За роки своєї адвокатської практики я безліч разів мала справу з клієнтськими запитами, які стосувалися розлучення. Значна частина клієнтів під час першої консультації перебуває на роздоріжжі й не може ухвалити рішення — розлучатися чи продовжувати проживати у шлюбі й дати стосункам ще один шанс. Для таких випадків раціональним рішенням може бути встановлення режиму окремого проживання подружжя, який у світовій практиці відомий як сепарація. Саме про цей правовий режим я розповім далі.
Сепарація подружжя є досить поширеною в країнах ЄС. Нерідко встановлення режиму окремого проживання є обов`язковим етапом для подальшого розірвання шлюбу. Як свідчить практика, упродовж роздільного проживання подружжя або ухвалює остаточне і зважене рішення про розірвання шлюбу, або, навпаки, вирішує зберегти сім’ю.
.png)
Сепарація завжди тягне роздільне володіння кожним із подружжя своїм майном. За законом, майно, набуте дружиною та чоловіком під час окремого проживання, не вважатиметься набутим у шлюбі. Саме це є основним наслідком встановлення режиму окремого проживання, який захищає майнові інтереси кожного з подружжя.
Звертаю увагу, що у випадку, коли чоловік і дружина припиняють фактичне спільне проживання без встановлення режиму окремого проживання, презумпція спільності майна подружжя продовжує діяти. Тобто все майно, що набувається чоловіком/дружиною, вважається спільним, допоки презумпція не буде спростована в судовому порядку.
Є й інші передбачені законом наслідки встановлення режиму сепарації. Дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців з дня встановлення окремого проживання, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
.png)
В інших правових аспектах режим окремого проживання не змінює і не припиняє шлюбно-сімейні відносини. Актуальними залишаються також права та обов’язки подружжя як батьків.
Відповідно до Сімейного кодексу України режим окремого проживання встановлюється виключно судом. Звернутися до суду подружжя може спільно, подавши відповідну заяву. Інший спосіб звернення до суду — подання кимось із подружжя позовної заяви. Цей варіант застосовується тоді, коли сепарація є бажанням тільки одного з подружжя.
Варто зауважити, що закон і судова практика передбачають можливість встановлення режиму окремого проживання тільки «на майбутнє» — тобто на взаємини, які виникнуть після набрання судовим рішенням законної сили.
.png)
Таким чином, суд не зможе встановити режим окремого проживання на минулий період (до моменту звернення до суду), протягом якого чоловік і дружина не вели спільного побуту. Як я зазначала вище, якщо між подружжям виникне спір, то той, хто заперечуватиме факт придбання майна під час спільного проживання, повинен буде спростувати презумпцію спільності майна, аби довести, що спірне майно є його особистою власністю. З власного досвіду скажу, що спростування цієї презумпції є доволі непростим завданням. Задля уникнення виснажливих судових процесів про поділ майна я закликаю всіх, хто припиняє спільне проживання з партнером, вчасно подбати про власні інтереси та розвʼязати всі юридичні питання без зволікань.
Зрештою зазначу, що встановлення режиму окремого проживання можна розглядати як інструмент для захисту інтересів кожного з подружжя, а також як можливість обдумати майбутнє сім’ї та, можливо, зберегти її.
