Іван Нечуй-Левицький гуляв Києвом чи не щодня: ішов Володимирською вулицею, милувався Дніпром, спускався до Хрещатика, вечеряв та рівно о дев’ятій лягав спати. Принаймні так у спогадах переказує письменник Євген Кротевич.
Інші діячі проводили час дещо по-іншому: Леся Українка читала вірші під аплодисменти публіки, Олена Пчілка організовувала літературні вечори, а Микола Лисенко влаштовував українські концерти.
Фото: з колекції Музею історії міста Києва
Київ кінця XIX — початку XX сторіч переймав усе більше європейських рис, каже провідна наукова співробітниця музею історії Києва Наталія Пінчук. Мешканці столиці любили проводити вільний час удома, у сімейному колі або серед найближчих друзів, проте вони не відмовлялися від розваг, прогулянок та відвідин театрів.
Що було особливого у вечірній столиці понад століття тому, в яких закладах містяни замовляли солодощі, як любили розважитися та чи збиралися українськими осередками, ми розповідаємо в матеріалі.
Солодощі в кондитерських та гра в карти в клубах
Кияни кінця XIX — початку XX сторіч зазвичай проводили дозвілля на Хрещатику та прилеглих вулицях, розповідає Наталія Пінчук. Вони читали свіжу пресу в кав’ярнях, які тільки-но з’явилися в місті, а також обирали ласощі в кондитерських.
У закладах мешканці столиці призначали ділові зустрічі, грали в більярд чи шахи, замовляли морозиво, цукерки чи тістечка, ділиться Анатолій Макаров у книжці «Хрещатик. Культурологічний провідник». У 1880-х роках «місцевою неофіційною біржею», де збиралися підприємці, ділки й спекулянти, називали кондитерську швейцарця Б. Семадені. З нею за увагу киян боролися «Жорж», «Київська молочна» та «Франсуа».
Водночас українофіли збиралися у Варшавській кав’ярні на вулиці Лютеранській. Серед патріотично налаштованої інтелігенції часто кавував Михайло Старицький разом зі своєю театральною трупою, зазначає Наталія Пінчук.
Кияни відвідували Дворянський клуб. Ходили туди тільки ті, хто мав гроші для гри в карти. Натомість Купецький клуб вважався більш сімейним та респектабельним.
З 1905 року таких осередків стало значно більше. Серед мисливських, спортивних, комерційних закладів особливе місце посідав Український клуб, яким опікувався Микола Лисенко. Щоп’ятниці та впродовж вихідних тут влаштовували літературні та музично-хорові вечори. Відвідувачі могли прийти в читальню, провести час у буфеті та пограти в більярд. Клуб працював щодня на вулиці Володимирській з опівдня до 2 години ночі та збирав інтелігенцію — зокрема, Олену Пчілку, Сергія Єфремова, Людмилу Старицьку-Черняхівську та Олександра Олеся.
Микола Лисенко
Українська інтелігенція в Києві
Суто українські осередки зазвичай працювали підпільно, зазначає Віра Агеєва в книжці «Марсіани на Хрещатику». Дехто з інтелігенції обирав легальні структури — зокрема, Київське літературно-артистичне товариство, яке існувало між 1895 та 1905 роками. На одному з вечорів українці відзначали столітній ювілей з виходу зразка нової української літератури — «Енеїди» Івана Котляревського. Тоді тріумфувала і Леся Українка.
«Заля була залита публікою понад береги. Вірші Лесині зустріли рясними аплодисментами. Тоді тато мій спустився з естради і, взявши Лесю за руку, вивів її перед очі публіки. Се була хороша хвилина, хороша група!» — зазначала Людмила Старицька-Черняхівська в спогадах.
На зібраннях українці обговорювали п’єси, проводили літературні конкурси та читали вірші. Інтелігенція присвячувала заходи іншим митцям — Леся Українка знайомила публіку з Ольгою Кобилянською та Василем Стефаником, а Олена Пчілка готувала вечір про Адама Міцкевича.
.jpg)
.jpg)
Прогулянки та розваги киян
Кияни здавна обирали парки на схилах Дніпра для прогулянок. У Царському саду вони ходили по штучну мінеральну воду в Товариство мінеральних вод, слухали концерти під керівництвом Миколи Лисенка, ходили в Шато-де-Флер, щоб подивитися на шансонеток, акробатів та куплетистів, насолоджувалися красивими алеями та захоплювалися феєрверками. Літні прогулянки доповнювали купальні на березі Дніпра та пікніки на Трухановому острові, у Голосіївському парку чи Кадетському гаю. Узимку мешканці міста влаштовували ковзанку — зокрема, на місці ставка в Мерингівському саду.
«Прості кияни» любили розважатися саме на Хрещатику, каже Анатолій Макаров. Під час свят вони ходили на гойдалки, каруселі та балагани. У столиці любили вдягатися яскраво, пишно і по-своєму — часом додавали елементи українського народного одягу і нерідко називали свої прогулянки маскарадом. Професор Володимир Антонович скрізь ходив у вишиванці, піджаку й чоботах.
Кияни також з нетерпінням чекали на Контрактовий ярмарок, який відбувався одразу після Водохрещі. На ньому купці укладали великі торговельні угоди, а театральні трупи проводили драматичні вистави. Проте подивитися п’єси мешканці столиці приходили й у стаціонарні театри — наприклад, Бергоньє чи український театр Миколи Садовського.
Трупа Марка Кропивницького готувала постановку «Блакитної троянди» — драми Лесі України. Письменниця тішилася, що роль Люби Гощинської виконає Марія Заньковецька.
«Мені була дуже приємна звістка, що Заньковецька береться за роль Люби; якщо у неї, може, й не все гарно вийде, то все-таки темперамент, настрій, голос, фігура, обличчя будуть відповідні ролі. Кращої за неї укр[аїнської] артістки я не знаю, і коли у Заньк [овецької] Люба не вийде добре, то, значить, їй (Любі, а не Заньк[овецькій]) треба ждати слушного часу або й зовсім загинути для укр[аїнської] сцени», — писала Леся Українка.
Проте на прем’єрі 17 серпня 1899 року головну роль зіграла Олена Ратмирова, розповідає Віра Агеєва в «Марсіанах на Хрещатику». Тоді серед публіки було багато інтелігенції, студентів та курсисток.
Трупа театру Миколи Садовського у Києві
З часом у Києві запрацювали перші кінотеатри. «Спочатку вони здавалися панською забавою, проте потім перетворилися на доступний і масовий вид мистецтва», — каже Наталія Пінчук. Документальні й художні фільми показували в «Експресі», «Новому світі» та «Корсо» Шанцера. Уже у 1920-х роках Михайло Драй-Хмара в спогадах розповідав про американську акторку Мері Пікфорд та відзначав фільм «Скарамуш» про Французьку революцію.
На зламі століть до Києва приїжджали студенти, які влаштовували вечірки в гуртожитках та на орендованих квартирах. У місті українська інтелігенція відроджувала та розвивала національну ідентичність. Хрещатик кипів життям та збирав людей різних культур. Місто було центром політичних змін та сповнювалося європейських рис. Як і зараз, Київ залишався столицею в усіх сенсах.
