Дивна річ: я сиджу одна в Одесі, у невеликій темній квартирці, знятій по airbnb, розсіяно дивлюся серіали один за одним, їм морозиво, заїдаю хлібом — і зовсім не хочу на море, заради якого приїхала. Через вікно можна бачити, як повз поспішають люди у важливих справах, а в мене зі справ — купити фалафель у правильній піті. Після довгих мук я прийняла просту правду про себе: прямо зараз я не хочу нічого і нікуди. Але правда в тому, що мені добре. Добре, тому що нарешті не соромно.
Звичка хотіти більшого, ставити амбітні цілі і жити кожну секунду на повну силу зіграла зі мною злий жарт — у гонитві за великим я проморгала момент, коли батарейка життєвих сил почала тривожно блимати, вимагаючи негайно підключити блок живлення. Мені було не до того: я будувала життя за лекалами мрії. А в результаті — прокинулася нічим не примітним ранком і з подивом виявила, що мотивації більше не вистачає навіть на те, щоб висунути руку з-під ковдри та вимкнути будильник. Електронний півень продовжував кукурікати, а на мене навалилося таке безсилля, небажання бажати й вина за неефективність, що я, здається, проспала до наступного ранку. Для кризи бажань у мене були об`єктивні причини (мій бізнес «для душі» розвалювався, не встигнувши зміцніти). Але, як я з`ясувала пізніше з розмов з друзями, стан, коли зовсім нічого не хочеться, може приходити без будь-яких глобальних катаклізмів із зовнішнього світу. Зрештою, справа завжди у сприйнятті. Навіть бізнес, що розвалився, для однієї людини — привід з азартом переключитися на щось нове, а для іншого — ступор і апатія.
СІДАЙ, ДВІЙКА!
Хто першим потрапляє до групи ризику зі втрати мотивації та бажань? Звісно, відмінники-перфекціоністи. Здорова людина має систему саморегуляції, такий собі вбудований радар, який говорить, коли працювати, а коли відпочивати, коли піддати бензину в гонитві за зірками, а коли похвалити себе за вже досягнуте. При перфекціонізмі здатність до саморегуляції втрачається: людині постійно здається, що він зробив недостатньо, що потрібно більше і швидше. Через це виникло відчуття провини, яке «не дає» права на повноцінний відпочинок. Як у дитинстві: чого розляглася, коли англійська не зроблена? Формально ви можете проводити вихідний із сім`єю за містом, але свідомість буде зайнята вирішенням питань підвищення особистої ефективності. Весь час приділяючи увагу глобальному «треба» і нехтуючи дрібними щоденними «хочу», ви заганяєте внутрішню дитину в кут, вибратися з якої вона може лише за допомогою істерики або, як у моєму випадку, тихого бойкоту.
.jpg)
Другий фактор стресу — занижена самооцінка, що породжує завищені очікування. При завищених очікуваннях ви хочете все чи нічого, геть-чисто втрачаючи здатність цінувати сьогодення. Поширений приклад: психоз "встигнути до". Коли дівчина з якихось причин вирішує, що, припустимо, до тридцяти у неї має бути все — коханий чоловік, рожевощокі карапузи, справа, яка приносить моральне задоволення та користь суспільству, високий дохід, своє житло, широке коло друзів… Якщо хоч один із пунктів просідає — привіт, депресія! Психолог Віктор Еміль Франкл, відомий за книгами, що описує принципи виживання в`язнів у нацистських таборах, зазначає, що люди, які втратили віру у свій порятунок, приречені. Але, як не дивно, приречені ті, хто тішиться нереалістично-оптимістичними ілюзіями.
.jpg)
ПЛАН РЯТУВАННЯ
Розібравшись із причинами, які довели вас до стану глибокої апатії, легше розпочати процес відновлення. На думку психологів, визнання проблеми та розуміння її витоків — перший і необхідний пункт на шляху до вирішення. Але не варто копати надто глибоко: у травмах дитинства, які призвели до перфекціонізму та заниженої самооцінки, легко потонути. Щоб ретельно і спокійно досліджувати причини деструктивних автоматизмів свого характеру, знадобиться не один інсайт на сеансах у психолога або під час чесних розмов із собою. Але якщо завдання терміново повернути себе до життя, немає часу на детальний розбір польотів. Дійте, потім рефлексуйте! Коли людина тоне, її спочатку потрібно врятувати та надати першу допомогу. А вже після того розбиратися, чому він поліз у воду вночі, один посеред шторму.
ШТУЧНЕ ДИХАННЯ
Всі описані способи я випробувала на особистому досвіді пікових критичних моментів. Мета кожного з них — донести до своєї внутрішньої дитини, яка влаштувала бойкот, що нарешті розпогодилося і вона може виходити. І донести до себе, дорослої, що досягає цілей і висот, що давати волю перфекціонізму настільки, коли доводиться півроку відпоюватися ромашковим чаєм, — not perfect at all.
1. Дозвольте собі все і хоч би намагайтеся не відчувати за це вину. Найдурніше, що можна зробити в момент повної апатії, спробувати включити силу волі на максимум, затягнути ремені тугіше і змусити себе «викинути ці дурниці з голови». Силу волі, як і м`язи, можна і потрібно тримати в тонусі, але, як і м`язам, їй потрібний відпочинок. Якщо вам стало важко бачити мотивацію. у очевидних речах, це говорить саме про те, що сила волі була перевантажена і настав час залишити її в спокої. Дайте внутрішній дитині все, що вона захоче. Хоче спати по дванадцять годину на добу і ні з ким не спілкуватися? Надайте їй таку можливість! Дивитися серіали по колу із відром морозива? Без проблем! Якщо встановити контакт зі своїм дитячим «я» не виходить і ви, як і раніше, не чуєте, чого вона хоче, спробуйте таку вправу. Прокинувшись, дозвольте собі нікуди не бігти, нічого не вирішувати, не перевіряти пошту чи телефон. Вдайтеся до млості, увімкніть фантазію і помрійте про щось зовсім нереалістичне (про те, що неможливо відразу перетворити на мету) — про магічну суперздатність, яку вам хотілося б мати, або що б ви розповіли цікавому інопланетянину про Землю в першу чергу. Напевно, у процесі випливе хоча б одне матеріальне бажання, яке обов`язково треба записати (щоб не забути) і виконати.
.jpg)
2. Дієта зачекає. У базальних ядрах переднього мозку розташована область під назвою «центр задоволення». Це частина підкріплювальної системи мозку, яка відіграє важливу роль у всьому, що стосується мотивації, насолоди та поповнення енергії. У нас, як і в інших хребетних, ця система пов`язує отримання задоволення з діями, життєво важливими для існування нашого виду, такими як поглинання їжі та секс», — пише Майк Вікінг у книзі «Hygge. Секрет датського щастя». Почніть із простого: перейдіть на режим харчування, багатий на речовини, які стимулюють вироблення гормонів задоволення: горіхи, банани, вино, червона риба, тістечка з шоколадом, паста. Нині можна все!
3. Розкажіть про свій стан хоча б одній людині. Нехай навіть самому собі. Говорити з кимось про те, що ти в глибокій апатії, складно — все одно, що привселюдно зізнатися у слабкості. Ви починаєте уникати зустрічей, тому що не хочете псувати всім настрій своєю кислою міною. Вам все частіше хочеться побути на самоті. Тим не менш, поділитися своїми думками хоча б з однією людиною необхідно. Це не означає, що потрібно ставитися до нього як до безкоштовного психоаналітика, вивалюючи на бідолаху всі свої потаємні страхи. Просто чесно розкажіть, як почуваєтеся і чому не можете спілкуватися як завжди. По-перше, це позбавить параної соціальної ізоляції. По-друге, після щирої розмови ситуація вже не здаватиметься такою безнадійною. Якщо діалог із близькими не дається, почніть із розмови із собою. Відкрийте чистий аркуш блокнота та пишіть! Не важливо, про що — просто накиньте першу фразу, яка спаде на думку. Якщо немає ідей, спробуйте почати так: «Привіт! Ну от приїхали, зовсім нічого не хочеться. І що ж тепер ми робитимемо?» Ви здивуєтеся, та хтось почне відповідати!
4. Уникайте мотиваційних промов, постів, фотографій. Найгірше, що може зробити людина у стані втрати мотивації, — спробувати підзарядитись мотивацією сусіда. Начебто все логічно: у мене по нулях, у тебе багато — позич. Але насправді це виявляється ведмежою послугою. У моменти спустошення ви автоматично або піддасте таку інформацію знеціненню, або вона змусить відчути себе жалюгідною людиною, нездатною зібрати волю в кулак. Інша крайність — ви поставите нереалістичну мету, щоб потім ще глибше закопатися в нору апатії. Мотивація чужим прикладом спрацьовує, коли ви спочатку маєте намір досягти певної мети, і моніторите способи, які працюють у інших. Але зараз зовсім не той випадок. Кардинальне та дієве рішення: тимчасово скасувати підписку на всіх надихаючих лідерів думки у соцмережах. До речі, це буде гарним способом перевірити, яка інформація справді окриляє, а яку ви споживаєте за звичкою.
5. Їжу - тілу, розваги - розуму. Зверніть увагу на потреби розуму, який тимчасово «завис», на потреби тіла. Почніть з медитації. Вранці, після фантазій про суперздібності та інопланетян, влаштуйтеся на підлозі та увійдіть у стан медитації. Тілу має бути абсолютно комфортно, тому якщо необхідно - підкладіть під сідниці та коліна подушки, накиньте на плечі плед і увімкніть спокійну музику, що утихомирює. Закрийте очі і контролюйте своє дихання. Роблячи вдих, скажіть собі «вдих», роблячи видих, скажіть «видих». Намагайтеся не зосереджуватися на жодній думці, хоч би як наполегливо вона не лізла в ефір. Побудьте в такому стані хоча б десять хвилин. Після завершення медитації посміхніться та подякуйте собі за зусилля. Після медитації можна розпочати легку зарядку — не заради тонкої талії, а виключно для задоволення. А для розуму – художня література. Останнім часом я часто чую від знайомих, що це просто «витрата часу», що краще читати книги про менеджмент та мотивацію. Але марнування часу — саме те, що потрібно. Вам же нічого не хочеться, от і не робіть нічого. Просто марно витрачайте час.
6. Ваш хід! До речі, про безглузде марнування часу. Згідно з дослідженням, проведеним Прінстонським університетом під керівництвом професора економіки та публічної політики Алана Крюгера, найбільше задоволення людині приносить діяльність з елементами гри, хоч у неї немає ніякої практичної цінності. За даними дослідження, список занять, що приносять радість, очолюють соціальні види діяльності - походи, гра з дітьми, настільні ігри. Коли поступово почнете приходити в себе і коли від суспільства інших людей у вас не зводитиме щелепи, запропонуйте друзям зібратися на партію в покер, «Монополію» або «Диксит» — це відмінний спосіб повернутися до спілкування після перерви.
7. Обіймайтеся — провокуйте вироблення окситоцину. Насправді заняття з елементами гри мають практичне значення: вони зближують людей. Психологи всього світу сходяться на думці, що для відчуття добробуту людині потрібні соціальні зв`язки. Нам важливо відчувати цілий спектр «близькості» — знати, що нам є на кого покластися, з ким привітатись біля будинку, з ким зіграти у сквош чи вирушити на мітинг проти забудови старого міста. Не потрібно жодної статистики, щоб помітити, як жителі великих міст втрачають зовнішні кола близькості, віддаючи перевагу нетворкінгу всім іншим видам спілкування. Тоді як близькість між людьми необхідна навіть на гормональному рівні. Обійняти друга, який сумує, важливіше, ніж тонко аналізувати його травми та давати глибокодумні поради. Так лікує природа: дотик коханої людини активізує вироблення окситоцину, який викликає приплив щастя та знижує відчуття стресу, страху та туги.
.jpg)
8. Присутність у теперішньому. Усі загальновизнані спеціалісти по щастю, від буддистських ченців з Бутану до дослідників секретів добробуту з Данії, вчать нас одному — усвідомлювати справжнє та свої відчуття у ньому. Так, у моменти апатії нам здається, що ми практично не відчуваємо смаків чи запахів. Підштовхніть себе до пробудження: усамітніться в мальовничому куточку зі стаканчиком улюбленого напою і запитайте кожного з п`яти відчуттів: що я бачу? що чую? який аромат відчуваю? який смак у мене мовою? якої поверхні я торкаюся? Не менш цікаво розвивати кожне з відчуттів окремо: загляньте в магазинчик з нішевою парфумерією та попросіть продемонструвати вам усі варіації ароматів на тему троянди. Ви здивуєтеся, наскільки по-різному може звучати той самий компонент. І, що ще важливіше, який жвавий інтерес ви відчуєте, вивчаючи свої враження.
