Династію Габсбургів часто зображають як лідерів напівзруйнованої імперії — випадкового державного утворення, феномен успіху якого залишається загадкою. Проте професор Мартін Рейді окреслює її портрет по-іншому: це династія з незламною владою та непохитною волею, керована вірою у вище призначення — правити світом як захисники католицької церкви, гаранти миру й покровителі освіти.
Як зі скромного походження Габсбурги здобули тисячолітній контроль над Священною Римською імперією і всього за кілька десятиліть розширили володіння від Угорщини до Іспанії, а також частини Нового Світу і Далекого Сходу? І чому, здавалося б, непохитна тисячолітня династія впала на початку ХХ століття?
На ці питання відповідає книжка «Габсбурги. Як правити світом», яка незабаром вийде у видавництві «Лабораторія».
А поки ELLE ділиться уривком про одну з найяскравіших персон Австро-Угорщини — Єлизавету Баварську.
Угорщина була врятована для Габсбургів завдяки втручанню двох людей. Першим був юрист і політик Ференц Деак. Деак стверджував, що публічне право Угорщини ґрунтується на двох документах — Квітневих законах 1848 року, які надали Угорщині незалежність, і Прагматичній санкції Карла VI, яка проголосила Угорщину «нероздільною і неподільною» частиною габсбурзьких земель. Завдання полягало в тому, щоб знайти компроміс, який би поєднував ці два документи, і Деак бачив, як це можна зробити. Другою, хто заступився за Угорщину, була більш несподівана особа — дружина Франца Йосифа, імператриця Єлизавета, з якою він одружився в 1854 році, коли їй було лише шістнадцять років.
Єлизавета Баварська
Єлизавета, або Сісі, за словами камердинера Франца Йосифа, була «далека від того, щоб бути ідеальною дружиною». Свавільна і самозакохана, вона напувалася власною красою. Виконавши свій обов’язок і народивши спадкоємця чоловічої статі, вона подорожувала, переїжджаючи між оздоровчими курортами, Корфу та Англією. Між ними були візити до Монте-Карло, де вона грала в казино, та довгі круїзи Середземним морем, на згадку про які вона зробила татуювання якоря на плечі. Про неї говорили багато такого, що не відповідає дійсності. Більшу частину свого життя вона тримала талію на рівні 42 сантиметри в діаметрі (16,5 дюйма), але вона не була ані надто худорлявою для тогочасних корсетів, ані анорексичною. Хоча вона періодично сиділа на дієті, зазвичай їла здоровий сніданок з вином, м’ясну страву на обід, але мало на вечерю, оскільки кава і сигарети до вечора позбавляли її апетиту (вона курила безперестанку, зокрема і в казенній кареті). Незважаючи на це, вона активно займалася спортом, мала власну гімнастичну залу в Гофбурзі, де збереглися її висока перекладина і балансувальні кільця, а також була видатною вершницею. В Англії вона їздила на полювання з гончими з Нортгемптонширським мисливським товариством, але малоймовірно, що в неї був роман із шотландським мисливцем Беєм Міддлтоном, незважаючи на двозначну обмовку в щоденнику однієї з її доньок. Камердинер Франца Йосифа натякав на зв’язки, і вона справді іноді поводилася з чоловіками дещо по-особливому, але далі цього ми нічого не знаємо.
Одруження Єлизавети Баварської та Франца Йосифа I
Освіта Сісі в Баварії була непостійною, оскільки її батько дивакувато уявляв, що з часом вона приєднається до циркової трупи, тож вона була значною мірою самоучкою. Вона вільно розмовляла англійською, угорською та новогрецькою мовами, а також писала вишукані романтичні вірші в манері Генріха Гейне, визнаним знавцем творчості якого вона була. Її чоловік, навпаки, був занудою. Неправда, що він читав лише «Армійський список» — він також читав військові додатки до газет. Франц Йосиф був прихильником етикету, здебільшого тому, що за його відсутності він не знав, що є доречним. Хоча він, можливо, і не з’явився перед своєю нареченою в першу шлюбну ніч у повному полковому обмундируванні (як стверджують), він відвідав одне з полювань своєї дружини, одягнений у традиційні баварські Lederhosen. Франц Йосиф мав романи, але, ймовірно, не з огрядною актрисою фрау Шратт, з якою його зазвичай асоціюють. Він віддавав перевагу заміжнім жінкам із середнього класу, які мали дім, куди можна було піти, і чиїх чоловіків було підкуплено.
Кадр із серіалу «Імператриця»
Листи Франца Йосифа до Сісі (його листи збереглися, але не її до нього) вражають своєю любов’ю та інтимністю.
Вона — «мій небесний ангел», «моя кохана», «мила душа», а він підписується «твій маленький» або «чоловічок» (Männeken) — він був нижчим за неї на зріст.
Вони діляться сімейними новинами, плітками та особистими жартами, тож Шратт або «подружка», або, через її істерики, «військовий міністр». У своєму кабінеті Франц Йосиф повісив портрет Сісі у вільному халаті, з волоссям, що каскадом спадало до пояса, і ледь помітною посмішкою. (Насправді її волосся сягало щиколоток, і вона ніколи не відкривала рота посміхаючись, побоюючись показати свої нерівні зуби.) Проте їхні зустрічі часто були бурхливими і навіть буйними, зі жбурлянням меблів. Очевидно, що стосунки найкраще складалися на відстані.
Єлизавета Баварська
Вперше Сісі відвідала Угорщину в 1857 році й була зачарована відсутністю там суворих церемоній. Вільна від нагляду, вона могла розважатися з ромами та жонглерами, а також насолоджуватися щедрою увагою угорської аристократії. Вона також познайомилася з провідним угорським аристократом графом Андраші та адвокатом Ференцом Деаком, які були готові вести переговори з Францом Йосифом. Сісі порекомендувала їх Францу Йосифу. Хоча Андраші лише нещодавно був амністований за участь у Війні за незалежність Угорщини, Сісі вдалося домовитися з Францом Йосифом про зустріч з ним. На свій подив, імператор визнав графа «хоробрим, благородним і дуже обдарованим». За наполяганням Сісі він таємно зустрівся з Деаком, а про їхню розмову доповів їй шифром. Понад рік імператриця виступала посередницею, передаючи повідомлення між своїм чоловіком і політичними лідерами Угорщини, і зміцнювала рішучість обох сторін укласти угоду. За лаштунками вона тиснула на імператора, щоб той проявив гнучкість, у листах, які чітко вказували йому, що робити.
Кадр із серіалу «Імператриця»
Втручання Сісі не було вирішальним, оскільки Франц Йосиф зрештою мусив би піти на угоду з Угорщиною, але вона сприяла зустрічам, які привели до рішення, і працювала над тим, щоб її чоловік був більш прихильно налаштований до угорських лідерів. Результатом став Австро-угорський компроміс 1867 року. Розроблений Деаком, він надавав Угорщині незалежність, залишаючи її у складі Габсбурзької імперії, таким чином зрівнявши Квітневі закони з Прагматичною санкцією. Компроміс надавав королівству власний уряд і парламент, з верхньою палатою високопосадовців, і виборною нижньою палатою, але імператор як король Угорщини призначав уряд. Щоб задовольнити угорські вимоги, Трансильванія також була повністю приєднана до Угорщини, а угорське законодавство замінило австрійський цивільний кодекс. У червні 1867 року Франц Йосиф і Єлизавета були короновані королем і королевою Угорщини, причому Священна корона була покладена на їхні голови по черзі, а їй також були вручені королівський скіпетр і куля. Це була честь, якої ніколи раніше не надавали королеві Угорщини.
Кадр з фільму «Сіссі»
У 1867 році Франц Йосиф опублікував конституції для обох половин імперії. З цього моменту імперія Габсбургів утворювалася з двох рівних частин — угорської та частини для всіх інших, до якої входили австрійські землі, Чехія, польська Галичина, Адріатичне узбережжя і так далі. Друга не мала чіткої назви і була офіційно відома як «Землі та королівства, представлені в Імперській раді», а неофіційно — як «по цей бік Лайти» (Цислейтанія: річка Лайта позначала західні кордони Угорщини). Дві половини залишалися, однак, «нероздільними і неподільними» в розумінні Прагматичної санкції. Зовнішня політика й армія вважалися «спільними справами» і контролювалися «спільними міністерствами» закордонних справ і війни, до яких додавалося третє міністерство фінансів, відповідальне за фінансування двох перших. У всьому іншому два уряди були окремими, а прем’єр-міністр Угорщини розглядав свого колегу у Відні лише як «поважного іноземця». Оскільки Угорщина тепер мала власний уряд, назва імперії змінилася з Австрійської імперії на Австро-Угорську імперію (або скорочено Австро-Угорщину). Прикметник «імперсько-королівська» (kaiserlich-königlich, або k.k.) також було замінено на «імперська та королівська» (kaiserlich und königlich, або k.u.k.), що сигналізувало про новий статус Угорщини.
Кадр із серіалу «Імператриця»
Над міністерствами засідала Коронна рада з трьох загальних міністрів, прем’єр-міністрів Угорщини та Цислейтанії, а також тих, кого Франц Йосиф вирішив запросити. Коронна рада була інструментом імператора, за допомогою якого він контролював зовнішню політику та армію. Нова Австро-Угорська імперія або «дуалістична монархія» мала парламенти, і «по цей бік Лайти» також мав виборні сейми, але уряд не був парламентським. Імператор проводив власну зовнішню політику й розгортав війська з мінімальним парламентським наглядом. Франц Йосиф також зберігав право видавати закони декретами, знову ж таки з невеликими обмеженнями, що означало, що він міг обходити або підміняти парламентський процес. У важких ситуаціях він навіть мав право закрити парламент у Відні (але не в Угорщині) і призначати міністерства без схвалення парламенту. Принаймні в цій частині абсолютизм вижив.
Кадр з фільму «Сіссі»
Що ще важливіше, імперія вціліла, але це було не просто питанням пошуку конституційної формули, яка б задовольнила угорські прагнення. Франца Йосифа не любили в Угорщині, не в останню чергу за вбивство генералів королівства, але Сісі мала той шарм і пристрасть до Угорщини, які примирили угорців з правлінням Габсбургів. Вона була їхньою королевою, яка розмовляла їхньою мовою, носила їхнє національне вбрання і ходила на полювання на їхні поля. У 1866 році Сісі попросила Франца Йосифа купити їй палац Геделле, що неподалік від Пешта. Той сварливо відмовив, пояснивши, що «у ці важкі часи ми повинні берегти сили». Наступного року новопризначений угорський уряд на чолі з графом Андраші купив його для неї, як подарунок нації на честь її коронації.
