Ми зустрічаємося в павільйоні «Танців з зірками» в тридцятихвилинній перерві між генеральним прогоном і прямим ефіром. За цей проміжок Юрій Горбунов встигає побесідувати зі мною, прогулятися подвір’ям, зробити селфі з Євгеном Кошовим, який пробігає повз, одразу опублікувати знімок в Instagram, пожартувати з техперсоналом і обговорити з помічницею прем’єру нового серіалу. Із народженням сина Івана час для Юрія набув зовсім іншої цінності, а мультизадачність стала звичним способом життя. Шоу «Танці з зірками», «Голос. Діти», «Ліга сміху», фільм «Скажене весілля» та серіал «Великі Вуйки» на телеканалі «1+1», у якому він не тільки зіграв гуцула Івана, а й дебютував як креативний продюсер. Здається, в добі Горбунова щонайменше 48 годин. При цьому сім’я для нього завжди лишається в пріоритеті. Чи важко бути одночасно актором і продюсером, чому під час зйомок у серіалі згадував власну історію з Києвом, чому не хоче виховувати сина за формулою «добрий-злий поліцейський» та куди вмовляє дружину Катю Осадчу вирушити в наступну подорож — про це й не тільки Юрій Горбунов розповів у відвертій розмові з редактором ELLE.UA Світланою Кравченко.
ELLE: Як виникла ідея з продовженням «Останнього москаля»? І чи важко бути одночасно і в кадрі, і поза ним?
Ю. Г.: Це класна історія, яку ми виношували дуже давно. Однак «Останнього москаля» в первісному вигляді продовжувати вже не було сенсу: пройшов певний час і герої безповоротно виїхали з місця події. Тож треба було придумати спін-оф — нові пригоди уже відомих персонажів. І коли мені після «Скаженого весілля» запропонували стати креативним продюсером «Великих Вуйок», я відразу погодився. Це цікаво — водночас упливати на велику кількість процесів: від кастингу до взаємодії на майданчику професійних акторів з непрофесійними (на екрані з’явиться багато українських зірок. — Ред.). Звісно, перебуваючи в кадрі, важко проконтролювати всю картину збоку. За цим стежила вся команда, і передусім креативна група. Крім того, молоді режисери Мітя Шмурак та Дмитро Маніфест, які знімають круті кліпи, використали еволюційні прийоми і в серіалі. У них свіжий погляд, і мені здається, що за такими ідеями майбутнє. Те, що ми бачимо на виході, нам дуже подобається. Глядач точно оцінить.
ELLE. UA: За сюжетом головні герої їдуть до столиці, де часто опиняються в кумедних ситуаціях. Чи не боялися ви образити мешканців провінційних містечок?
Ю. Г.: Головне, що треба зрозуміти нашим глядачам: це в жодному разі не знущання над кимось і не стьоб. Уся ця історія — анекдот. А в анекдоті ми сміємося над собою, над своїми друзями, і наша головна мета — подивитися на життя збоку.
Тому що з будь-якої історії можна зробити трагедію, а можна — комедію, поставитися до неї трішки легше і все буде не так страшно.
Тому дуже хочеться, щоб на нас ніхто не ображався, бо, на жаль, гумору не буває без того, щоб над кимось не посміятися. Я сподіваюся, нам вистачило такту, щоби витримати дистанцію між «смішно» і «образливо».
ELLE. UA: Дружина й друзі говорять, що у вас чудове почуття гумору. Чи часто сміх рятував вас у неприємних ситуаціях?
Ю. Г.: Мені взагалі здається, що почуття гумору рятує світ — так само, як любов і краса. Тому що гумор розряджає будь-яку напружену ситуацію. Це стосується й сімейного життя, і роботи. На «Танцях з зірками» я намагаюся чиюсь невдачу на паркеті перетворити на вдалий жарт, аби люди зрозуміли, що не все так страшно, як можна собі придумати. Я це іноді говорю й сам собі, бо ж не завжди прокидаєшся в доброму гуморі.
Але життя підказує: якщо ти легкий і простіше ставишся до проблем, то й проблеми стають меншими.
ELLE. UA: Ви переїхали до Києва з Івано-Франківщини на навчання. Пам’ятаєте, як починалися ваші стосунки зі столицею?
Ю. Г.: Я приїхав вступати до театрального інституту імені Карпенка-Карого — і вступив з першого разу, незважаючи на конкурс (вісімдесят три людини на місце).
Це була моя перша пригода з Києвом і я закохався в нього без заперечень.
Кожен навчальний день приносив кайф, бо я займався справою до душі. Звісно, бувало всяке. Нас із друзями «розвели» прямо на вокзалі: звичайні листівки, які продавалися в кіосках за три копійки, нам втюхали по три рублі. Нам сказали: «Тепер ви точно будете киянами». І ми повірили. Потім був страх метро. Пам’ятаю, як уперше їхали з валізами до гуртожитку, і потяг зупинився хвилин на двадцять в тунелі: ми глибоко під землею, людно, немає чим дихати, пробирає паніка. Герої «Великих Вуйок», як і я колись, теж потраплять у Києві в не зовсім комфортні для них умови.
Не можу сказати, що Київ мене ламав. Ми як студенти органічно влилися в нього. За рік навчання ми переходили на всі екскурсії, побували у всіх музеях, храмах, у Лаврі, Софійському соборі. Те, про що колись читали в шкільних підручниках, нарешті ми побачили наживо. І зараз, коли я багато подорожую світом, розумію, скількох прекрасних споруд у Києві я не помічаю. Недавно побачив екскурсію на Грушевського і зловив себе на думці: 25 років я ходжу цим шляхом і ніколи не піднімаю погляд на цю ліпнину. Колись я був у Ріо-де-Жанейро і бачив, як туристи товпляться біля статуї Христа, а місцеві проходять повз і навіть не звертають на неї уваги.
Щоденна рутина часто затуляє нам величну красу.
ELLE.UA: Які ваші улюблені місця в Києві?
Ю. Г.: Більшість улюблених закладів років студентства давно вже зникли з карти: це «Варенична» на Хрещатику: там були найсмачніші вареники понад двадцяти видів; кафе «Вечірній Київ», там ми пили каву; кафе «Гаряче молоко», там ми смакували молоко з бубликом, а потім цупили красиві великі чашки в гуртожиток. Потім ходили до театру Франка і сиділи на лавочці в сквері. На Хрещатику ми вчилися, тож він взагалі нам рідний. Ми, голодні студенти, постійно бігали на Бессарабку пробувати курагу, горіхи чи виноград, вдавали «смачне/не смачне». І продавці розуміли, що нічого ми не куштуємо, а ходимо нахабно поїсти, але чомусь дозволяли нам це робити. Сьогодні я люблю гуляти по Маріїнському парку і Володимирському узвозу — це місця наших романтичних побачень. Звісно, багато що змінилося в місті.
Я спокійно ставлюся до новобудов, особливо красивих: без них неможливий крок уперед. Головне — не руйнувати пам’ятки.
ELLE.UA: Судячи з фото в Instagram, ви багато подорожуєте з дружиною. Скільки країн об’їздили цього року і що далі за планом?
Ю. Г.: Ми багато де були: Франція, Нідерланди, Таїланд, Мальдіви, Південно-Африканська Республіка, Республіка Маврикій. У планах — об’їздити все на світі. Я дуже хочу в Токіо, але Катя поки що вагається, вона там в юні роки працювала моделлю і в неї лишилися не найкращі спогади. Але я думаю, що ми все одно поїдемо. Чекаємо, коли Іван підросте, щоби ми могли разом мандрувати різними Діснейлендами, тому що зараз ми з ним їдемо хіба що на море. Проте зауважу, що він дуже добре сприймає літак, нічого не боїться, не тримається за руку. Іван — людина, яка комунікує зі сторонніми дуже просто. Катя розповідає, що це вона була такою в дитинстві: коли заходила в потяг, відразу йшла по всіх купе знайомитися з пасажирами. Я ж був зовсім іншим: до 10 класу помирав від страху вийти до дошки. І те, що я обрав публічну професію — не що інше, як дивний поворот долі.
ELLE.UA: Ви плануєте поїздки заздалегідь чи зриваєтеся спонтанно?
Ю. Г.: У нас дуже щільні графіки, тому жодної спонтанності.
Ми стараємося використати кілька вільних днів, щоб обов’язково кудись утекти, інакше від перевтоми можна збожеволіти.
На щастя, ми живемо за містом і природа нас рятує: велосипед чи піша прогулянка на чистому повітрі розряджають. Але поїздки в нові місця теж потрібні. Ми всього на три дні перед відпусткою з’їздили в Амстердам і повернулися до Києва з враженням, наче нас не було місяць. Ми любимо полежати на шезлонгу, але день-два пасиву — і хочеться якогось руху. Ми беремо авто на прокат і влаштовуємо самі собі екскурсії. В Амстердамі ми подорожували на велосипедах, оскільки там все підлаштовано під них — тротуари, світлофори і парковки. Тож коли ми їздили до Гааги чи в Роттердам, паркувалися вже в правильних місцях і почувалися місцевими. Після такої перезарядки інакше сприймається робота.
Подорожі й діти — речі, в які треба беззаперечно вкладати гроші і не боятися, що вони неправильно будуть конвертовані.
ELLE.UA: Як змінюються ваш формат спілкування з сином із його дорослішанням?
Ю. Г.: Щодня відбувається якийсь прогрес, і зараз ми вже розуміємо з інтонацій, що «и» —це попити, а «и-и» — це хліб. Він уже почав говорити цілими словами, і це щастя, яке важко передати словами.
Звісно, діти — це і соплі, й недоспані ночі, і капризи, пов’язані з тим, що син просто не хоче тебе відпускати на роботу, але це беззаперечне щастя, яке щодня видає нові смішні моменти.
ELLE.UA: Багато успішних зірок скаржаться на комплекс провини перед своїми дітьми через постійну відсутність вдома. У вас є схожі переживання?
Ю. Г.: Завжди треба йти на якісь компроміси. Але якщо раніше я міг увечері зустрітися з друзями, то зараз я спішу додому. Там твоя кровинка, всі інші справи можуть почекати.
Якщо є вільна година, ми з дружиною біжимо до Івана, поки він ще не ліг спати. Тому що один день без спілкування з дитиною — як тиждень. І втрачати час дуже не хочеться.
ELLE.UA: Чи розподіляли ви у вихованні Івана ролі «добрий-злий поліцейський»?
Ю. Г.: Ми стараємося цього не робити. Ми прочитали в одного психолога, що розподіл ролей на хорошого й поганого поліцейського неправильний, тому що в дитини формується вороже ставлення до одного з батьків. І починається спекуляція.
Насправді двоє батьків повинні бути добрими поліцейськими, при цьому розтлумачувати дитині правила життя.
Нам, дорослим, теж може не подобатися стояти на червоному світлі, але є правила, яких дотримується суспільство. Так і в спілкуванні з дітьми: є певні норми. Треба їм слідувати, і всі будуть добрими.
ELLE.UA: Чи є якісь ритуали, які з Іваном робить тільки тато?
Ю.Г.: Син страшенно любить зі мною купатися, завжди чекає мого приходу. Ми разом вечеряємо — у мене свій стілець, у нього свій. Щоправда, вечеря часто перетворюється в капризи Івана. Я помітив, що дитина стає більш балуваною, коли батьки вдома. Тому що з нянею все чітко і дисципліновано. А з татом можна: «Я суп не буду, буду тільки хліб».
ELLE.UA: У вас дружина прекрасно готує. Яка страва Каті ваша улюблена?
Ю. Г.: Вона дуже класно готує спагеті, а ще я обожнюю пиріг з яблуками за рецептом тещі. А ще ранкова яєчня дуже смачно в неї виходить.
Взагалі, коли у нас є час, ми звичайна сім’я з усіма традиціями і ритуалами.
Коли часу немає, доводиться перекушувати десь поза домом. Але у нас є мамин день — це одна з важливих традицій.
ELLE.UA: Ви з дружиною — адепти правильного харчування. Та чи влаштовуєте ви собі чітміли?
Ю.Г.: Ми з Катею за здорове харчування, але весь час сидіти на ньому не виходить. Все одно організм час від часу вимагає якоїсь цукерки — не корисної для тіла, але такої необхідної для психологічного стану. І якщо під час ефіру «Танців» на годиннику 23:00, а я хочу цукерку, то я з’їдаю дві, і роблю це з великими задоволенням. Я ходжу на йогу і в спортклуб. Але все одно вважаю, що все в нашій голові.
Якщо ти з’їв смаколик і тебе гризе совість, то він і стане тобі поперек горла. А якщо з’їв із думкою, що тобі від нього стане легше, то й організм відреагує спокійно.
ELLE.UA: Чи часто з дружиною приносите додому якісь робочі моменти?
Ю.Г.: Так, завжди. Буває, що разом вчимо тексти вголос, дивимося проекти один одного («Світське життя», «Танці з зірками») та обговорюємо тележиття країни.
ELLE.UA: А чи дозволяєте критикувати один одного?
Ю. Г.: Це радше не критика, а поради. Тому що критикувати дружину мені немає за що. А ще я Каті одній із перших показав перші змонтовані серії «Великих Вуйок», для мене було важливо почути її думку. І вона сказала: «Смішно!».
Фото: Юлія Гамова
