Уперше гучного розголосу розлад деперсоналізації — відчуття втрати себе, емоцій і почуттів — набув завдяки голлівудській стрічці «Нечутливий» із Метью Перрі в головній ролі. А завдяки новим науковим дослідженням і бурхливому розвиткові соцмереж цей стан нарешті вийшов із тіні.
«Відчуття нереальності», що вийде друком у видавництві «Лабораторія», — перша ґрунтовна праця, яка досліджує не лише деперсоналізацію (РДД), але й філософські, літературні, релігійні й духовні роздуми про наслідки почуття втрати себе. Джеффрі Еб’юґел і Дафні Сімеон наводять найновіші дослідження, можливі методи лікування і стратегії, як жити і радіти, коли життя здається «нереальним».
Як почуваються люди з таким розладом? Часом їм бракує слів, щоб пояснити свій стан.
Ми ділимося уривком про мову деперсоналізаціі.
.png)
Люди, які страждають від деперсоналізації та дереалізації (дпдр), довірливо говорять про свій досвід дисоціації з тими, у кого є аналогічний. Вони ловлять слова й фрази одне одного буквально на льоту, а от комусь із рідних, друзів чи навіть психологів сказане може здатися дивним, а то й ненормальним. Саме тому так важливо розуміти цей «код», бо той неминуче вирине у процесі діагностичного оцінювання особи, яка потенційно має розлад деперсоналізації / дереалізації (РДД).
Деякі культури багатші на слова, які позначають варіації певного поняття, досвіду чи явища. Класичний приклад — ціла низка синонімів слова «сніг» у мовах інтуїтів, що не дивно з огляду на тамтешній клімат. Щоб дослідити простір нереальності й описати те, що не піддається опису, потрібен ширший словник. А втім, поки що, аби висловити свої переживання при деперсоналізації, люди мусять обходитися простими фразами і часто використовують їх у переносному значенні. Слово «нереальний» — одне з ключових у їхньому лексиконі. Конкретизуючи свій стан, вони вдаються до метафор, бо так він стає зрозумілішим для інших.
Цей «код» часто неправильно розшифровують. Репліку «я не відчуваю нічого» можна легко приписати депресії або зарахувати до симптомів нестачі при шизофренії. «Я наче сам собі чужий» звучить як інтелектуальна чи філософська скарга на загальне відчуття відстороненості, а не суб’єктивний стан свідомості. Занепокоєний слухач може навіть перепитати, чи під словом «нереальний» мається на увазі «такий, що не існує в дійсності».
У 2002 році в журналі «Філософія, психіатрія та психологія» вийшла стаття Філіпа та Сусанни Радовичів, присвячена лексикону пацієнтів із деперсоналізацією, зокрема слову «нереальний». Англійське unreal — слово дуже поширене та багатозначне і, як зазначають автори, найчастіше вживається поза контекстом дпдр — його використовують, коли говорять про щось непересічне. Життя здається «нереальним» при деперсоналізації, однак той, хто щойно виграв у лотерею, теж може почуватися «нереально». Це його інтелектуальний та емоційний досвід, «та цього просто не може бути», бо це «неймовірне» везіння. У певних випадках справді йдеться про короткочасний епізод дпдр, бо виграш у лотереї — подія екстраординарна. За словами Радовичів, у повсякденному мовленні англомовної людини слово unreal має три основні значення:
1. Який не існує в дійсності (як міфічна істота)
2. Несправжній, вигаданий або штучний (як м’яка іграшка)
3. Нестандартний чи нетиповий (як у реченні «he is not a real [i.e., a true] friend», тобто «він не реальний [не справжній] друг)
Коли при деперсоналізації людина каже, що життя здається їй «нереальним», може йтися про будь-яке з трьох чи всі три значення. А втім, досвід дпдр виходить за межі усього, що здатен запропонувати словник. Радовичі порівнюють його зі сновидінням, бо у снах межа між реальним і нереальним також розмита. Прокинувшись, ми розуміємо, що сон був нереальний, але поки спимо, він видається нам більш ніж справжнім; сон — це змінений стан свідомості, як і деперсоналізація.
«Відчуття реальності (або нереальності) подій уві сні жодним чином не пов’язане з тим, наскільки він дивний чи не типовий, — пояснюють Радовичі. — Інтенсивне відчуття не реальності — виразна риса окремих сновидінь, про що після пробудження нерідко повідомляють учасники дослідів».
Цей пункт видається особливо цікавим, оскільки при деперсоналізації люди характеризують свій стан як «примарний», однак зв’язок між сновидіннями і дпдр не досліджений; розповідаючи про свої сни, пацієнти з РДД рідко зазначають, чи почувалися в них знеособленими.
Окрім того, при дпдр пацієнти часто вживають сполучники «як» / «наче» / «ніби» / «немов». І низку прикметників: «машинальний», «змертвілий», «неживий» із відповідними метафорами: «Я як робот». А це вкотре доводить, що дпдр неможливо охарактеризувати, вживаючи слова тільки в прямому значенні. Єдиний спосіб хоча б приблизно змоделювати свій суб’єктивний досвід — створити словесну картину. Сполучник «ніби» відображає невпевненість у точності опису, але це найкраще з того, що може запропонувати пацієнт. До того ж вживання слів «наче» та «ніби» вказує на те, що пацієнт не перебуває у психотичному стані чи в стані маячіння — попри дпдр він адекватно оцінює реальність. Тобто не думає, що він — робот, а просто відчуває, що робить усе машинально, як робот.
Слово «відчувати» також доволі неоднозначне. При деперсоналізації людина потерпає від відсутності відчуттів, гіпоемоційності та нечутливості, однак страждання теж є почуттям — негативним і дискомфортним станом розуму. Але в такому емоційному світі затісно, тому при дпдр люди часто кажуть, що взагалі нічого не відчувають, наче вони машини — живі мерці. Обговорення точного значення, яке в слова вкладає пацієнт, — це довга й звивиста дорога. Бо, зрештою, описувати симптоми дпдр — це наче говорити про смак апельсина чи персика. Звісно, можна сказати, що він терпкий, пікантний, солодкий, і з чимось його порівняти, але передати сам смак не вийде.
