Як ми зараз живемо? Що нас непокоїть? Що примушує плакати, а що дарує радість? Разом з видавництвом Vivat ми зібрали книжки про сучасні українські реалії, про те, що змінює нас і робить сильнішими, вчить радіти й жити тут і тепер.
«Повітряна й тривожна книжка», Ірина Славінська
Журналістка та продюсерка Ірина Славінська зізналася: цю книжку вона писала в часи блекаутів, коли єдиним світлом був вогник монітора на ноутбуці та віра в ЗСУ. «Повітряна й тривожна книжка» — це погляд людини, як живе в столиці України в часі війни. Ходить на роботу, зустрічається з друзями, радіє чи сумує, донатить та вірить у перемогу. Це делікатні та дуже влучні спостереження за тим, як змінилося життя людей, навіть якщо вони не вступили до лав війська чи не потрапили в окупацію. Постійні тривоги, відсутність світла, щоденні новини про втрати, разом з тим зміна пріоритетів, вміння жити тут і зараз, радіти дрібничкам і дуже простим речам.
«Війна триває з 2014-го.Та повномасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року остаточно поділило наші життя на до і після. Тепер ми завжди маємо вдома запас води, консервів і локшини швидкого приготування. Миємо голову не тоді, коли треба, а поки є вода й електрика. Майже не послуговуємося ліфтом, але мало не щодня користуємося свічками й так званим правилом двох стін. Робота стала рятівною рутиною, теплі зручні речі — персональним «бомбосховищем», а червона помада чи манікюр — нагадуванням про звичне життя».
«Як ти там?», Анна Гін
Ще один жіночий погляд на події російсько-української війни — «Як ти там?» від журналістки, психологині та блогерки з Харкова Анни Гін. Це відповідь на чи не найпопулярніше питання останнього часу. Книжка Анни Гін — це щирі, щемкі й дуже емоційні записи про перший рік повномасштабного вторгнення. Особисту історію доповнюють новинні зведення й памʼятні моменти. Ракети за вікном, евакуація, розлука з донькою, втрата найближчих, вірний доберман, допомога іншим та волонтерство, розчарування та віднайдені сенси, повернення додому… Це спостереження людини, яка живе своє життя серед війни.
«Я не пророк. Я не знаю, яким буде наше українське «завтра». В одному я впевнена достеменно: добро переможе зло. Мені мама в дитинстві читала лише такі історії. Увечері домовилися зустрітися з друзями. З тими, хто лишився в Харкові. Назву для вечері вигадали — «Вечірка тих, хто вижив». Знаю, що половину тостів питимемо не цокаючись. А половину — цокаючись гучно: за перемогу!»
«Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші», Володимир Вакуленко К.
Щоденник Володимира Вакуленка-К. — болючі й правдиві записи, які письменник вів від початку повномасштабного вторгнення і під час окупації Ізюма та його рідного села Капитолівки на Харківщині. Аж до викрадення рашистами, неминучість якого усвідомлював, як і те, що в нього мало шансів вижити — бо українець, бо волонтер і активіст, бо має гідність. За день до викрадення Володимир приховав щоденник під вишнею на своєму подвір’ї, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси».
Знайшла ці записи, зробила максимум для того, щоб світ їх побачив, та написала передмову до видання письменниця Вікторія Амеліна, яка на початку серпня загинула від російського удару по Краматорську. Тепер ці щоденникові записи можна прочитати й знайти відповіді на болючі питання. Як воно — жити в окупації? Якими стають люди? Що відкривається перед очима та в серці?
Це знакова книжка для українців тут і тепер. Її видання ініціювали Український ПЕН, видавництво Vivat та Харківський літературний музей за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Усі кошти із продажу першого накладу будуть переказані родині письменника.
«Тільки не гавкай», Олена Захарченко
На початку повномасштабного вторгнення весь світ облетіло фото дівчини з Ірпеня, яка з гордо піднятою головою керує великою групою тварин, багато з яких — на візочках. Ризикуючи своїм життям, вона врятувала та вивезла зі справжнісінького пекла не один десяток собак. Для неї та ще для багатьох людей особливим викликом стало не просто врятуватися з окупації чи зони бойових дій, але і врятувати тих, хто їм довіряв — домашніх тварин.
На сторінках книжки «Тільки не гавкай» зустрічаються дуже різні люди: старий емігрант, колишній військовий, дівчина з Чернігова, чоловік із Києва, молода мама з Харкова, американський журналіст. Вони об’єднані тим, що одного ранку всі опинилися у надскладних обставинах — почалася війна. Людяність, незламність та щире бажання допомогти — спонукають діяти й перемагати обставини.
Збірка оповідань від Олени Захарченко — про людей, які бігли в невідомість, але не залишили тих, хто потребував допомоги. Про круговерть життя, в якому є місце для давнього й нового, смутку й любові. Про віру в перемогу і про незламність українців, які не здаються — хай би де були й жили.
«Поміж сирен. Нові вірші війни»
Війна в Україні викликала сплеск розвитку культури. Пісні, історії, поезія — якщо зараз змовчати, то іншого шансу говорити вже може і не бути. І так багато потрібно розповісти: про те, хто ми, які ми, про що ми мріємо, за чим тужимо. Поетична антологія «Поміж сирен», голоси 59 поетів і поеток — свідчення великої війни, що мала нас знищити й обнулити українську культуру. Але ми вистояли, а сучасна українська поезія звучить потужно, щиро, руйнує мури, достукується до сердець.
«Як документ, як свідчення, як поетична хроніка великої війни ця збірка мусить бути різноголосою, контрастною, трохи нерівною. Цими віршами говорить наш час», — відзначив упорядник збірки, поет і перекладач Остап Сливинський. У збірці — поезія Сергія Жадана, Катерини Калитко, Любов Якимчук, Ярини Чорногуз, Павла Вишебаби, Богдани Матіяш, Ірини Цілик та інших. Ініціатори видання — Український ПЕН та видавництво Vivat, книжка вийшла друком у рамках серії «Бібліотека Українського ПЕН».
