київської. Три грами кварцового піску якраз і дорівнюють одній хвилині у пісочному годиннику. Тут зберігатиметься рівно одна хвилина часу, яку кожен матиме у запасі.

Ця ідея видається дуже простою. Але коли йдеться про час, то люди завжди надто зосереджені на тому, щоб робити прилади, які його відраховують. І ніхто, здається, не думає про те, що в таких приладів може бути якась інша функція, наприклад зберігання часу. Це здається неможливим, але завжди можна осмислити і переосмислити цю ідею та створити щось нове.

Почнеться показ зі звуків метрономів, із синхронізації цих звуків. Потім зазвучить Арво Пярт. Я дуже люблю твори цього композитора і часто його слухаю. Мені здається, що коли йдеться про музику, яка не заважає плину часу і не хоче з ним змагатися чи сперечатися, а, навпаки, якось підтримує і резонує, то це саме музика Арво Пярта. А закінчиться все псалмом на музику Макса Шалигіна Blessings у виконанні вокального ансамблю Alter Ratio.

Під музику моделі будуть виходити з Будинку митрополита і йтимуть до Софійського собору. Це буде дуже простий прохід. Коли ми його тільки планували, то зрозуміли, що не потрібно придумувати нічого складного. Бо Софійський собор, на тлі якого все відбудеться, — найкраща і найвиразніша обстановка, щось краще годі й вигадати. Софія Київська є рівноцінним співтворцем нашого перформансу і, певне, головною його учасницею.

Взагалі фешн-перформанс відрізняється від модного показу тим, що має великий простір для імпровізації. Тут завжди є місце для незапланованих речей. Є певна стартова режисура, але вона не така жорстка, як у модному показі. Крім того, головна ідея модного показу — у цьому сезоні ми створили ось такий одяг. Фешн-перформанс — це теж про одяг, але водночас він має глибші сенси і ширші контексти.

Із чого зародилася ідея перформансу — акцент, образ, слово?

Я дуже люблю Софію Київську і досить часто там буваю. Просто гуляю. Багатовікова історія відчувається там у повітрі. Саме мої численні прогулянки Софією Київською і надихнули мене відразу на кілька ідей щодо «Заручених за часом». На ідею створити нові графічні символи для Софії Київської. І на ідею вітру часу, який тут відчувається як ніде більше, і взагалі плину часу. Бо коли дивишся на фрески, мозаїки та графіті всередині «Софії» і розумієш, коли вони були створені, то, звісно, думок про час і його плин не уникнути.

Ви відчуваєте час якось інакше, коли гуляєте в «Софії»?

Так, мені здається, що він там застигає. Не плине так швидко. Мабуть, саме цей нешвидкий плин часу і приваблює мене у прогулянках Софією Київською.

«Заручені за часом» — чому така назва?

Спочатку сформувалася ідея, розуміння, що ми всі деякою мірою заручені за часом. Якщо уявити час як певний суб’єкт, з яким ми пов’язані з самого народження, то досить легко уявити, що цей суб’єкт в певний момент дає нам обіцянку — життя буде нескінченним. У кожного з нас у певний момент є це відчуття, що життя не закінчується. Навіть коли ми бачимо смерті навкруги, все одно здається, що це не про нас. І я подумав, що словосполучення «заручені за часом» стосується кожного з нас, бо всі ми до певного моменту віримо цій обіцянці, аж поки не приходить розуміння, що вона ніколи не здійсниться. Нам хочеться в неї вірити — і це дуже по-людськи.

Ваш перформанс буде закривати фестиваль. Який його настрій? З якими відчуттями і думками люди йтимуть додому?

Мені хочеться, щоби цей Bouquet Kyiv Stage закінчився тишею. Щоб його завершення не було голосним. Щоб після перформансу кожен просто помовчав кілька хвилин, і щоб в цій тиші зароджувалася надія на майбутнє.

Мій перформанс про те, щоб задуматися над часом, над його плином. За настроєм він не сумний, ні. Він про те, що і минуле, і майбутнє завжди присутні в нашому житті. Водночас ми ніколи не живемо ні в минулому, ні в майбутньому — ми живемо зараз. І дуже важливо відчувати цей момент, відчувати життя тут і зараз.

Ваші роботи — це часто діалоги з митцями: Малевичем, Гоголем, Архипенком. З ким ви ведете діалог у цій колекції?

Мабуть, тут не було діалогу з конкретними митцями. А говорити про діалог з часом, певне, дуже пафосно, так? Але коли йдеться про Софію Київську, то інакше не виходить, бо тут відбувається діалог саме з Часом. І можна сказати, з тими митцями, які творили Софію Київську — починаючи з фресок і закінчуючи пізньою архітектурою.

Які відповіді дала вам робота над «Зарученими за часом»?

Для мене те, що я роблю, має сенс якраз не тому, що я шукаю і знаходжу відповіді на якісь питання, а тому, що я формулюю і ставлю собі питання. Чи можна втримати час? Чи потрібно його втримувати? Як його зберегти? Для мене важливо знайти правильні питання, а не правильні відповіді.

Яка роль одягу, коли ми говоримо про час? Одяг — це уособлення певної епохи? Це діалог між людьми різних епох? Як ви сприймаєте його в цьому контексті?

Одяг у багатьох сенсах — це обличчя часу. Він має деяку не те що владу над часом, але може збігатися з плином часу. Або бути у майбутньому, тобто випереджати час. Або бути у минулому і вже не звертати уваги на плин часу. На прикладі одягу, мені здається, можна показати дуже різне ставлення до часу.

Але коли йдеться про якісь знакові моменти в житті людини, одяг цілком може виконувати функції умовного фотознімка чи навіть машини часу: весільна сукня, сорочка бабусі, перший одяг дитини…

В особистому вимірі — так. Але глобально — не зовсім. Починаючи з нульових, скажімо, дуже складно визначити — це 2005-й чи 2015-й? Майже неможливо, бо нічого кардинально не змінилося. Тому глобально одяг вже не може бути зліпком конкретного моменту, але в особистому вимірі — цілком.

Які стосунки у моди і часу сьогодні та як вони змінюються? Наприклад, все більше людей обирають повільну моду — купують речі поза часом, які не застаріють вже наступного сезону та які відповідають їхнім цінностям. Ви бачите ці зміни?

Не тільки бачу, а й відчуваю. У певний момент я зрозумів, що мені не цікаво працювати в моді та з модою, а набагато цікавіше працювати в дизайні. Якщо мода весь час заграє з часом, то дизайн цього не робить. Він вирізняється якраз тим, що пробує створити речі, які б співіснували з часом якнайуспішніше і якнайдовше. Які б не залежали від часу, але водночас резонували з ним і сьогодні, і завтра, і через рік, два, три, десять… 

Ви саме цим керуєтесь, коли працюєте над своїми колекціями?

Так.

Коли ми говоримо про час, то часто це про плани, мрії, бажання, які хочемо втілити в майбутньому, або про втрачені можливості чи щось приємне, що було в минулому. Тож ці розмови про час — зажди і про цінності: що для нас є цінним, про що шкодуємо і до чого прагнемо. Які цінності ви вкладаєте і транслюєте в «Заручених за часом»?

Ми живемо тут і зараз. Але дуже важливо, що ми лишаємо, які завтра будуть наслідки того, що ми робимо сьогодні. Вміння не лише робити щось тут і зараз, а й вміння спроєктувати й усвідомити наслідки своїх дій — це цінність.

Як ви проживали глобальні зміни останніх двох років? Як це вплинуло на ваше світосприйняття, на те, що і як ви робите?

Я би сказав, що цей карантин дуже кардинально вплинув на мене — і в професійному вимірі, й в особистому. Чотири місяці тому в мене народився син. Це найбільша зміна, що сталася в моєму житті за останній рік. І так, я почав інакше відчувати час.

У багатьох людей вимушено змінився стиль життя, його ритм, а отже, і потреби в одязі теж змінилися. Це якось відображається у ваших колекціях? Чи вони, навпаки, про повернення до звичного життя?

Моє ставлення до одягу не змінювалося досить давно, певне, з колекції 2015 року «Супрематизм 2.0». Для мене важливий дизайн, тобто створення одягу зі смислом. Щоб це не були просто штани чи сорочка, а був одяг, який має глибші сенси, але водночас є дуже функціональним.

Існує багато речей, які варто змінити у звичних для нас предметах одягу. Саме цим ми й займаємося: робимо звичні речі, але по-своєму. Переосмислюємо якісь сталі речі, які здаються такими, що не потребують змін, лише тому, що існують сто років. А насправді потребують.

 

А запити ваших постійних клієнтів змінилися?

Мабуть, наші клієнти й стали нашими клієнтами, бо в нас збігаються базові цінності. Ми з ними, як правило, рухаємося в одному напрямку і в одному темпі. І часто співпрацюємо саме у творчому плані, тому що дотримуємося спільних принципів. У цьому сенсі творцями Vozianov є всі ті, хто носить Vozianov.

Чому такі фестивалі, як Bouquet Kyiv Stage, важливі?

Це можливість для міста подивитися на себе і відчути себе. Яким воно є, яким може бути. Замислитися і над минулим, і над майбутнім. Якщо таких подій у місті немає або їх небагато, то місто виживає, але не живе. Культурні події — це кровообіг міста.

Спілкувалася Марія Семенченко

 


Реклама

Популярные материалы

Тонкая талия Кендалл Дженнер и стройные ноги Беллы Хадид: секреты...


10 причин, почему стоит быть осторожными с противозачаточными...


Как похудеть раз и навсегда: 7 правил от австрийского врача...


Читайте также
Популярные материалы