Українська премʼєра фільму-переможця Berlinale «Сліди» Аліси Коваленко і співрежисерки Марисі Нікітюк відбудеться 6 червня на Docudays UA. Документальна стрічка вже здобула низку міжнародних нагород: перемогу на Berlinale, відзнаку фестивалю Movies that Matter Festival у Гаазі, а також увійшла до топ-20 глядацьких фаворитів документального фестивалю Hot Docs у Торонто. Розповідаємо, чому цей фільм варто побачити.
.jpeg)
«Сліди» — це історія пошуку справедливості українськими жінками, які пережили сексуальне насильство й тортури під час російської агресії. У центрі фільму — спільнота жінок, які відмовляються мовчати про пережите.
Через історію Ірини Довгань — колишньої полонянки, а нині активістки, яка документує свідчення постраждалих на деокупованих територіях України, стрічка формує колективний портрет травми. Водночас фільм відкриває простір для відновлення через силу жіночої солідарності. Це глибоке осмислення того, як навіть посеред руйнівних слідів війни може народжуватися надія.
.jpeg)
На перший погляд «Сліди» можуть здатися важкою стрічкою. Втім режисерка Аліса Коваленко говорить про її терапевтичну силу:
«Спостерігаючи за шляхом відновлення жінок після пережитих травм, ти й сам проходиш певне внутрішнє зцілення. Після світової прем’єри в Берліні до нас підходило багато глядачів, які говорили, що це фільм, який наповнює силою»
Фільм створювався у відчутті сестринства та підтримки. Аліса Коваленко є членкинею SEMA Ukraine і активно займається правозахисною діяльністю. Під час утримання в полоні у 2014 році на Донбасі вона пережила сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Згодом вона стала першою жінкою в Україні, яка відкрито заговорила про цей досвід, а у 2019 році долучилася до заснування SEMA Ukraine.
Саме цей особистий досвід став одним із поштовхів до створення «Слідів», що робить фільм рідкісною та глибоко потерпіло-орієнтованою роботою — створеною разом зі спільнотою постраждалих і зсередини неї.
.jpeg)
ЇЇ підтримала інша українська режисерка — Марися Нікітюк, відома в Україні за ігровими стрічками «Коли падають дерева» (Berlinale 2018) та «Я, Ніна» (PÖFF 2022).
«Я долучилася до цього проєкту, щоб підтримати Алісу в проживанні й осмисленні однієї з найтяжчих тем, які сьогодні існують. Я знала її особистий шлях і розуміла, що маю бути поруч, як жінка і як громадянка», — розповідає Марися Нікітюк.
За словами Марисі, цей фільм не відтворює ані образ жертви, ані образ месниці. Він показує шлях внутрішньої трансформації героїнь — від пережитого насильства до повернення суб’єктності та власного голосу.
Стрічка має потужний голос за кордоном. Вона стала частиною міжнародної адвокаційної кампанії, яка актуалізує діалог навколо одного з найбільш замовчуваних і стигматизованих злочинів війни — сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Її мета — посилити голос постраждалих, підвищити обізнаність і сприяти впровадженню потерпіло-орієнтованих підходів у перехідному правосудді.
.jpeg)
