Ідея фільму про життя і творчість видатного митця виникла у продюсерки Анни Паленчук і режисерки Дар’ї Онищенко. Зйомки мали завершитись у березні 2022 року, але були перенесені через повномасштабне вторгнення Росії. Влітку 2022 року режисерка і продюсерки стрічки (Анна Паленчук, Дар’я Онищенко, Марія Каель) прийняли рішення завершити виробництво. Наразі кінокартина «Малевич» знаходиться на етапі постпродакшену, а творча група поділилися цікавими (і, будемо відверті, малознайомими) фактами з життя митця в день його народження 23 лютого.
Віталій Ажнов
Актор театру і кіно, виконавець ролі Казимира Малевича у фільмі «Малевич»
«Він космічний, в нього свій цілий всесвіт. Казимир — неабиякий харизмат і гуморист. Його внутрішній стержень і енергетика буквально магнетизують до його особистості».
Є лише фото Малевича, тож важко сказати, якою була його міміка. Ажнов відзначає помітний широкий погляд Малевича. Це говорить про те, що він дивився на світ широко і відкрито.
У своїх мемуарах Малевич називав себе Богом. Він хотів змінити хід історії світового мистецтва і, як будь-який митець, гадаю, прагнув визнання і свободи.
«Малевич хотів створити щось абсолютно нове. Думаю, йому все вдалось, інакше ми б зараз про нього не говорили. Малевич однозначно велика постать не лише для України, а й для всього світу».
Тетяна Філевська
Креативна директорка Українського інституту, артменеджерка, кураторка, дослідниця творчості Казимира Малевича, креативна продюсерка фільму «Малевич»
Малевич був переконаний у власній місійності, й це переконання провело його через дуже важкі часи. Він був цікавим промовцем та говорив живо, жартував, міг заспівати. Його учні ним захоплювались та трішки боялись. Він домінував над ними, тому вони не відчували самостійності.
«Він був незвичайною людиною», — підсумовує Тетяна.
Малевич найбільше мріяв відкрити нове в мистецтві. І він це зробив. Прагнув побудувати нову систему і долучався до появи мережі музеїв сучасного мистецтва в Радянському Союзі, вибудовував нові підходи в мистецькій освіті, зокрема і в Київському художньому інституті. Філевська зауважує, що ці нововведення були згорнуті у 1930-ті роки в інституті, де запанував метод соцреалізму, який живе там і досі, а про Малевича фактично забули.
Супрематизм мав визначальний вплив на усе наступне мистецтво. Неможливо бути зараз художником і не зазнати впливу Малевича. Можна побачити зв’язок дуже багатьох напрямів з Малевичем — мінімалізм, концептуалізм, безпредметне мистецтво. Але найбільший вплив супрематизм справив на архітектуру та дизайн. Звісно, ми говоримо про знакову роль «Чорного квадрата» в історії мистецтва.
«Це одна з найважливіших робіт в історії візуальної культури», — зазначає Тетяна.
Художник мріяв побувати в Парижі й відкрити там виставку. На жаль, йому не вдалось побувати в цьому місті, а от виставки творів Малевича неодноразово відбувались в столиці Франції вже після його смерті.
Казимир Малевич виріс та сформувався як особистість в українському селі. Його батько працював на цукрових заводах, і родина переїздила з одного села в інше. В автобіографічних спогадах Малевич описував, як українська сільська культура надихала його та притягувала. Йому подобалось усе, що робили селяни. Це фактично цитата самого митця. Зокрема, його приваблювало народне мистецтво, а українських селянок (бо саме жінки займались мистецтвом) він називав своїми першими вчителями. Але не варто шукати в його роботах сліди впливу народного мистецтва. Воно радше сформувало його сприйняття кольору, співвідношення форм, а також відчуття простору. Хоча два селянські цикли — дуже вагомі у його доробку — можна також інтерпретувати як присвяту українським селянам, тому що в Росії він жив переважно у великих містах, тож з сільською культурою Росії не був добре знайомий.
Малевич за життя був визнаним та відомим далеко за межами Російської імперії та Радянського Союзу. Він сформував навколо себе школу, представники якої поширювали його ідеї в Європі та США. Його роботи подорожували на виставки в найбільші культурні столиці й отримували хороші відгуки критиків і глядачів. Попри те що Малевича випустили за кордон лише одного разу — у 1927 році, і навіть ця коротка подорож була перервана кремлівським керівництвом, — він познайомився особисто з польським та німецьким культурними товариствами, які з великим почтом приймали його в Варшаві, Берліні, в Баухаусі в Дессау. В Радянському Союзі після його смерті на довгі десятиліття про Малевича забули. Повернення з небуття сталось уже ближче до розпаду СРСР, а справжній пік популярності відбувся у 1990-2000-х, коли у всіх музеях світу відбулись виставки його творів. Він досі залишається одним з найважливіших митців авангарду у світі, який визначив подальший рух мистецтва, архітектури та дизайну.
Збереглися спогади членів родини художника про те, що Малевич захворів після арешту у вересні — грудні 1930 року начебто після тортур, проте документально немає цьому підтверджень. Але фактом лишається те, що Малевич страждав від переслідувань, яких зазнав в Росії в останні 10 років свого життя: йому не давали працювати, експонувати, публікувати, викладати. Якби не можливість працювати в Київському художньому інституті наприкінці 1920-х, яка була для нього ковтком надії (тому він навіть планував перебратися до Києва з родиною), його кар’єра була б ще коротшою, а частини спадщини, зокрема теоретичних текстів написаних та опублікованих у Києві та Харкові, взагалі б не існувало. Однозначно, радянський режим вкоротив йому віку і не дав реалізувати усе задумане.
Одним з таких нереалізованих задумів став супрематичний фільм, над яким Малевич почав працювати в середині 1920-х.
«Ми з командою документального фільму "Малевич. Народжений в Україні" реконструювали його кілька років тому і нарешті реалізували його задум на практиці», — говорить Тетяна Філевська з надією, що хоча б таким чином частково змогли віддати належне Малевичу, який має багато зв’язків з українською культурою.
На думку Філевської, росіянам важливо, щоб українська культура не мала нічого важливого, помітного.
«Існування української ідентичності, культури — це підстава для суверенності України і загроза для Росії. Російська імперська політика спирається на виснаження усіх ресурсів провінцій та їхню апропріацію, в тому числі, чи перш за все, в сфері культури. Тому вся наша історія — це знищення, пограбування, викрадення Росією нашої культурної спадщини. Це ж стосується і Малевича, який має дуже велике значення в культурі ХХ-ХХІ ст. Визнати його зв’язок з українською культурою — означає заперечити Путіну в тому, що Україну вигадав Ленін у 1922 році, а на це російська культура не спроможна, тому що повністю залежна та слугує інтересам авторитарного режиму», — коментує Тетяна.
Дар’я Онищенко
Українсько-німецька режисерка («Істальгія», «Забуті»), членкиня Української Кіноакадемії. Режисерка та співсценаристка фільму «Малевич»
Малевич жив і працював в той час, коли люди вже піднялись в небо і фотографи робили перші аерофотографії. За словами Дар’ї, роботи Малевича дуже нагадують саме аерофотографію — ніби то він літав уві сні, або просто занурювався у свої фантазії.
«Мені цікаво було б запитати Казимира, наскільки це вплинуло на нього».
Казимир Малевич мав дуже особливе ставлення до релігії. В деяких своїх текстах він допускає можливість винаходження власної релігії, бачить себе «Богом Мистецтва».
«Мені дуже імпонує ця теза сприйняття мистецтва як окремої релігії. Я атеїст і мистецтво для мене є тією силою, яка допомагає знаходити головні орієнтири в житті», — коментує Дар’я Онищенко.
У 1882 році Алле Альфонс, французький художник, намалював картину «Битва негрів у печері темною ніччю». Це був також чорний квадрат. Малевич знав про цю провокативну картину.
«Чи можна через це вважати, що Малевич вкрав ідею Альфонса?»
«Чи були у Казимира Малевича коханки? Всі знають, що він був чудовим сім’янином, чоловіком і батьком, але і дружин встиг поміняти достатньо — був тричі одружений. Чи були в його житті ще інші жінки? Все може бути. Ми знаємо, що він був харизматичний, мав чудове почуття гумору і в нього швидко можна було закохатись», — каже режисерка.
На дверях кабінету Малевича в НАОМІ висіла табличка: «КАБІНЕТ ЛІКУВАННЯ ВІД РЕАЛІЗМУ». Одного разу він навіть порадив студенту прийняти проносне, аби позбавитись його. Малевич все своє життя боровся з класичним живописом, а перед смертю раптово сам до нього повернувся.
На цьому він будував і свою педагогічну методику: спочатку необхідно відійти від всього звичного, догматичного, від класики — і повністю відпустити себе, стати вільним. А потім вже усвідомлено можна повертатись до техніки і до класичного мистецтва. Але то вже буде свідомий вибір.
