«Музика — це занадто тонкі матерії. Потойбічні, якщо хочете. Рівні, які поки недоступні людям», — розмірковує українська композиторка Janeuary.
Дійсно, музика — абсолютно магічна річ. Вона допомагає знайти сили та віру, надихає та підштовхує до роздумів, живить внутрішню енергію та стає опорою, яка часом так усім нам потрібна. Однією з сучасних «провідниць» у цей таємничий світ є композиторка Janeuary, яка промовляє до слухача руками й серцем.
«Можу не пам’ятати, як це сталося. А прокинутися лише в момент прослуховування записаного. Ніби це грав хтось інший для мене».
У червні Janeuary презентувала альбом сучасної класичної музики No news but muse, створений під час повномасштабної війни. Авторка композицій, назва кожної з яких має глибокий зміст, описує його як буквальне щастя відсутності новин та політ музи серед жаху сьогодення. Композиторці вдалося зібрати довкола себе непересічних і надзвичайно талановитих особистостей: у роботі над альбомом брали участь одні з найкращих музикантів країни — Олександр Госачинський та Назар Вачевський. Над зведенням та мастерингом Janeuary працювала з батьком — Андрієм Кравченком, а запис зробив відомий звукорежисер Володимир Григорович, якого композиторка вважає справжнім чарівником. Менеджментом артистки займається Яна Майорнікова, відома роботою над цікавими, зокрема й міжнародними, проєктами.
30 червня у Ботанічному саду імені М. М. Гришка відбувся сольний концерт Janeuary. Атмосферу локації та чуттєвість виконаних композицій підкреслила хореографія від народних артистів України, солістів Національної опери Тетяни Льозової та Ярослава Ткачука. Всі зібрані під час заходу кошти було спрямовано ботанічному саду та організації з порятунку тварин UAnimals.
Однак Janeuary в жодному разі не планує зупинятися на досягнутому — просто зараз композиторка працює в студії над новим матеріалом, який познайомить слухача з її голосом. Про «рецепт» проникливої пісні, творчий процес, натхнення та надзвичайно амбітні плани артистка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для ELLE.UA.
Своєю музикою ви відкриваєте власне серце слухачам і торкаєтеся їхніх сердець. Який ваш «рецепт» проникливої пісні? Які її головні «інгредієнти»?
Я не відкриваю власне серце. Я лише показую, ЩО може відчувати серце самого слухача. Музика — мій інструмент.
Рецепту не існує. Найсмачніша їжа — завжди експромт. Найкращі пригоди — випадкові.
Усі ми любимо слухати музику, однак мало кому вдається пізнати процес її створення. Розкажіть, як відбувається робота над вашими композиціями?
Ми думаємо, що граємо музику. А насправді музика постійно грає нами.
У мене не буває «вихідних». Творити — це дихати. Автоматичний, невідворотний процес. Митці мене зрозуміють.
Музи не питають, чи чекав ти на них саме зараз, о шостій ранку, — вони приходять навіть уві сні.
І я ніколи не назву процес створення роботою. Якщо музика перетворюється в «роботу» — змінюй місце працевлаштування. Це більше не творчість. Це комерція.
Як щодо натхнення: воно саме приходить чи його доводиться шукати?
Якщо його потрібно шукати — це не натхнення, а насилля. Над своїми мізками, емоціями та, як наслідок, чиїмись вухами. Я точно покидаю своє тіло, коли пишу щось нове. Це ніби дивитись на себе зі сторони, як ти сидиш і граєш на роялі.
Чи стикалися ви з професійним вигорянням? Що допомогло вам вийти з цього стану і не дало опустити руки?
За професією я взагалі синхронний перекладач. Відповідь — «ні», і лише тому, що перекладачем я не працюю.
А от емоційне вигорання — так. Кожен день, хоч по декілька разів. У цьому я майстер. Потім у голову приходить нова музика, і все як рукою знімає.
16 червня був презентований ваш альбом No news but muse. Як народилася ідея його створення?
Не можу пригадати якусь точну мить. Я просто послухала свої записи та подумала, що, мабуть, це варте того, щоб бути почутим. Лишалося записати партії віолончелі та саксофону, яких мені не вистачало. Потім ще девʼять кіл пекла: вибір партій, аранжування, зведення, мастеринг… І вже потім найстрашніше — відпустити композиції від себе. І змиритися, що ти більше не можеш робити правки.
У записі вищезгаданого альбому взяли участь одні з найкращих музикантів нашої країни, а саме Олександр Госачинський та Назар Вачевський. Над зведенням та мастерингом ви працювали разом з батьком — Андрієм Кравченком. Як вам вдалося зібрати довкола себе таких талановитих людей?
А ще — Володимир Григорович. Тільки він може витримати мій темп під час запису. Під словом «темп» я зараз намагаюсь красиво завуалювати «характер».
З моїми музикантами мені пощастило невимовно. Я завжди кажу їм про це після того, як ми завершуємо чергову сесію на студії. Іноді — цілковито виснажені. Але щасливі. Тому що всі знаємо, що воно того варте. Мій батько — це окрема тема. Мені стало дуже легко працювати з ним. Так було не завжди. Або я вийшла на «новий рівень» у своїй творчості, де у нього немає питань. Або він просто змирився з тим, що зі мною неможливо сперечатися.
Добре, що ти в мене є, тату…
А які ваші плани на майбутнє? Чого очікувати слухачам найближчим часом?
Ніколи не знаю, чого від себе чекати. Мені дуже імпонує змішання стилів, чим я й займаюсь. Наступний альбом буде дуже великим подивом для всіх, хто знайомий із моєю творчістю.
Можу лише сказати, що ви почуєте мій голос. Тому що це також інструмент. Але лише один із.
Музика Janeuary має відчутну кінематографічність. Чи бачите ви свої композиції саундтреками до кіно? Якщо так, то з якими режисерами вам хотілося б попрацювати?
Щиро кажучи, я бачу кожну свою композицію як історію. А будь-яка історія перетворюється на кіно.
Я чую фарби та бачу звуки. Тому думаю, що моя музика просто створена для кіно.
Memories я б подарувала Гільєрмо Дель Торо.
Джармушу по праву належить Vampire Dance.
Вуді Алену дістався б мій Rain.
І крім режисерів одна композиція — мій подарунок письменнику Харукі Муракамі. Вона пронизана його історіями, поєднанням сюжетів і, звичайно ж, вічною незрозумілою прекрасною тугою…
.jpg)
Наприкінці червня у вас відбувся дуже красивий концерт. Що було закладено у концепцію? Чому саме ботанічний сад та чи сприяли погодні умови?
Мені хотілося, щоб моя музика задихала. Розквітла всіма фарбами чудових квітів. Обвила плющем кожну людину, щоб їй стало добре і спокійно. Про погоду не думала зовсім. Відчувала, що шепоче серце.
У день концерту було дві сильні грози. Мій звукорежисер і дорогий друг Вова Григорович, загортаючи апаратуру вдруге, накриваючи мій рояль, спокійно сказав: «Обіцяли дві грози. Це друга. Все буде добре».
Грози більше не було. Дощу теж.
Частиною перфомансу була неймовірно ніжна хореографія від солістів Національної опери Тетяни Льозової та Ярослава Ткачука. Як виникла ця ідея? Як ви познайомилися?
Танець зачаровує, допомагає відчути музику всіма рецепторами, не лише вухами. Дозволяє побачити мелодію. Намалювати образи. У кожного вони свої. Але танець робить їх досконалими. Хотілося, щоб люди вдихали квіти, слухали музику та дивилися на недосяжно чудову пластику. Урочистість досконалості форми у всіх його проявах.
Мені дуже пощастило з моєю провідною зірочкою Яною Майорніковою. Я ніколи не любила слово «менеджер». Та й не вміщуватиме воно ніколи всього того, що Яна для мене робить. Вона познайомила мене з Тетяною та Ярославом, переконавши з пів слова, що це саме ті два пазли, яких бракує у прекрасній картині сутінкового ботанічного саду. І не помилилася. Від рухів цієї пари не можна відірвати погляд. І не хочеться…
Фото — Міна Сорвіно
Стиль — Анна Єгорова
Фото з концерту — Богдан Балагур
