Ми опиняємось в місці, куди ще не заходили журналісти.
Високі стелі сталінської будівлі, старий дерев’яний паркет і сквозне світло, що лягає плямами на підлогу. Ми підглядаємо за репетицією Latexfauna — не гучною, без декорацій і веселощів, до яких звикла їхня аудиторія.
Просто музика, яка зараз народжується.
Музиканти випустили дві нові пісні — «NICH» і «BUREVIY». У них усе інакше: замість синті-попу — мандоліна і контрабас, замість тропіків — фольклор і туга за домом. Але якщо слухати уважно, десь у глибині звучать ті самі хлопці — проте, можливо, трохи доросліші.
Ексклюзивно для ELLE ми поговорили з фронтменом гурту Дмитром Зезюліним про нову чутливість, про пісні, що народились між концертами у військових частинах, про коней, музику без плану — і про те, чому іноді найчесніше просто грати, як відчуваєш. А Поліна Гребенік це все зафільмувала.
В умовах повномасштабної війни багато музикантів переформатували свою діяльність. Ви, наприклад, також їздили з акустичним туром у прикордонні військові частини. Як цей досвід вплинув на вас?
По-перше, для нас це була дуже класна спільна пригода, бо ми досить тривалий час прожили разом у такій маленькій групі. Це була акустична версія нас: я, клавішник, Саша Мильніков, барабанщик Макс Гребінь і наш менеджер Ілля. Це була досить тривала подорож, де ми пересувалися на маленькому позашляховичку, який був вщерть забитий апаратурою. До цього ми багато репетирували разом у Львові, складали програму, а потім їздили різними закутками нашої Батьківщини і відвідували прикордонні загони.
Ми пережили багато всього: були і конфлікти, і радощі, і десь маленькі святкування. Весь тур змусив нас сильно тугувати за домівкою. Хоча ми бували і в американських, і в європейських турах, але там чомусь так не сумували за рідним краєм, як тут. Можливо, через це і написали пісні NICH і BUREVIY.
Ще класним було те, що ми разом пробиралися крізь Карпати досить непевними дорогами, шляшками, манівцями, і це були виклик та пригода для нас. І це було прикольно.
Що загалом зараз дає вам натхнення, ідеї для музики і змін у собі?
Все разом і нічого окремого. Тобто водночас і все, і ніщо. Бо ти ніколи не знаєш, де чекати натхнення, і взагалі — чи воно існує, чи ні, чи це треба просто подовше посидіти і подумати. Просто я прихильник того, що ми — біологічні, біохімічні машини, у нас стаються рандомні спалахи і комбінації наших споминів. І от вони певним чином спалахують в комбінації з якоюсь імпровізацією музичною, це може бути поштовхом, імпульсом для створення пісні.
Проблема в тому, що треба зловити такий спалах нейронів і щось зробити. Конкретно якісь політичні, економічні і соціокультурні явища не дуже на нас впливають. На нас радше впливають комп`ютерні ігри, фільми, які десь відклалися в нас або з дитинства, або, можливо, нещодавно були переглянуті. Але я не пам`ятаю, щоб з нещодавно переглянутого фільму захотілося різко щось написати. От після відеогри Red Dead Redemption 2 — так. Можна сказати, що вона зробила підвалини для щонайменше чотирьох наших пісень: NICH, BUREVIY, SEQUOIA і Levada.
Нещодавно ви сказали, що стали більше надихатися рідним, і зараз у вас період пієтету до рідного краю. Як відчуваєте зв`язок із рідними місцями у своїй музиці сьогодні?
Зв`язок з рідними місцями відчувався завжди і, напевно, буде відчуватися завжди. Просто в музиці етап, коли ми оспівували все екзотичне, вже пройшов, бо, либонь, все екзотичне, ми вже передивились.
Ми відкрили для себе нову територію — забуту стару, але для нас нову. Це історія рідних місць, рідного краю. І там велика, невичерпна цистерна сюжетів, історій і всяких сороміцьких штук.
Тому це поприще, на якому можна ще копатися, оспівувати, бо всім від цього добре. І нашим рідним місцям, і нам, і слухачам.
Чи змінилося це відчуття за останні роки?
Можливо, воно трошки загострилося, тому що існував і досі існує ризик це втратити. Ризик, що зникнуть не місця, а зникне інформаційний код, який панує в цих місцях і живе в людях. Оце було б нестерпно втратити.
Бо хто ми взагалі? Те, що ми Homo sapiens, це не відрізняє нас від росіян. Від росіян нас відрізняє наша інформаційна приналежність — тобто, мова, культура, тощо. І от не хотілося б, щоб ці місця стали культурно іншими, інформаційно іншими. Тому, звісно, загострився пієтет до них.
Чи є конкретні місця, події, які стали для вас символами дому, які ви хочете передати через музику?
Для мене поки що найбільшим символом дому є мій Макотерчик, урочище і район у місті Тальне. А також село Гордашівка поблизу Тального, річка Гірський Тікич, що, звиваючись, мов гадюка, тече межи гранітних скель. Для мене це, напевно, найбільш тепле місце у світі.
Перейдімо безпосередньо до треків. Ви випустили дві нові пісні NICH та BUREVIY, які відрізняються від звичайного звучання Latexfauna. Чи є в цих піснях якась частина вас, яку ви раніше не помічали або не проявляли?
Напевно, в цих піснях є гіперболізовані крайності наших характерів. NICH — це історія про доброго сім`янина, який прагне до своєї родини, а ліричний герой в пісні BUREVIY — це зірвиголова. Тобто, це два полярні герої, але обов`язково хочеться прожити і того, і того. Людина ж не буває на сто процентів хорошою і на сто процентів поганою. Так само і тут. Це два альтер-его, які можуть вживатися в кожному із нас.
Які сенси закладені в піснях і чому саме кінь об`єднує двох героїв?
Обидві пісні об’єднує кінь, тому що ми досі маємо вплив гри Red Dead Redemption — першої і другої частин. Це суперкласна гра — мабуть, найцікавіша за будь-яку книгу чи фільм.
Взагалі кінь — це сакральне створіння. Для подорожніх кінь — це найближчий друг. Сакральна дружба між конем і людиною, як на мене, дуже красива. Незважаючи на те, що людина, звісно, коня експлуатує, але вона й дбає про нього. І навіть у грі Red Dead Redemption 2 була така думка, що ми хоч і бандити, але до своїх коней ставимося з величезною любов`ю.
Які сенси закладені в цих піснях?
Перший сенс — це туга за рідним домом і бажання бути з сім`єю. А другий — це дружба, де вершник-зірвиголова, який, швидше за все, скоро загине, просить свого коня врятуватися. Бо кінь не хоче, напевно, його полишати. Але вершник каже: «Ні, конику, рятуйся сам».
У максісинглі звучать різні музичні інструменти: мандоліна, акордеон, контрабас, флейта і народний барабан. Як відбувся пошук саме цієї музики, що потрібна?
По-перше, в пісні NICH над аранжуванням плідно працював Євген Філатов, за що йому велика дяка (український музикант, композитор, аранжувальник, продюсер. Соліст гурту «The Maneken», композитор та саундпродюсер гуртів «ONUKA» — Ред.)
Він працював над аранжуванням та запропонував зробити мандоліну і додати барабан. У нас були спільні візії щодо того, куди ми маємо прийти.
Над BUREVIY ми працювали вже з Костянтином Пугою, саундпродюсером, нашим звукорежисером. У нас не було якоїсь мети, ми експерементували. Спочатку награли гітару, потім додавали підряд все, що хотіли. Захотіли — додали джембе-барабани, захотіли — акордеон. Там же поїхали до Інді Хайта додому, взяли в нього акордеон, приїхали, записали. Потім на наступний день привезли контрабас, записали. Усе це — граючись, у нас не було ніякого плану.
Те, що вийшло, — це вийшло як експеримент. Але вийшло, як на мене, чудово. Я б сказав, кельтський фольк.
Чи був той момент, коли ви відчули, що це саме ваше?
Ні, такого моменту не було. Ми просто досліджували жанр фольку. Спробували, нам сподобалося, але далі на цьому паразитувати не хочемо, бо ми любимо більше щось з 70-80-х. Ми робимо, як відчувається.
Окремо ви презентували кліп на пісню NICH режисером Інді Хайт. Чому ви обрали саме його для співпраці?
Інді Хайт — це режисер, який дуже класно нас відчуває. Ми з ним давно співпрацюємо, це вже четвертий наш кліп. Ми завжди дуже задоволені роботою з ним. Своєю візією він дуже класно доповнює наш саме візуальний стан. Бо ми відчуваємо себе музично і внутрішньо, а от показати це зовні в нього виходить краще навіть, ніж у нас.
Він доклав дуже багато зусиль для того, щоб нас бачили і розуміли так, як нас зараз бачать і розуміють. Йому великий респект за це. Він геній, якщо коротко.
Технічно відео виглядає дуже складно. І в епоху АІ можна подумати, що тут використовували штучний інтелект. Але знаємо, що це не так. Розкажіть, як ви знімали, яку техніку використовували?
Тут використовували багато різних технік. Кожен кадр робили на 25 фотоапаратів. І це все фотографії, які прокручуються в моменті. Таку техніку використовують в «Танцях з зірками», на доріжці з вручення Оскара, в кіно, коли знімають дуже карколомні сцени. Це швидше рекламна техніка, але ми застосували її в кліпі.
Усе це дуже складно. Чому пішли цим шляхом, а не спростили роботу, обравши щось більш класичне?
Хотілося зробити щось монументальне. А монументальне класне, коли воно застигає. Тому пішли цим шляхом.
Опишіть одним реченням вашої емоції від пісні NICH і BUREVIY.
Це великі пригоди.
Який фідбек для вас є більш цінним зараз: коли кажуть, що впізнали Latexfauna, чи коли кажуть, що побачили вас зовсім іншими?
Для нас найкращий фідбек — коли кажуть, що це «красіво». Важливо, щоб людина відчувала, піднесену емоцію, дивлячись кліп і слухаючи пісні. І це найважливіше.
Звісно, проявляти себе по-новому і розвиватися завжди треба. Але головне — щоб людина відчувала щастя. І, звісно, автор. Бо ми це робимо, насамперед, щоб самим відчувати щастя.
Як загалом ви ставитесь до експериментів? Чи плануєте щось нове ще?
Нам завжди здається, що ми в кожному треку максимально експериментуємо. Щоправда, у глядачів і слухачів не завжди така ж думка. Але якщо вже і тут скажуть, що ми «опять одно і то же, то я не знаю. Ну ми тоді все, ми тоді вже припиняємо. Насправді ні, шуткуємо.
Про що мріють Latexfauna як музиканти?
Не мріють про премії насправді. Але у нас є дуже цікава мрія. Ми хочемо поїхати в Антарктиду і зробити тур антарктичними станціями. І грати там для науковців. Привезти в Антарктику частину тропічного українського тепла. Часточку.
А про що — як люди?
Як люди — я не знаю, чи можу говорити за всіх хлопців, чесно кажучи — як людина почуваю себе абсолютно заповнено. Мені просто хочеться розвиватися і робити щось нове, робити музику. Хотілося б також долучатися до кіно, в будь-яких проявах: продюсерських, акторських, режисерських. Хочеться бути до цього дотичним, бо я люблю знімання, багато знімав реклами, міг би трошечки побути біля кіно.
І останнє: NICH чи BUREVIY?
А от не скажу, не знаю. Сьогодні їхав, слухав і те, й інше. Люблю нашу музику дуже сильно.
