Ставлення до Україні, яка палає у вогні, — це певний тест на сумлінність, емпатію та відчуття справедливості. Брігітте Ґубер-Мадерд, спадкоємиця легендарного художника, графіка, дизайнера Густава Клімта, також вирішила допомогти українським біженцям, котрі прибувають до її рідної Австрії.
Спеціально для ELLE.UA Мирослава Макаревич записала інтерв’ю з Брігітою, аби дізнатися більше деталей.
Брігітте Ґубер-Мадер: Що я відчула, коли дізналася, що в Європі, всього за кількасот кілометрів від Австрії, розпочалася війна? Тільки-но про це почула по радіо і телебаченню, не могла спочатку взагалі зрозуміти, як це можливо у наш час! Для мене все, що сталося, — це жахливо. Україна — це європейська прозахідна країна. І відразу було зрозуміло, що це війна з цивільним населенням: проти жінок та дітей. Я була переконана, що Захід мав робити більше, ніж робив та робить нині, щоб запобігти страшним речам, які кояться сьогодні поруч з нами. З погляду Путіна все драматичне, що розгортається в Україні, офіційно не розглядається як війна. Цей політик узагалі нікого не сприймає. Його логіку не зрозуміти. Я переконана, що ми маємо приймати українців, маємо допомагати, тому що ставлю себе на місце постраждалих людей, і я була б щаслива, якби мені допомагали у подібній ситуації. На жаль, у мене зараз невелика квартира, тож не можу до себе взяти людей. Але і я, і люди в моєму оточенні підтримуємо українців конкретними діями, речами, пожертвуваннями. У нашому місті Ґісхюбль є спеціальна скринька, яку щодня поповнюють усі мешканці. У нас є гарне прислів’я: крапля до краплі, і проллється дощ. У школі, де навчаються мої діти, сьогодні багато діточок з України. Одна українська дівчинка відтепер є й у класі моєї 12-річної доні. Ми постійно запрошуємо її до себе додому, намагаємося щось організовувати для біженців щодня, щоб діти грали, щоб хоч думками могли відволіктися від пережитого та проблем. Так діти переналаштовуються швидше.
Ви так щиро та активно включилися у допомогу українцям. Вас особисто щось зв‘язує з Україною?
Конкретні люди серед емігрантів різних років. Наприклад, Тетяна Данник — перша українка, з якою я познайомилася саме на віллі мого прадідуся Густава Клімта, коли Тетяна кілька років тому організувала виставку сучасної української художниці. Мене інколи кличе дирекція вілли Клімта (це оселя-майстерня Густава Клімта, в якій геній жив і працював свої останні десять років. — Прим. ред.) проводити екскурсії.
Як розпочалася ваша персональна історія Брігітте Ґубер-Мадер саме як дизайнерки-модельєрки? Як і коли відчули своє призначення?
Брігітте Ґубер-Мадер: Як правнучка Густава Клімта я зростала у дуже творчому середовищі. Виставки, музеї та сімейні подорожі розширили мій світогляді, змалечку я знайомилася з найрізноманітнішими стилями. Так що моя пристрасть до майстерності викристалізувалася дуже рано.
Почала шити ще дитиною й завжди хотіла шити сукні. Любила малювати. Знаєте, мені завжди подобалося прикрашати інших. Я отримала освіту у школі моди в Мьодлінгу (Modeschule Mödling). Ще зі студентських часів почала брати участь у різних конкурсах, посідала призові місця. Вперше я отримала нагороду, коли мені було 18. Тоді ж дала своє перше інтерв‘ю для Brigitte (дуже популярний у німецькомовних країнах журнал, заснований у 1886. — Прим. ред.). Потім були модні шоу та перегляди, створювала свої власні колекції, пізніше — весільне вбрання, бальні сукні. А потім з‘явилися діти! (Усміхається). Троє. З 2007-го почала працювати для театру як художниця з костюмів. І з кожним роком все більше уваги приділяю цьому.
З одного боку ваша творчість дуже пов’язана з іменем легендарного прадідуся Клімта, проте ви створюєте не тільки арт-шедеври з, так би мовити, алюзіями на творчість прадіда, але й абсолютно унікальні речі у своєму вишуканому стилі — для балів, весільні сукні, театральні костюми, різні утилітарні речі. Який напрям улюблений?
Брігітте Ґубер-Мадер: Важко сказати! Весь багатовимірний творчий процес — моя справжня пристрасть. Я дуже люблю театр. Дуже! Особливу радість відчуваю, коли спостерігаю за талановитими дітьми та молоддю, які роблять перші кроки на сцені. І тому я щаслива як художниця з костюмів, художниця-постановниця співпрацювати з Performing Center Austria та Teatro. У той самий час велику радість отримаю, коли реалізуюся і в інших творчих напрямках. Наприклад, сьогодні зранку поїхала до свого ательє працювати над новою бальною сукнею. Працюю й над костюмами для латиноамериканських танців. Шию для наїзниць. Розробляю та шию моделі від дітей до дорослих. Створювати моделі корсетних суконь та різноманітні театральні костюми для сучасних мюзиклів “Робін Гуд” чи “Білосніжка”. І мені все це подобається!
У Відні, в Австрії зародилися не тільки сецесія, але й психоаналіз. Як одяг, створений вами, впливає на емоційне життя ваших клієнтів?
Брігітте Ґубер-Мадер: Відбувається справжня взаємодія між моїм твором та енергетикою кожної людини. Чим яскравіша людина, тим цікавіше взаємодія! Наприклад, одна клієнтка готується до балу, хоче блищати на цій події (в Австрії бали були й лишаются неймовірно популярними, тільки у Відні з листопада до лютого можна відвідати понад 300 заходів. — Прим. ред.). Чи інший приклад: наречена, яка хоче бути найкрасивішою в свій урочистий день. У хвилини, коли клієнтові представляю певну модель, часто переді мною ледь стримують сльози, і тоді розумію, що влучила, тобто знайшла проавильне рішення. У мене у студії ми досить часто з клієнтами плачемо (посміхається), бо моя робота — то, певною мірою, психотерапія. Часто звичайний візит переростає у велику розмову, щире спілкування. Й у мене завжди знаходиться на це час. Для мене важливо почути та відчути клієнта, щоб людина себе висловила, щоб я потім змогла краще спрямувати свої зусилля. З більшістю замовників у мене складаються тепліі стосунки. І для мене байдуже, хто мій клієнт — генеральний директор чи звичайний продавець, для мене всі люди рівні.
Ким для вас є ваш прадід Густав Клімт, який лишається неймовірно популярним у ХХІ столітті?
Брігітте Ґубер-Мадер: У характері прадідуся мені особисто імпонувало, що він принципово відстоював свою творчість, був справжнім нонконформістом. Пригадаймо історію з його так званими факультетськими роботами. Був величезний бешкет через них. Це сьогодні у ці геніальні ескізи всі закохані. У 1894 році Клімт отримав замовлення на три монументальні картини для віденського університету. Символічні зображення трьох факультетів — судової практики, філософії та медицини — викликали неоднозначну реакцію публіки. Художник, як на думку манірної публіки, показав занадто багато голого тіла. Він відверто показав і красу, і потворність. Густав позичив гроші та викупив ці роботи назад, бо за них йому заплатили досить велику суму. Він не хотів залишати свої роботи тим, хто був не здатний їх оцінити. І мені це дуже подобається! Я це розумію. Дуже шкода, що ці твори згоріли в кінці війни, у 1945 році, через бомбардування замку, де вони зберігалися.
Які ще роботи прадідуся особливо виокремлюєте для себе?
Брігітте Ґубер-Мадер: На це питання дуже важко відповісти. Крім згаданих «факультетських» — його перші роботи, в яких дуже тонко прописані деталі, які відразу й не побачиш. Щоразу, скільки б не дивився, завжди відкриваєш у його картинах щось нове. У роботах Клімта відчувається його захоплення мінойським, мікенським і єгипетським мистецтвом, а також японською технікою гравюри «укіє-е» (яка була популярною на той час у Європі). Клімт любив експериментувати з різноманітними техніками, що робило його картини абсолютно унікальними. Візьмемо, наприклад, розписи у Музеї історії мистецтв чи Бургтеатр. Люблю «Життя та Смерть», «Жінку з віялом», «Даму у чорній сукні», у якої феноменально виписано прикраси. І абсолютний фаворит — «Водяні змії». Там таке сполучення кольорів, напівтонів, форм. Дуже багато подобається! І «Золота Адель»… Коли були у Нью-Йорку, відвідали галерею Лаудер, щоб знову побачити знакову роботу прадіда. До речі, сам прадід не горів бажанням віддавати свої роботи, навіть замовникам, бо він постійно продовжував працювати над ними. Для нього всі його роботи лишалися незавершиними. Ще не можу не згадати про його пейзажі, які він писав на озері Атерзее. У Густава багато гармонійних робіт, які запрошують до медитації. Я сама дуже люблю синьо-блакитні кольори... Я так хотіла б познайомитися з ним. З таким задоволенням спостерігала б за його творчим процесом. Коли-небудь ми обов`язково з ним зустрінемося, і я зможу у нього багато запитати.
Ще рано!
Брігітте Ґубер-Мадер (усміхається): Клімт прожив 56 років, проте дуже яскравих насичених, він стільки всього встиг!
А як у суто людському вимірі згадували та згадують Густава Клімта у вашій родині? Якими легендами оповите його ім’я для вас? Ким для вас є ваш великий прадід?
Брігітте Ґубер-Мадер: Ким є для мене Клімт — це настільки складно визначити! (Усміхається). Моя прабабуся Камілла з великою любов‘ю та піднесенням згадувала про нього. Вона була з ним з її 14 років, первістка народила, коли їй виповнилося 16. Такі були часи…Клімт був уважним, сердечним у ставленні до дітей. Ніколи й ніхто у родині не чув жодного поганого слова про Густава. Моя прабабця та Густав прожили разом десять досить щасливих років. Історія свідчить, що в нього були дуже деспотичні мати та сестра, яких він утримував до кінця своїх днів. Він був прописаний у матері й опікувався нею до самої її смерті. Й тільки після смерті матері він переселився на віллу, на якій ми з вами зараз перебуваємо. Це його остання земна оселя-ательє, де він був по-справжньому щасливий та дихав на повні груди останні десять років життя.
Ви — бізнесвумен і мати трьох дітей. Як сучасній жінці тримати баланс між роботою та родиною, вихованням дітей та вмінням знаходити час для себе? Що особисто вам у цьому допомагає?
Брігітте Ґубер-Мадер: З трьома дітьми дуже добре взаємодію! Молодша, 12-річна донька, абсолютно самостійна. Вона сама їздить автобусом та на все говорить: «Заспокойся! Ми все зробимо!» Середній син (йому 16) — це молодий Клімт (усміхається), він дуже схожий на свого прапрадідуся, він — сама чарівність. Займається спортом, а ще мріє стати барменом. (Усміхається.) Старший син, 18 років, — це той, хто захищає та оберігає. Він дуже сором‘язливий і добрий. Троє моїх дітей тісно пов‘язані один з одним і взаємодіють як справжня команда. Всі прекрасні кухарі. Між ними розподілено обов‘язки. І навчаються вони в одній школі. Але ж, звичайно, ми — живі люди й можемо інколи добре посваритися. (Посміхається.) О мама мія! І це нормально! Кожен день заповнений ущент. Щоранку прокидаюся о 5-й, опівночі валюся з ніг.
Як ви відновлюєтеся?
Брігітте Ґубер-Мадер: Моя робота — це моє улюблене хобі. Робота неймовірно надихає! Я живу на горі, поблизу ліс, до якого регулярно ходжу на прогулянки. А ще придбала собі горний велосипед. Їду по лісу: спокій, спів пташок та шепотіння трав, вдихаю пряні аромати квітів і дерев, споглядаю на природну палітру та відновлююся. Мені потрібні гори. До пандемії ще було море. Гори та море неймовірно могутні джерела мого відновлення.
Що ви побажаєте українським читачам ELLE?
Брігітте Ґубер-Мадер: Не здаватися! Якщо життя здається важким, слід все одно дивитися вперед. Попри сльози. У майбутньому є пункт, з якого можна й треба розпочати все спочатку. А коли нестерпно жахливо було у минулому, то слід обов’язково поставити на ньому крапку, завершити цей етап. Знаю з власного досвіду: завжди можна відштовхнутися від пережитого та вперто йти уперед!
Густав Клімт прожив 56 років. Помер у 1918 році, у рік, коли розпалася Австро-Угорська імперія. Художник ніколи офіційно не був одружений. Але у нього було безліч романів, зокрема з численними моделями. Й скільки у нього було дітей, ніхто точно не знає. Відомо лише, що після смерті відомого на весь світ художника 14 дітей претендували на його спадщину, проте лише четверо зрештою були ідентифіковані як спадкоємці. Одним з останніх кохань художника була Камілла Губер, прабабуся героїні інтерв`ю, яка народила від Клімта трьох дітей. Але випробування ХХ століття, передусім війнами, пережила лише одна дитина Густава Клімта та Каміли Ґубер — син Густав, дідусь моєї співрозмовниці.