Довгий час у літературному процесі домінував чоловічий погляд. Окрім іншого, це призводило до стереотипізації жіночих ролей та їх прив’язки до героїв-чоловіків. За прикладами не доводиться йти далеко: ідеальна дружина — Агнес із «Девіда Копперфілда», віддана мати — місіс Дарлінг у казці про Пітера Пена, муза — Беатріче в творчості Данте, або ж Лаура Петрарки. Іноді, в популярних романах жінка могла займати місце «винагороди», яку врешті здобував герой чи його супротивник — на думку тут спадає Дейзі з «Великого Гетсбі», про бажання та мотивацію якої читачеві мало що відомо.
Кадр з фільму «Великий Гетсбі» (2013)
Як готичний жанр змінив правила гри
Готична традиція розвиває жіночих персонажів, наділяє активною позицією та суб’єктністю. Дехто, як Міна з «Дракули» Брема Стокера, бореться зі злом на рівні з чоловіками. Інші, як от Кетрін Ерншоу з «Буремного перевалу» Бронте, розриваються між суспільними очікуваннями і власною пристрастю.
Жінки з готичних романів часто морально неоднозначні, складні та незручні з чоловічої перспективи — сучасні авторки розкривають їх переживання ще глибше та заразом відкривають нові виміри феміністичної критики й дослідження долі волелюбних жінок в історичній перспективі.
Кадр з фільму «Граф Дракула» (1970)
5 готичних романів, які це демонструють
Шарлотта Бронте — «Джейн Ейр»
Поряд із «Буремним перевалом» ще одним яскравим прикладом готичної традиції у творчості сестер Бронте є «Джейн Ейр». Це не просто історія кохання, а роман про внутрішню силу жінки, яка відмовляється бути «зручною». Джейн — сирота без статків і соціального статусу, однак саме складний життєвий досвід формує її сильний і незалежний характер.
Дафна дю Мор’є — «Ребекка»
Невидима Ребекка — одна з найвпливовіших «відсутніх» героїнь у літературі. Вона руйнує очікування щодо «ідеальної дружини»: сексуальна, владна, неконтрольована. Її примарна присутність у романі — це страх перед жінкою, яка жила за власними правилами. Текст показує, як суспільство намагається переписати жінку після смерті, аби зробити її зручною.
Мері Шеллі — «Франкенштайн»
Хоч у центрі сюжету — чоловічі персонажі, «Франкенштайн» є готичним романом, написаним 18-річною Мері Шеллі про страх творіння, тілесність і межі контролю над життям. Жіночі персонажки тут здебільшого приречені на роль жертв — у світі, де чоловік намагається створювати життя без жінки, привласнюючи не лише божественну функцію, а й жіночу здатність народжувати.
Мона Авад — «Зайчик»
«Лячна казка з гострою сатирою, що відкриває темний бік жіночої дружби» — так описують роман. Головна героїня Саманта воліє занурюватися у власну похмуру уяву, ніж спілкуватися з новими одногрупницями — солодкавими дівчатами, які ніжно кличуть одна одну «зайчиками».
Її відраза поступово згасає, коли одна з них запрошує Саманту до загадкового Салону непристойностей. Зайчики зачаровують її — і невдовзі вона готова зрадити навіть свою єдину подругу заради причетності до їхнього світу.
Авад досліджує фемінність, тілесність і жіночу самоідентифікацію, зокрема питання особистих кордонів у токсичному середовищі. Під шаром фантастики приховано аналіз сексуальності, насильства та бажання бути причетним, що поступово переростає у прагнення влади. Для цього авторка використовує горорні тропи, сюрреалізм, впізнавані літературні образи й гостру іронію.
«Поховай наші кості в опівнічній землі»
Роман Вікторії Шваб один з прикладів як вампіризм стає метафорою інакшості — люди бояться вампірів так само, як і непередбачуваних жінок, які не соромляться відрізнятися та самостійно обирати стиль свого життя. Марія, Шарлотта, Аліса: усі вони прагнуть того, на що суспільство накладає обмеження — виходу за межі, власного сенсу, насолоди та інших жінок.
Вікторія Шваб демонструє читачеві, як жінки з різних епох борються за свою автономію, силу та жагу до життя і як ця боротьба, зі світом і з собою, іноді обертається проти них самих. Марія, Шарлотта й Аліса — усі вони стають вищими від інших, хижими, сильнішими. Проте, це не задовольняє усіх їхніх потреб, голод зростає, а безсмертя приводить із собою самотність.
Жінки в романі не ідеалізуються — вони лише люди, а точніше вампірки, що прагнуть більшого. Жодна з персонажок не виступає моральним орієнтиром — вони гніваються, вбивають, мстяться, пристрасно кохають і ранять одна одну. Авторка дозволяє їм бути складними і рухати сюжет уперед не через раціональність, а через емоційні, інтуїтивні й подекуди хижі імпульси.
«Поховай наші кості в опівнічній землі» змушує читачів замислитись — чи спаде колись клеймо «демонічності» з волелюбних жінок, а також яку роль у цьому відіграє готичний жанр?
.png)
Сучасна готична література
Вона повертає жінкам право бути неоднозначними, виступати антигероїнями зі своїми вадами та бажаннями, що інколи суперечать моралі більшості. Проте справа не в самій природі жіноцтва, а у відсутності балансу в літературі минулого. Персонажам чоловічої статі було дозволено керуватися гнівом і помстою з часів Ахілла. Його наслідують сотні героїв із суперечливою вдачею чи внутрішніми конфліктами, «неприпустимими» для жінок — Гамлет, Жульєн Сорель, герої Байрона тощо.
Готика відкриває шлях до суб’єктних жіночих персонажок — дехто з них з власної волі виступає моральним взірцем, дехто — тоне в пристрастях або скоює злочини. З середини 19-го століття жіночі образи ускладнюються, стають ближчими до реальності. Ця тенденція набирає обертів — баланс досі не відновлено до кінця, проте сучасні готичні романи майстерно виконують свою роботу.
Кадр з фільму «Франкенштейн» (2025)
