Наша любов до української культури та зацікавленість усім, що її стосується, щодня тільки міцнішає. Ми повертаємо свій культурний код через відродження багатовікових традицій писанкарства, мистецтва вишивки, оздоблення столу обрядовою символікою та впровадження українських символів у повсякденний одяг. Напередодні Великодня настав час захопитися красою та естетикою його святкування в Україні. Отже, в чому полягає естетика українських традицій?
.jpg)
«Великодня утреня», Микола Пимоненко
В чистоті та порядку
Красу неможливо розгледіти у хаосі та безладі. Наші предки знали про сучасну естетику не менше, ніж ми. Тому приготування до Великодня починалося саме з наведення чистоти та ладу в оселі й біля неї: мили вікна після зими та прали віконні фіранки, білили піч та чистили грубку, робили генеральне прибирання та прикрашали хатку до свята вишитими рушниками, застеляли чисту постільну білизну та діставали нові напірники на подушки. Обов’язково білили сад, на городі та подвір’ї все доводили до ідеального ладу.
«Святковий стіл», Петро Левченко
В духовному багатстві української душі
Чистота зовні завжди супроводжувалася викарбовуванням краси та чистоти всередині. Підтвердження цьому знаходимо не тільки в обов’язковому дотриманні великоднього посту, а й у виховуванні доброго ставлення одне до одного: у Прощену неділю просили вибачення у рідних; на Благовіщення казали «не дай Боже сваритися», у Вербну неділю ніжно били вербочкою та щиро бажали: «Будь великий, як верба, здоровий, як вода, і багатий, як земля!» Ритуал випікання обрядового хліба та розпис писанок завжди вимагали добрих і чистих думок, гарного настрою, щирого серця, молитви та віри. Наші українські традиції виховують милосердя та людяність.
В благодійності та піклуванні про ближнього
Доброчинність та поміч нужденним — обов’язковий жест українців напередодні Великодня (і не тільки, звичайно!). Згадайте, як після освячення великоднього кошика ми обов’язково жертвуємо та ділимося крашанками, писанками, пасочками з дітьми-сиротами, нужденними, покинутими. Цьогоріч ми збираємо й обов’язково передаємо паски та пасхальні смаколики нашим військовим, завдяки яким маємо змогу продовжувати жити в тилу й зустрічати свята.
«Солдатка», Віктор Зарецький
В багатому гастрономічному асортименті та щедрій гостинності
Уявити на великодньому столі всього декілька крашанок та шматочок пасочки просто не уявляється можливим. Адже від самого ранку починаються розговини нескінченними кулінарними шедеврами: запечене порося з хріном, ковбаси, шинка з часником, холодець, декілька різновидів голубців, тушковані реберця з картоплею або капустою, налисники з сиром, маком та вишнею. Не важливо, чи ти член родини, чи випадковий гість в українському домі, любов до людей завжди проявлялася у пишній, щедрій гостинності та смачному частуванні. І Великдень — не виняток.
В пам’яті про рідних, яких вже немає
Прибирали та наводили чистоту не тільки у своїх оселях, а й на могилках померлих родичів: викорінювали бур’ян, підвозили нову землю та пісок, садили весняні квіти та кущі, фарбували огорожі. А під час Радуниці обов’язково відвідували кладовище, замовляли молитву, ставили панахиду та залишали декілька крашанок для душ рідних. Така традиція та особлива увага до свого коріння залишається і сьогодні, що ще більше доводить любов та красу ставлення до поколінь роду.
«Великдень в Україні», Костянтин Трутовський
У відданості сімейним цінностям
Великдень — час для сім’ї та родини: як далеко не жили б діти від своїх батьків, але в цей світлий празник Христового Воскресіння всі повертаються додому, до батьківської хати. Адже тільки в рідних стінах можна відчути справжнє тепло, любов та турботу. Якщо живі старійшини роду — бабуся з дідусем, то всі, від малого до великого, їдуть спершу на великодній сніданок до них. Христосування та церемоніал дарування писанок, биття по черзі крашанками й перший шматочок свяченої пасочки з маслом у родинному колі — смак дитинства, який з тобою залишається назавжди: де б ти не був і скільки б років тобі не було. Великдень — можливість зупинитися й насолодитися часом, проведеним із сім’єю. Адже життя дуже швидко плине, і, як показала війна, головне — це встигнути «набутися разом»!
Текст: Вікторія Ромащенко, спеціалістка з етикету, кандидатка наук, авторка школи етикету, домашнього затишку та сімейних цінностей «Etiquette Familia»
