Скандали, істерики, драми і відсутність розуміння, як жити далі — все це стандартні наративи, які, хочеш не хочеш, асоціюються із розлученням. Їх ми перейняли від батьків, родичів, дорослих, тобто від людей, що оточували нас у дитинстві. Непорозуміння у сім’ї раніше були темою-табу. Люди воліли радше жити нещасливо до старості, аніж просто розійтися і спробувати знайти своє щастя ще раз.
Зараз, живучи в Європі, я все частіше помічаю втішну тенденцію серед молодого покоління, чи як зараз прийнято говорити — покоління міленіалів. Воно навчилося сприймати розлучення і розриви стосунків позитивно, із вдячністю, і навіть святкувати це. Такі приклади надихають і водночас нагадують, що робити помилки не соромно, соромно бачити їх і не виправляти.
Кінець прекрасної подорожі
“Сьогодні ми офіційно розлучилися. Я хочу відсвяткувати це і висловити тобі одночасно свою нескінченну вдячність за ці п’ять божевільних років нашого сімейного життя“. Саме такими словами почала свій пост, присвячений своєму ж розлученню, українка Анастасія Грін, яка вже тривалий час живе і працює у Сан-Франциско.
Наразі Настя засновниця компанії, що розвиває технологію блокчейн. Останні п’ять років дівчина працювала у стартап-сфері у США, де і познайомилася зі своїм вже екс-чоловіком. Анастасія розповідає, що саме робота зробила з них пару, а потім і сім’ю: “Ми будували компанії і стосунки, тому що були не тільки дівчиною і хлопцем, але й бізнес-партнерами”, — тепло згадує вона у розмові.
Анастасія говорить, що у Америці побачила зовсім інше ставлення до розірвання стосунків, і зізнається, що приблизно половина її друзів віком до тридцяти років вже встигла розлучитися, але тут ніхто не сприймає це як “кінець світу”, навпаки — молоді люди сприймають це як шанс почати все з початку. Тому коли у її особистому житті настав час приймати таке непросте рішення, вона підійшла до цього як і більшість людей з її оточення — мудро і адекватно. “У нас не було ніякої драми, ніхто нічого поганого нікому не зробив, просто у якийсь момент ми зрозуміли, що ці стосунки більше не роблять нас щасливими”, — пояснює Настя і додає: “Ми не одразу здалися, а якийсь час намагалися врятувати наші стосунки. Згодом ми все ж зрозуміли, що ставимося один до одного більше як добрі друзі й партнери, а шлюб і сім’ю ми будуватимемо, мабуть, з іншими людьми”.
Різне сприйняття розлучення на рівні менталітету підтверджує і психолог, психотерапевт і сексолог Наталя Борисова. Вона запевняє, що, на жаль, у нашому суспільстві і культурі все ще не прийнято вирішувати питання справедливо і з повагою до інших: “Ми не поважаємо особисті кордони один одного, тому, коли подружжя розлучується, із порадами лізуть всі, кому не лінь. А зважаючи на те, що всі люблять давати поради саме у тих сферах, в яких самі не занадто щасливі, не важко здогадатися, якими вони будуть”, — каже психолог і продовжує: “Крім того, адвокати зацікавлені, аби конфлікт між екс-партнерами тривав якомога довше, бо кожен позов — це їхній дохід. У такий спосіб подружжя з усіх сторін налаштовують на війну один проти одного”.
Давай розлучимось?
Редактор одного із українських фешн-видань Міра погоджується, судячи з власного досвіду, що розлучення в нашому соціумі — рішення аж ніяк не індивідуальне: “Розлучатися було страшно, бо люди дивувалися, ставили багато запитань і не розуміли моєї позиції. В такій ситуації почуваєшся відповідальною не перед однією людиною, а перед усіма навколо. І це, звісно ж, заважає почути себе саму”. Зі своїм колишнім чоловіком Міра була знайома ще з дитинства і, здавалося б, все розвивалося за ідеальним сценарієм: на випускному він зізнався їй у своїх почуттях, вони почали зустрічатися, а після університету — одружилися. І тут, згадує дівчина, почалося найцікавіше: “Протягом першого року нашого сімейного життя я почала усвідомлювати, що ми взагалі різні люди, вже, правда, дуже близькі, але водночас які не мають між собою нічого спільного. І розуміння цього обтяжувало мене з кожним днем все більше і більше”, — каже вона і доповнює, що вже тоді подумки почала готувати себе до неминучого. Згодом сталася ситуація, яка розставила все по своїм місцям. “Ми їхали у машині на дачу, де жили влітку. До цього ми довго не бачилися, бо він був у роз’їздах. І ось у тиші, що нависла над нами, він раптом каже: «Давай розлучимося?» Гадаю, він тоді хотів спровокувати мене цим, але я тільки відсторонено відповіла: «Давай!»”. І хоча розлучилася пара аж за рік, ця розмова поклала початок кінцю, про який журналіст Міра зараз анітрохи не жалкує: “Зараз, коли я про це згадую, у мене таке відчуття, що це було не зі мною. Не залишилося майже ніяких спогадів…”
Розлучення-паті
Весільний організатор Анна Бугера також пережила схожий досвід розриву шлюбу, який тривав три з половиною роки. Знайомою ж пара була набагато довше. Сьогодні Анна зізнається, що усвідомила лише нещодавно — стосунки між нею і її екс-коханим були більше дружніми, аніж любовними. Вона не заперечує, що рішення про розлучення далося їй дуже важко, але, як каже дівчина, перемогло відчуття самозбереження. Більше того, у такий нелегкий період вона вирішила бути на позитиві і навіть відсвяткувала розрив стосунків із екс-коханим гучною вечіркою: “Так вийшло, що в мене була зйомка по роботі, за сюжетом це була вечірка. Після зйомки вечірка продовжилася і, оскільки у проекті були залучені наші спільні з чоловіком знайомі, ми скористалися цією нагодою і оголосили, що подали заяву на розлучення й пропонуємо зараз це відсвяткувати“. Анна згадує, що то була найбожевільніша вечірка у її житті, адже вони з екс-чоловіком „попрощалися зі своїм шлюбом на повну“.
Бути разом не можна розлучитись
Про те, що проблема сприйняття розлучень набагато глобальніша свідчить те, що люди, які розходяться з істериками і прокльонами, потім, як правило, тягнуть цей “шлейф ненависті” у своє майбутнє і затьмарюють його негативом. Пані Борисова припускає, що головною причиною таких драматичних розривів є психологічна незрілість людини: “Якщо людина доросла і зріла не тільки за паспортом, але й психологічно, якщо вона не боїться щось втратити, бо знає, що завтра буде новий день, нові можливості і нова любов, а також якщо розставанню не передувала брехня і зрада, а партнери були чесними один з одним, зокрема й у своїх почуттях, то пара має усі шанси розстатися мирно і цивілізовано”.
Таке закінчення стосунків чи шлюбу є набагато здоровішим і природнішим для кожного з нас, воно допомагає зберегти внутрішній спокій і швидше пристосуватися до життя без “неї” чи “нього”. “Якщо парі вдалося розлучитися мирно, є велика вірогідність того, що у обох залишиться “приємний післясмак” і з часом вони навіть зможуть стати друзями, або як мінімум — зберегти нормальні людські стосунки і підтримувати один одного у разі потреби”, — вважає психолог.
Цю думку підтримує також і Анастасія. Переживання розлучення у такий спосіб і такий відгук, який справив на людей її пост у соціальній мережі, допомогло їй зрозуміти головне — вона все зробила правильно. “На мою думку, потрібно святкувати не тільки початок чогось важливого, але й кінець”, — каже вона. І знаєте що? Я із нею абсолютно погоджуюся, бо любов, навіть якщо вона вже й пройшла, заслуговує на гідний кінець.
