Повернення Андрія Жолдака: «ДІМ» як маніфест нового театру

Після майже двадцятирічної перерви у творчій діяльності в Україні всесвітньо відомий режисер-авангардист Андрій Жолдак повернувся до Києва. Його мета — створити мистецький маніфест «ДІМ» у співпраці з 19 молодими українськими акторами.

Напередодні довгоочікуваної прем’єри в національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки продюсер проєкту Олег Кохан поспілкувався з Андрієм Жолдаком, аби почути думки режисера про сучасний театр, особливості роботи з новою генерацією акторів та погляди на мистецтво в умовах сьогодення.

Виставу «Дім» я задумував давно. І звісно, поставити її у Києві – місті, де народилися мої батьки, я і мої діти, – було головною умовою. А тепер, коли Україна б’ється на смерть за своє майбутнє, мені важливо бути тут і в цю лиху годину сказати своє громадянське і художнє слово, поставити виставу разом з українськими акторами в театрі, який із перших днів війни знайшов у собі сили встояти та відродитися для життя і нових сенсів. Це буде вистава про мій Дім, про наш Дім і про сім’ю, адже всі випробування можна подолати, якщо це боротьба за чесність і свободу.

Андрій Жолдак

Остап Шаламага

Про перебування в Києві під час війни

Я дуже вдячний космосу, що зараз, під час війни, перебуваю в Києві. Це дає мені можливість відкрити свої секрети новій генерації українського театру.

Про контраст між героїзмом на фронті та станом сучасної культури

У мене є питання. Наші герої на «нульовій сцені» викладаються на повну, виявляючи такий авангард і таку силу, що її можна порівняти з мистецтвом. Тоді чому в культурі — я не кажу про літературу, там ми попереду — панує таке «сонне царство»? Це ті самі люди ментально, але там вони сміливо гинуть, а тут окопалися і тримають мистецтво в павутині. Нація, що на фронті з перерізаним горлом рятує побратима, тут демонструє тотальну імпотенцію, ніби все зацементовано. Можливо, я просто ще не бачив нових вистав молодих українських режисерів, хоча чув про Петросяна та Уривського. Бо майбутнє все одно за молодими. І сьогодні я казав своїм акторам на репетиції: те, що ми робимо зараз, — це вже майбутнє. Майбутнє — не завтра, а минуле — не вчора. Ми створюємо майбутнє в цю секунду — твоє, моє, наше, майбутнє країни. І грати потрібно саме так!

Ліза Орлюк

Про роль режисера та діаманти всередині акторів

Взагалі-то режисер повинен говорити мало, щоб не забруднювати мізки актору. Але його слова мають бути такими, що, коли кидаєш їх туди (показує на серце), вони «бульк» — і це слово або почуття, яке отримує актор, заковтується й повільно опускається всередину, як камінець. І якщо це сильне почуття чи ідея, яку я дав актору (або він мені), — а за теорією Ніцше людина не має дна — можуть пройти роки, життя вже буде інше, а той діамант всередині нас усе падає й падає. Якщо ж діаманта немає, його треба пророщувати: поливати себе, читати правильні книжки, спілкуватися з правильними людьми. Саме так народжуються діаманти.

Владислава Коровай

Про акторську професію як забруднення

Акторська професія — це неекологічна професія, адже актор, по суті, займається забрудненням — в першу чергу себе. Він постійно перебуває на території забруднення. Всі великі ролі забруднені: Річард III, Отелло, Медея — всі. Вони всі про конфлікт і гріхопадіння людини. Тому ті, хто хоче стати актором, повинні розуміти, що дуже важливо зберегти свою чистоту. Я теж забруднений, але намагаюся вискочити. Звісно, якщо пляма вже є, її не вивести, але головне, щоб з часом білий екран з однією плямою не став повністю чорним від них.

Оксана Данилова, Ліза Орлюк

Про роботу з акторами: вибір, катапультування та Tour Eiffel

Молоді актори, з якими я зараз працюю, не бачили моїх вистав наживо, а про мене розповідають і пишуть різне. Але в мене є велика проблема: я не можу працювати з неталановитими акторами. Зрозуміло, що всі актори талановиті, але є більш талановиті, менш талановиті, є геніальні, є «ртутні» актори, «без шкіри», є «бетонні» актори, «дерев`яні» тощо. Професія актора унікальна. Сьогодні він зі мною, завтра — з іншим хорошим режисером. У них є «локатори», бо хороший актор щоразу налаштовує свою психосистему на режисера. Це як кохання. Коли я був зовсім молодий, бувало, познайомишся з кимось — ніби гарна й хороша, але... І вона каже, що не сходиться. Мені потрібен такий актор, який був би мною — ну, не я, звичайно, — просто я катапультую себе в актора. Саме тому часто хороший актор мені не підходить. Коли я помиляюся і хороший актор, який не є «моїм», потрапляє до моєї команди, далі виникають проблеми. Недарма в Голлівуді говорять: успіх проєкту — це кастинг. Так і у виставі. Я завжди дуже нервую, як правильно вибрати, але вважаю, що всім треба давати шанс. Тим більше зараз у нашій країні та у світі дуже важлива індивідуальність і вибір кожного. Зрозуміло, акторові потрібні гроші і він хоче жити краще, але, з іншого боку, від його вибору залежить, що буде далі.

Мирослава Літвинська

Про режисера як партнера в танці

Як сказав один театральний геній, режисер повинен дивувати актора — тоді буде гарна репетиція і вистава. Щоб щоразу було «а що ж далі?». Як каже новий президент Америки, для танцю потрібні двоє. Якщо танцює лише, наприклад, актор, а «жук-режисер» сидить із сигарою й доларами, роблячи виставу лише як бізнес, — нічого не вийде. Коли після вистави мене питають: «Андрію, як Ви це зробили?» — це найкраща оцінка. Я просто знаю форму і розумію, де я знаходжуся і з ким працюю. Я усвідомлюю, що актори, з якими я працюю, живуть в Україні постійно, а я — ні. І що всі вони накриті травмою, неврозом через те, що тут відбувається. Але я — провокатор і маю проникнути в актора та зібрати всю інформацію — бруд, фейки й чистоту, щоб потім актор відчув себе незвичайним, а глядач це побачив. І що більшу дистанцію я матиму з актором, то чесніше працюю. Але я зараз говорю про ідеальний театр та акторів, які можуть конкурувати, наприклад, з акторами в Токіо. Ми повинні вийти за межі локальності, за регіональність.

Остап Шаламага, Володимир Мішуков

Про любов і ненависть до актора

Я люблю і ненавиджу актора одночасно. І краще сказати про це на початку, щоб не було ілюзій. Доведено, що надмірна любов до дитини потім може обернутися катастрофою. Так само не варто актору закохуватися і в персонажа. Щойно актор наближається до нього занадто близько, це стає небезпечним. Між актором і персонажем має бути прозір, щоб актор міг у нього увійти та вийти під час вистави. Але це вже техніка. Тому я відбирав акторів, які згодні й дозволять мені спробувати знайти в них хороше і погане, щоб потім ми могли здійснити подорож текстом у пошуках історії.

Роман Котов

Про театр майбутнього

Випуск вистави реалістичного театру старого зразка — це як м`ясник на Бессарабці, який викладає на прилавок різні шматки м`яса, щоб показати та продати якнайкраще. А є інший театр — театр майбутнього, який прогнозує. Це інший вимір, і він здається майже неможливим, але ми маємо намагатися в нього потрапити. Тому мені потрібні актори з міцною психікою та відкритим серцем.

Мирослава Литвинська

Про професійного режисера, що відіграє роль «соковижималки»

Усі актори для мене як апельсини: хтось більш помаранчевий, хтось менш, хтось грейпфрут. А що таке професійний режисер на Заході? Соковижималка. Я беру апельсин, пропускаю через машину — я машина — і даю сік глядачеві. Для мене актор — це Tour Eiffel. Мопассан, коли бачив, як вмикається Tour Eiffel, божеволів. Якщо актор не Tour Eiffel, він — старенький іржавий кран, що стоїть у кутку, бо ним уже не знімають. Можна про нього мультфільм зняти. Якщо актор не Tour Eiffel, він просто «джус». Я намагаюся більше працювати з молодими, щоб у кожного запрацювали «шурупчики» і в професії залишилися лише гідні.

Катерина Голотова

Про два крила мистецтва: красу і вогонь

Для мене в мистецтві є два напрями. Якщо уявити, що мистецтво — це птах із двома крилами, то перше крило — це краса. І тут усе пов`язано з гармонією та вишуканістю. А друге крило — це вогонь. Будь-яку патологію можна зіграти красиво. Так само одну історію можна поставити тотально красиво або тотально жахливо, що публіка оніміє від люті. Але який варіант більше вразить і осяде всередині — це питання. Якщо вибирати між вогнем і холодом, я виберу холод, хоча сам я гарячий, — бо я вважаю, що за льодом є вогонь, а за вогнем холоду немає. Тобто холод виражає більше, ніж вогонь. Байдужість виражає більше, ніж пристрасть. Холод вражає сильніше, бо це недосяжність. У виставі «Дім» буде багато фізичної дії та зон мовчання. Ми маємо закохатися одне в одного, бо наша вистава — про Дім, про родину, про батька й матір, сестер і братів. За кожним із нас стоять покоління на 500 років. І в нас з`єднується рід. Актори — це медіуми, бо актор сам собі не належить. Окрім того, що ми хочемо зустріти кохання й бути щасливими, є ще вищий сенс існування. Актор — це не скоморох, не клоун. Це субстанція.

Олена Червоненко

Про важливість довіри та повтору

Дуже важливо, крім повторів, підключати психіку. Я казав, що не люблю імпровізацій. Це не тільки ламає мізансцену, але й руйнує почерк режисера, як казала Кіра Муратова. А цього не можна допускати. Але є такий прозір, коли режисер довіряє актору і йде за ним. Тобто спочатку треба просто повторити, як у хорошому балеті, коли йде тотальна фіксація. А потім, коли актор уже розуміє напрямок, він пропонує. І якщо це хороший, розумний режисер і те, що пропонує актор, покращує виставу чи підсилює сенс, режисер аплодує і дякує.

Сергій Присяжнюк, Іван Головко

Концепція, сценарій, концепція світла, концепція звуку та музики — Андрій Жолдак
Продюсер проєкту — Олег Кохан
Сценографія, візуальний дизайн — Данило Жолдак
Концепція костюмів, реквізит — Сімон Мачабелі
Кураторка проєкту — Олена Дробна
Звукорежисер — Владислав Тененбаум
Звукове проведення вистави — Микола Данилко, В’ячеслав Погребний
Художник зі світла — Ігор Головачов
Асистентка режисера — Вікторія Степанкова
Помічник режисера — Артем Дібров
Помічниця художника-оформлювача — Софія Андрієвська
Фотографка — Світлана Деркач

Художній керівник театру - Кирило Кашліков