Сергій призначив мені зустріч в одному зі столичних ресторанів. Тут щойно він закінчив ділову розмову. Після нашого інтерв’ю, у цьому ж закладі, гості чекатимуть на дегустацію вина від Stakhovsky Wines, яку Сергій проводить завжди особисто. Наступного дня він запланував везти на Закарпаття делегацію дистрибуторів з Японії. Вони вже підписали контракт зі Стаховським на постачання вина до своєї країни, але хочуть на власні очі побачити виробництво. Японія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Франція, а ще у планах — дистрибуція до Британії. Словом, у Сергія тотальна зайнятість, тож у мене промайнула думка — це справжнє диво, що я вловила Сергія на годинну розмову.
Сергію, розкажіть про те, як попали у спорт? Може, якась зустріч, ситуація чи людина трапилася на життєвому шляху, котра й визначила вашу долю?
З усієї своєї родини, мабуть, лише я «невдало» побудував свою кар’єру, ставши спортсменом (сміється). От дивіться, мій тато — професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України. Старший брат також має медичний докторський ступінь. Мама — кандидат економічних наук, а молодший брат вчився у Сполучених Штатах і став інженером у нафтовій промисловості. Коли ми були дітьми, батьки нас стимулювали ходити до спортивних секцій. Я свого часу займався і плаванням, і баскетболом, і тенісом. Колись мій дідусь з відрядження привіз ракетку для великого тенісу. Вона б, може, так і пролежала вдома, якби я її не взяв і не почав набивати м’яча. Саме теніс і залишився зі мною на професійному рівні. На жаль, дідусь не дожив до часів мого успіху, не став свідком моїх перемог. Батькам же я дякую, що вони дозволили мені присвятити себе великому спорту. Бо, як не парадоксально, саме завдяки спорту я попав у виноробство.
Ви вперше спробували вино у бордоському клубі.
Так, я тільки но підписав контракт і почав грати в чемпіонаті Франції з тенісу серед чоловіків у Бордо. Це регіон знаменитих винних шато рівня grand cru.
І це було вино Le Petit Mouton de Mouton Rothschild. От для людини, яка до цього не вживала вино, яке враження воно на вас справило?
Я сприйняв його байдуже. Мені воно навіть не сподобалося. Лише згодом, коли почав розбиратися та розуміти, що французи шукають і знаходять у вині, і я став захоплюватися культурою споживання цього напою. А вино, яке мені справді спершу сподобалося, було солодкувате першокласне Château d’Yquem. Я придбав три пляшки і одну вирішив відкоркувати у своєму клубі, серед друзів. Саме це вино я запам’ятав, бо з французьким сиром воно мені справді дуже сподобалося. Та на той момент, а це були 2013–2014 роки, навіть й натяку не було, що таке утну й почну розвивати власне виноробство. Коли ж я попав у бордоське Château Palmer, то зрозумів, наскільки потужно виглядає все виробництво, побачив особливе ставлення людей до лози та як виробляють вино. І мене це все захопило. Можливо, це просто збіг обставин або ж доля.
Яке воно, ваше вино? Що саме смакує? По-перше, біле чи червоне?
Червоне. Люблю, щоб напій був зрозумілим, люблю старші вінтажі, мені до вподоби смак дозрілого напою, структурованого. Я обожнюю стиль регіону Бордо, бо саме тут я навчився розуміти вино. Також смакують і вина Бургундії, адже тут вони легкі, питні, на кожен день споживання. Подобається смак супертосканських вин. Вони всі відрізняються, але відчувається, що кожен виробник вкладає в них душу. Як винороб я би, звісно, хотів, щоб люди пили лише моє вино, але розумію, що у світі стільки його, що пити тільки одне — це неправильно.
Шість років тому ви взяли в обробіток 20 гектарів виноградників. Чому саме на Закарпатті?
Було кілька факторів. По-перше, мій тесть на території Закарпаття вже 25 років поспіль веде підприємницьку діяльність. По-друге, — це теруарна історія, бо Берегівщина — це територія, де споконвіків висаджували саме білі сорти винограду. Коли філоксера у Європі винищила токайські виноградники, то їх відроджували за допомогою саджанців з Берегово. Я люблю історію, мені імпонують традиції минулого. По-третє, моя родина живе в Будапешті, тож дуже зручно добиратися на авто до кордону, переходити пішки кордон і хвилин за п’ять-десять бути на виноградниках. Гектари я орендую, і кілька років поспіль ми приводили їх до ладу, підсаджувати лози та розвивали.
За традицією виноробства в Бордо ви теж не фанат розширених лінійок різного сорту вина. З якими сортами винограду вирішили попрощатися? А які хотіли б культивувати?
Основа наших червоних сортів — це «сапераві», «каберне-совіньйон» і «мерло». Серед білих у нас дві домінанти — «трамінер» і «шардоне». Є ще мікроділянки із сортами «цвайгельт» і «рислінг». Планую ще висадити лози токайського сорту «фурмінт», бо він добре розвинений в Угорщині, але історично був і на Закарпатті. Також хочу завести «піно нуар». Думаю, що на наших виноградних схилах цей сорт має добре себе проявити. Ще у нас є локальна історія із сортом «леанка», або як його називають на Закарпатті «фетяска». Це автохтонний сорт винограду, і я мрію його розвинути, створити щось оригінальне, можливо, в бленді з іншими сортами.
Реджис Делтил, директор відомого у Бордо сучасного Музею вина, взяв ваше вино Saperavi на продаж у крамницю свого музею. Скажіть, він якось коментував свій вибір?
У бордоському Музеї розказують про те, що вино було започатковане на території сучасної Грузії, тому грузинські вина там продаються у шалених кількостях. Український сорт Saperavi відрізняється від грузинського, тому французам це стало цікавим. Реджису Saperavi від Stakhovsky Wines сподобалося, і структура, яка у наших винах вже і зараз досить збалансована, і смакові якості. Тобто ми достойні такого знакового місця. Бо ж і моя велика мрія — зробити вино, яке б мене пережило. Я не впевнений, чи вона здійсненна, але ж мріяти можна. Щоб мої онуки скуштували вино, яке зробив їхній дідусь. Найстаріше вино, що я пробував, було Château Mouton Rothschild, урожаю 1945 року. Тоді йому було сімдесят років, і воно було живим. Це найдорожче, що я пив у житті, зараз йому просто немає ціни.
Погодні умови у виноробстві чи найголовніше. 2021 рік був для вас хорошим?
Так. Для нас цей рік вдалий.
Ви використовуєте французькі дубові бочки. Як вони впливають на визрівання вина?
Без дубової бочки цикл визрівання вина незакінчений. Це виходить столове вино, яке не має подальшого потенціалу для розвитку. За допомогою бочки вино набирається танінів, ароматів і смаків ванілі, шоколаду, відчуття терпкості та балансу. Цей процес довгий, і нам як молодим виноробам ще потрібен час, щоб ретельно розібратися в усіх технологіях його виробництва. Але коли цей пазл сходиться у пляшці, я відчуваю кайф, задоволення від результату.
На ваших етикетках є поезія Сергія Жадана і це ок. А от чому Василь Вишиваний? Це вразило мене, бо в Україні цього поважного історичного персонажа мало хто знає.
Це наша підтримка культурної спадщини України. Таких етикеток було виготовлено всього сто п’ятдесят, для пляшок, присвячених опері «Вишиваний. Король України». Це Merlot 2019 року. Я став свого роду амбасадором події в Харкові, бо після прем’єри вино було подароване виконавцям, диригенту, продюсеру та всім причетним до опери.
Що ви пропонуєте туристам на виноробні?
На виноробні ми даруємо нашим гостям унікальні враження. Йдеться про те, що ми не продаємо ні онлайн, ні в магазинах. У нас є Merlot Reserve, яке було витримане 24 місяці у діжках, є Saperavi Reserve, якого є лімітована кількість, лише 800 пляшок. Ці вина можна дегустувати виключно на виноробні і тільки тут їх купувати. Але теж обмежено — лише одна пляшка в руки. На виноробні проводяться дегустації вина та локальних сирів, фруктів, а також прогулянки по виноградниках.
А що тоді можна придбати на сайті?
На сайті також є певний ексклюзив. Наприклад, можна купити вино з книжкою поезії «Псалом авіації» Сергія Жадана з його автографом, або пляшку вина з моїм підписом. Також у нас є новорічні сети у стильних дубових коробках, які виготовляють майстри вручну. І що вельми важливо, — на сайті ми також пропонуємо вино, яке не можна придбати в інших місцях.
