Визначення місця проживання дітей — це одне з найскладніших питань, яке може виникати при розірванні шлюбу. За наявності спору воно вирішується в судовому порядку. Якщо ж батькам вдається домовитися, то врегулювати це та інші суміжні питання можна шляхом укладення нотаріально посвідченого договору.
У більшості випадків місце проживання дитини після розірвання шлюбу визначається з одним із батьків. Інший з родини, хто проживає окремо, отримує право на спілкування з дитиною у визначені дні та години. Як наслідок — вихованням дитини займається лише один із батьків, водночас роль іншого зводиться до матеріальної підтримки та короткого, часто формального спілкування. Зрозуміло, що за такого розподілу батьківських ролей говорити про рівність прав матері та батька не доводиться. Нерідко така модель взаємодії з батьками унеможливлює гармонійний розвиток дитини в повноцінній сім’ї.
У більшості розвинених країн світу, де принцип рівності прав батьків щодо дітей існує не лише в законодавчих актах, а й на практиці, застосовується так звана «спільна опіка». Зокрема, вона діє в США, Великій Британії, Канаді, Австралії, Іспанії та є нормою для скандинавських країн.
Особливість такої моделі опіки полягає в тому, що після припинення спільного проживання батьків встановлюється графік перебування дитини як з матір’ю, так і з батьком. Він має відповідати інтересам дитини, враховувати розпорядок навчання та відпочинку, задовольняти її потреби. Здебільшого час розподіляється рівномірно — приблизно 50/50. Це дозволяє зберегти та реалізувати принцип однакової відповідальності батьків.
Донедавна модель спільної опіки зустрічалася лише в договорах, що укладаються батьками для врегулювання питань спільного виховання дитини. Українська судова практика залишається консервативною. Спори про визначення місця перебування дитини найчастіше закінчується ухваленням судового рішення, в якому чітко визначено, з ким із батьків вона житиме.
Цьогоріч відбулися суттєві зміни. У лютому 2024 року Верховний Суд вперше засвідчив існування правового підґрунтя для впровадження інституту спільної фізичної батьківської опіки та допустив застосування альтернативно, залежно від фактичних обставин справи, однієї з двох моделей:
1. Визначення місця проживання дитини з одним із батьків.
2. Застосування спільної опіки з почерговим проживанням дитини з матір`ю та батьком за відповідним графіком.
Такі висновки зробили в постанові від 16 лютого 2024 року по справі № 465/6496/19. Таку ж позицію можна простежити в постановах інших справ — № 643/7509/21, 754/3063/22. Верховний Суд позитивно оцінює застосування спільної опіки, оскільки така модель сприяє покращенню співпраці між батьками, відкритому спілкуванню, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
Рекомендую всім, для кого є актуальним питання визначення місця проживання дитини, звернути увагу на новий підхід судової практики та зважати на можливість застосування моделі спільної батьківської опіки вже на етапі формулювання позовних вимог.
