Як святкували Різдво в українських містах: перші ялинки, європейська мода та родинний Святвечір

Напередодні зимових свят українські міста XIX-XX сторіч сповнювалися ярмарками, прикрашеними вулицями та метушливими жителями, які спішили придбати подарунки. Люди запозичували європейські традиції Різдва й Нового року, проте поєднували їх з народними звичаями. Тому одяг обирали за модою Лондону чи Парижу, а на столі завжди мали кутю. 

Дослідниця моди та життя українських і європейських міст XIX-XX сторіч Валерія Станова каже, що святкування могло відрізнятися, бо країна була під владою різних імперій. Однак незмінним залишалося одне: відзначати Різдво в теплому родинному колі. 

Детальніше про атмосферу на вулицях, особливості Святвечора та зимову міську моду Валерія Станова розповіла ELLE.

Різдво в українських містах

Наші предки, які мешкали в містах України, з нетерпінням чекали на зимові свята, проте відзначали їх дещо по-іншому.

Різдво припадало на 25 грудня. В усіх великих містах України у свята проходили величезні ярмарки з балаганами. Вулиці та площі наповнювалися акторами-гастролерами. Музика та пісні лунали звідусіль. До міст приїжджали гастролери з інших країн Європи. 

Важливою ознакою свят окрім ярмарку була панорама. Це іноземна розважальна програма для містян, які могли заплатити 30-50 копійок і розгледіти в ній Париж, Лондон або берег моря. Були ще набагато більші діорами з рухомими частинами, і глядач міг побачити, як над горами підіймалося чи сідало за горизонт сонечко. У Києві мала попит панорама «Голгофа», яку відвідували впродовж року. Вона зʼявилася 1902 року, але з приходом радянської влади її розібрали та знищили. 

Панорама Лондону

Різниця у святкуванні Різдва між селом і містом

Різниця між селом і містом насправді доволі відчутна. Щодо більш традиційних процесій, то в містах колядки були, але проходили не так масово та насичено, як у селах нашої країни. У давнину в Києві учасників колядок називали миркачами — найчастіше це були хлопці, які працювали вихователями гімназій та Києво-Могилянської академії. Наприкінці XIX сторіччя вони ще іноді виходили вітати мешканців зі святом, але пізніше зникли з вулиць. Річ у тому, що міста активно розвивалися та йшли в ногу із часом разом з іншими країнами Європи, тож і традиції святкування та модні нововведення переймали дуже активно. Натомість села зберігали наші культурні цінності та ідентичність. 

Містяни, окрім активного святкування на площах, проводили час удома з родиною. Якщо голова родини мав можливість, то його сім’я влаштовувала звані  бали та вечори. Бали насправді були розвагою для всіх прошарків суспільства, а відрізнялися вони лише своєю помпезністю. 

Прикрашання дому перед Різдвом

Для містян це було важливо, і кожна людина прикрашала свій дім та куточок так, як могла. Люди оздоблювали свою оселю вже не дідухом, а ялинкою чи гілками. У першій половині XIX сторіччя кияни могли прикрасити смаколиками навіть кущ калини чи будяка, але це було до моди на прикрашання ялинки — і в часи, коли Новий рік зустрічали 1 вересня. 

Сама історія святкової ялинки прийшла до нас із Німеччини, але далеко не одразу. Святкування з ялинкою доволі довго асоціювалося з іншим віросповіданням. Тому в християнському оточенні у перші роки XIX століття ялинку освячували, а потім допускали до неї дітей.

Із часом відбулися зміни: ялинки можна було придбати в магазинах німецьких товарів. 

З 1840-х років ялинка набула масового поширення серед мешканців різних міст, і першочергово вона призначалася для дітей. Її прикрашали різними смаколиками: цукерками, печивом, мармеладом, позолоченими горішками, а також іграшками та свічками. Діти чекали моменту, коли ялинку можна було розібрати, і, щоб вона не пустувала, додавали ялинкові прикраси. Спочатку вони коштували чимало, тож деякі містяни робили їх з паперу, картону, вати та ажурних картинок. 

1848 рік

Святвечір в українському місті

Напередодні Різдва в містах та містечках був суцільний клопіт. Люди жваво бігали магазинами у пошуках подарунків та докуповували все необхідне. Самі ж вітрини магазинів були ошатно оздоблені та оснащені освітленням. Незалежно від ступеню заможності всі містяни прагнули порадувати своїх близьких чи то новим взуттям для дитини, чи то смаколиками на стіл. На гілках ялинки висіло чимало цікавих речей, і якщо щось було гостю до смаку, то господар йому це дарував.

Коли дорослі прикрашали ялинку та клали біля неї подарунки, то дітей направляли на вулицю чи до вікон, щоб ті дочекалися першої зірочки й повідомили про неї батькам.

Новорічна листівка, надіслана професору В. Щербаківському К. Чеховичем. 1939 рік

У містах, як і в селах, теж дотримувалися посту та ретельно готували вечерю для цього особливого вечора. 

На столі стояла кутя з рису та пшона з медом. Поруч були хлібні книші й, звісно, вареники, голубці, медові оладки, пиріжки з фруктами та пироги з горохом. До їжі подавали узвар із фруктів з медом. У місті таку вечерю називали різдвяною вечерею чи кутейником. Страви на столах могли змінюватися залежно від регіону, але для всіх обов’язковим було шанування вечора, чистота думок та пісна їжа. 

Святвечір, який затягнувся, плавно переходив у різдвяний сніданок і навіть справжнісінький бенкет — від запеченого поросяти до різноманітних ковбас та гарнірів. Більш заможні сім’ї, купці вищих гільдій чи аристократія разом зі святковою вечерею організовували бали з модними танцями, які вивчали заздалегідь. 

Традиції на Різдво

Різдво вважалося сімейним святом. У теплому колі за столом збиралася родина на чолі з батьком. Попри те що міста активно переймали нові модні елементи декорування, як-от ялинка з іграшками, все одно у багатьох десь у куточку чи на столі ще міг стояти невеликий дідух. Родини могли приймати гостей. Це було доволі поважно — отримати запрошення на Різдво. 

Готуючи страви, у вареники могли додати копійку — кому вона траплялася, того чекала удача. Ще був ритуал: хтось із гостей чи прислуги мав чхнути. Тоді ця людина одразу отримувала в подарунок нову хустинку, а потім ховалася чи йшла геть на якийсь час — це робили для того, щоб хвороби покинули дім. 

Різдвяний стіл ломився від різноманіття страв. Господиня контролювала, щоб перед гостями та родичами були й гусак запечений, і риба з овочами, і навіть апельсини з оливками. Після ситної трапези присутні переходили до зали з ялинкою, де діти могли співати, а гості — грати на музичних інструментах. Співали колядки, народні пісні, а потім могли перейти до пісень французькою чи німецькою мовою. 

Міська мода у різдвяні свята

Як і в несвяткові дні, містяни завжди носили одяг європейського крою. Елементи народного одягу в них були майже відсутні навіть у святкові дні. Деякі жінки одягали вишиту сорочку, але зазвичай це були люди, які переїхали із села до міста, чи дівчата, які жили в селі, але приїжджали до міста торгувати. Люди, що вже народилися чи жили багато років у місті, перейняли європейський одяг. 

У різдвяний період мешканці прагнули бути ошатними та вдягали найкращі костюми та сукні. Дрібні купці могли під костюм-трійку одягнути білосніжну сорочку з дрібною вишивкою, але в більшості випадків чоловіки обирали класичну сорочку з комірцем та свій найкращий костюм. 

З дамським одягом усе складніше. Тенденції жіночого одягу змінювалися так швидко, що їх було доволі складно наздогнати. Моду диктували Париж та Лондон. Усі нововведення доходили і до наших міст. Якщо чоловік чи батько мав фінансову можливість, то дружина чи донька могла змінювати свій гардероб активно. Оскільки Різдво — сімейне свято, жінки не вдягали сукні з відкритим декольте та руками. Такий фасон був доречний лише на балах, званих вечерях чи в театрах. З кожним сезоном одяг змінювався, а з ним і правила. Дамський образ залежав від того, де та як жінка відзначала зимові події, а ще — з якої родини вона була.

Молода жінка в міщанській сукні. Початок XX сторіччя. Фото: Музей Івана Гончара

Дівчата до 16 років не носили дорослий одяг, тому на свята їм обирали ошатну закриту та не дуже довгу сукню чи форму гімназистки (якщо вони навчалися). Хлопчиків теж одягали у форму, якщо вони були гімназистами, а іноді в матроску чи в чисту охайну сорочку зі штанами. Це залежало також від того, з якої родини були дітлахи. 

Спогади українських містян про святкування Різдва

Чимало спогадів зберігається в журналах та газетах, які тоді друкувалися. Кожне українське місто мало власні видання, але багато газет, присвячених моді, побуту, садівництву чи чомусь подібному, надходило з-за кордону. У Києві, наприклад, активно друкували газету «Кіевлянинъ» до 1919 року. У ній теж багато згадок про різні події та свята. У випуску за 1887 рік писали, що господарі майстерень своїм підлеглим купували алкогольні напої, смаколики та за свій кошт прикрашали робочі місця гілками ялинок зі свічками та подарунками. Потім танцювали та співали пісні. Кореспондент газети писав, що вранці на Житньому ринку між прилавками виставляли зелене деревце, прикрашене червоними стрічками з яблуками, горіхами та печивом. Торговки збирали по кілька копійок — на ці гроші купували їжу для столу та міцні напої. 

Троє молодих жінок у міщанському зимовому вбранні. Кінець XIX — початок XX сторіччя. Фото: Музей Івана Гончара

Різдвяні свята часто супроводжувалися сніжною погодою та хуртовинами, тож і про це збереглися записи за 1880-ті роки.

Наприклад, в одному оповіданні йшлося про те, як з нагоди візиту  імператора до Києва поліцмейстер Гюббенет віддав «наказ для всіх домовласників про очищення снігу та сколення льоду з мостових і тротуарів». Проте з якихось причин його не виконав купець Микола Хряков. Тоді поліцмейстер викликав арештантів, наказав відчинити парадні двері купця і скласти весь сколотий лід у його вестибюлі. 

---