Українська історія сповнена кривавих сторінок, і чи не найбільшим болем у ній озиваються 30-ті роки: Розстріляне відродження та Голодомор. Сталінська репресивна машина поховала сотні талантів, які могли відкритися світу, та натомість лишаються невідомими навіть самим українцям.
Сьогодні, у часи боротьби з російською навалою, особливо важливо досліджувати свою культуру та мистецтво, згадувати тих, хто втратив життя, створюючи щось прекрасне. Ми підготували для вас матеріал про чотирьох художників: Михайла Бойчука, Софію Налепинську-Бойчук, Івана Падалку та Василя Седляра, яких об’єднав не лише живопис, а й той самий трагічний фінал.
Михайло Бойчук
Один із засновників українського монументалізму, зібрав багато послідовників і сформував мистецьку школу бойчукізму
Про дитячі роки Михайла Бойчука відомо небагато: він народився на підконтрольній Австро-Угорській імперії території Галичини, а його ранні роботи згоріли разом з будинком родини. Михайло був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, за підтримки якого здобував художню освіту в найкращих європейських академіях мистецтв: у Відні, Кракові, Мюнхені та Парижі.
За кордоном він познайомився з творчістю Сезанна, Ренуара, Пікассо, а також потоваришував з мексиканським художником Дієго Ріверою. У своїй творчості Михайло тяжів до неовізантійського мистецтва та орієнтувався на культурну спадщину Київської Русі.
Після повернення в Україну Бойчук працював над монументальними розписами, реставрував ікони у Національному музеї у Львові та твори із зібрання Богдана Ханенка. Майстер відкрив фрескові розписи в соборі Успіння Пресвятої Богородиці в Чернігові та запропонував метод закріплення фресок у хрещальні Софійського собору.
Михайло Бойчук заперечував реалізм і прагнув до національної своєрідності українського мистецтва. З метою поширення цих ідей у 1925 році в Києві було засновано АРМУ — Асоціацію революційного мистецтва України.
Софія Налепинська-Бойчук
Художниця-графік
Джерело: UAHistory
Софія Налепинська-Бойчук народилася у Лодзі (нині — Польща) у 1884 році. Освіту художниця здобувала у Санкт-Петербурзі, Мюнхені та Парижі, де познайомилася з Михайлом Бойчуком, продовжила навчання у його школі-майстерні, а згодом вийшла за нього заміж.
На відміну від чоловіка, який лише іноді звертався до графіки, Софія працювала здебільшого саме в цій галузі. Вона проілюструвала книги «Катерина» Тараса Шевченка, «Олив’яний перстень» Степана Васильченка, «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя та багато інших, а також створила нереалізовані проєкти паперових грошей і цінних паперів доби Української революції. Твори художниці експонувалися у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі, Венеції та Цюриху.
Софія Налепинська-Бойчук не лишалася осторонь подій в Україні та створювала роботи політичного та соціального спрямування, як-от «Голод», «Пацифікація України 1932 року».
Іван Падалка
Художник, теоретик, педагог
Джерело: Золотоноша Історична
Іван Падалка народився на теренах колишнього Переяславського полку Гетьманщини у родині хлібороба, який прищепив синові любов до історії. Перші кроки у формуванні художньої майстерності Іванові допоміг зробити Опанас Сластіон — живописець, графік і мистецтвознавець. Однак митець рано почав бунтувати проти панівної системи, зокрема брав участь у демонстраціях з гаслом «Геть царя!», за що був виключений зі школи.
Другим учителем на професійному шляху Івана Падалки став Михайло Бойчук, а після закінчення навчання Іван і сам став педагогом і викладав у Києві, Миргороді та Харкові.
Іван Падалка написав чимало творів на революційну тематику, а також зробив ілюстрації до «Кобзаря», «Енеїди», «Слова о полку Ігоревім» та створив обкладинки до видань Івана Франка, Майка Йогансена, Івана Нечуя-Левицького та багатьох інших письменників.
Василь Седляр
Художник-монументаліст, графік, педагог, критик
Василь Седляр народився на хуторі Христівка Полтавської губернії у родині селянина та здобув усього чотири класи освіти. Однак це не завадило йому вступити до художньої школи у Києві та потрапити до майстерні Михайла Бойчука в Українській державній академії мистецтв.
Художник був одним із засновників АРМУ. Він брав участь у створенні стінописів Харківського червонозаводського театру, робив ілюстрації до «Кобзаря», книжок Івана Франка. Василь також працював з керамікою та майолікою.
Чотири художники — один вирок
У 1926-1927 роках Михайло Бойчук, Софія Налепинська-Бойчук, Іван Падалка та Василь Седляр вирушили у мандрівку за кордон від Народного комісаріату освіти. Однак відвідини Німеччини, Франції та Італії були підставними — після повернення в Україну художників звинуватили у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації». Усі фрески художників були заштукатурені, а розписи — знищені.
Органи НКВС заарештували Михайла Бойчука 25 листопада 1936 року, а 13 липня 1937 року його розстріляли. Того ж дня обірвалося життя й Івана Падалки, якого російські спецслужби викрали у вересні 1936 року і катували. Особливу жорстокість кати застосовували до Василя Седляра. Існувала легенда, що його спалили у печі, проте дані НКВС свідчать про те, що його розстріляли разом з учителем і колегою.
Софію Налепинську-Бойчук заарештували у червні 1937 року. За пів року допитів органи НКВС не отримали від неї зізнань і на підставі показань свідків засудили її до страти як «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників» за «шпигунську роботу на користь іноземних розвідок». Мисткиню стратили 11 грудня 1937 року.
