Українське кіно завжди було унікальним і самобутнім та поєднувало в собі традиції та новаторство. У середині 60-х років в історії мистецтва та культури нашої країни відкрилася особлива сторінка — українське поетичне кіно: унікальний феномен, який на екрані синтезує традиції національного фольклору, міфологію давніх слов’ян, сюрреалізм, експресіонізм і символізм.
Український кінематограф 1960-1970-х років пов’язують з іменами Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука, Гната Юри й Богдана Ступки. Кіномитці зверталися до вічних питань життя і смерті, кохання і ненависті, вірності та зради.
Предтеча українського поетичного кіно
Кадр із к/ф «Земля»
Шлях та умови для діяльності кіномитців 60-х підготував Олександр Довженко. Саме його стрічки «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930) піднесли український кінематограф на світовий рівень — остання у 1958 році ввійшла до списку 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.
Маніфест українського поетичного кіно
Сергій Параджанов
Початком феномену вважають історію гуцульських Ромео і Джульєтти — фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», знятий за однойменною повістю Михайла Коцюбинського.
«Найстрашніше — проґавити прекрасне!» — стверджував Сергій Параджанов.
Йому вдалося не проґавити та показати всьому світові поетичну міфологію українців, сповнену магічних ритуалів, первісних емоцій, дохристиянських звичаїв та обрядів. «Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннесса, здобувши 39 міжнародних нагород і 28 призів на кінофестивалях у 21 країні, а Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, що претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
Кадр із к/ф «Тіні забутих предків»
Таким успіхом фільм завдячує не лише талановитому режисеру, а й оператору Юрію Іллєнку, актору Івану Миколайчуку та композитору Мирославу Скорику.
Творчість Юрія Іллєнка
Кадр із к/ф «Білий птах з чорною ознакою»
Талановитий оператор Юрій Іллєнко у 60-х починає працювати як режисер і створює всесвітньовідомі стрічки «Криниця для спраглих» і «Білий птах з чорною ознакою», які вирізняються метафоричністю кіномови. Над останньою разом з Іллєнком працювали ще два класики українського кіно — актори Іван Миколайчук і Богдан Ступка.
Обличчя і душа українського поетичного кіно
Кадр із к/ф «Тіні забутих предків»
Саме так критики називають актора і режисера Івана Миколайчука і додають, що він є аристократом духу. За свою творчу кар’єру він зіграв 34 ролі, написав 9 сценаріїв і створив дві режисерські роботи.
«Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко», — казав Сергій Параджанов про Івана Миколайчука.
Усі свої таланти й майстерність Іван вклав у фільм «Вавілон ХХ», виступивши і режисером, і сценаристом, і актором, і автором музичного оформлення. Стрічка спричинила справжній вибух у світі українського кіно.
Кадр із к/ф «Вавілон ХХ»
Метафорична мова, алегоричність і теми, які порушували представники українського поетичного кіно, викликали численні дискусії. Кіномитців звинувачували в натуралізмі, націоналізмі, ідейних збоченнях та недосвідченості. Багато фільмів були заборонені на території СРСР або відкладені на полицю до кінця 1980-х років.
Нагадаємо, що показ фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» став першим публічним протестом проти замовчуваної хвилі політичних репресій серед інтелігенції в постсталінський період.
Текст: Аліса Єрмоленко
