У середині травня захисники Маріуполя виконали наказ вищого військового керівництва й задля збереження життів склали зброю та під міжнародні гарантії гуманного поводження з військовополоненими залишили територію заводу «Азовсталь», оборону якого героїчно тримали 82 дні. Щодня після цього рідні тих, хто потрапив до російського полону, та всі українці закликають весь цивілізований світ допомогти у дотриманні Женевських конвенцій та виконанні Міжнародним комітетом Червоного Хреста та ООН своїх завдань та обов’язків як гарантів безпеки.
Більше ніж 4 місяці по тому дружина Святослава «Калини» Паламаря Антоніна не чула коханого чоловіка і не отримувала жодної звістки від нього. Хоча статтею 71 Женевської конвенції передбачене листування.
Понад пів року з початку повномасштабного вторгнення Росії їхній 6-річний син Лук’ян не бачив батька.
Антоніна Паламар поділилися з Лесею Пахариною своєю особистою історією та розповіла про те, як вони познайомилися зі Святославом, за що вона покохала чоловіка та який він у повсякденному житті; про те, коли вони переїхали в Маріуполь і яким було місто до того, як окупанти перетворили його на руїни; про те, що наразі відомо про військовополонених та як вона переживає, де знаходить сили, щоби продовжувати вірити й боротися за повернення чоловіка додому.
Привіт. Я Тоня, мені 32. Народилася на Дніпропетровщині, потім з батьками ми переїхали на Тернопільщину. Навчалася у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.
Мій чоловік Святослав родом із Львівської області. Вищу освіту здобув у Львівському торгово-економічному університеті.
У жовтні цього року у Свята ювілей, йому виповниться 40. Мріємо із сином відсвяткувати його разом з батьком!
Знайомство, одруження, сімейне життя
З майбутнім чоловіком ми познайомилися у Львові. Святослав — щира та відкрита людина, з ним можна розмовляти на різні цікаві теми. Він рішучий чоловік і завжди виступає за справедливість — за це я його і покохала. Виникло відчуття, що йому можна довіряти, що він — моя половинка.
Освідчився коханий мені в Чернівцях. Це дуже гарне українське місто з європейським шармом. Я без вагань погодилася, бо впевнена в цій людині, у її щирості, справедливості та силі. А ще Свят дуже смачно готує.
Нашому синові Лук’яну зараз 6 років. Свого тата він не бачив 7 місяців.
Свят — чудовий батько. У плані виховання між ними ще змалечку довіра, спілкування, відчуття справедливості, дисципліни та любові до своєї рідної землі, свого народу та коріння.
Лук’ян знає, що тато разом з побратимами справжні супергерої, легендарні герої, мужні та звитяжні. Щодня син каже «дякую» їм та з нетерпінням чекає на тата та всіх захисників і захисниць «Азовсталі».
Зі Святом у нас багато спільних інтересів — ми любимо подорожувати рідною Україною, під час ротацій я завжди шукаю нерозвідані гарні місця, бо географ за фахом.
Сумую за тими часами, коли ми могли у вихідні провести час усі разом, поїхати до лісу, озера або моря. Такі прогулянки дають можливість відволіктися і просто порадіти звукам природи. Послухати спів пташок і звуки води, доторкнутися до дерев — саме так ми відчуваємо себе частиною природи та отримуємо позитивні емоції.
У вихідні всією сім’єю ми ходили в театр, кіно, філармонію. Також родинною традицією є читання книг. Свят може читати 3–4 книги відразу. Це і класика, й історія, і сучасна література. А я, навпаки, читаю одну книгу, а потім уже наступну. Перед сном ми обов’язково читаємо казочки сину Лук’яну.
А ще мій чоловік любить рибалити. Разом з ним ми збирали ягоди та лікарські трави. І просто дарували тепло одне одному, наповнюючи життя щастям та любов’ю.
Коли малий підросте, мріємо піти в похід з наметами.
Переїзд до Маріуполя
До майбутнього чоловіка в Маріуполь зі Львова я переїхала у 2015 році. Свят там був із серпня 2014 року. Він відчував, що щось розжарюється, що буде війна, а він потрібен, щоб захищати свій народ та Батьківщину.
Маріуполь до лютого 2022 року був дуже гарним українським містом. Надзвичайно чистим, з європейським смаком та стилем. У людей було все необхідне для сучасного цивілізованого життя та дозвілля. Навколо гарні курортні містечка та селища. Під боком хлюпоче тепле море, прадавній степ, що увібрав у себе таємниці історії.
Місто Марії стало містом-мучеником. Це біль через втрату найціннішого — людського життя. Це сльози, і це боротьба за справедливість.
Окупанти повинні відповісти за все заподіяне перед усім цивілізованим світом, перед Богом та людьми.
Військовий досвід, «Азов»
Щодо військового досвіду чоловіка, то спочатку це була строкова служба в армії. Потім він проходив підготовку в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки як контрактник 80-ї аеромобільної бригади. Був у Товаристві сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України».
Святослав брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Маючи бойовий досвід, разом з іншими мотивованими бойовими хлопцями він потрапив до «Азову».
На війні Святослав із серпня 2014 року. Брав участь у боях за Широкине, Світлодарськ.
Завдяки своїм навикам, здібностям та відданості службі з рядового кулеметника третьої сотні він став заступником командира по роботі з особовим складом. Позивний «Калина» чоловік собі обрав, бо це один із символів України.
Для Святослава другою сім’єю є «азовська» родина, де твої рідні — побратими. Це дотримання традицій братерства, вірність Військовій присязі, відданість та захист народу України.
Найголовнішим для чоловіка є честь, справедливість, мужність та гідність. Святослав — мужня та позитивна людина, яка ніколи не боїться викликів. Він вміє знайти підхід до кожного, підтримати і вирішити питання, ситуацію. За це його поважають побратими.
Оборона «Азовсталі»
З «Азовсталі» чоловік писав короткі повідомлення, переважно «+», «тримаємо оборону», «привіт малому та батькам», «знаєш, щоб я зараз з’їв — хліба», «не втрачаємо надії та віримо», «штурм заводу», «ворог скидає на завод бомби, а тут у нас багато цивільних людей, яких ми маємо врятувати».
Він писав, що загинули наші дуже добрі друзі, неймовірно гарна та світла українська родина. І ще багато таких родин, людей, дітей, військових, вірних своїй Україні синів та дочок...
Ніколи не забудемо, вони назавжди в наших серцях.
Ілюстрація: @iranoirodraws
Наші захисники та захисниці «Азовсталі» боролися з вірою в серці. Усі вони — сильні духом, мужні та відважні. У надскладних умовах, без достатньої кількості їжі та води, якою вони ділилися із цивільними, у повній облозі вони героїчно оборонялися та проводили контратаки.
Втомлені, але нескорені наші сталеві герої давали гідну відсіч ворогу, який сильно переважав чисельністю, співали пісні, писали вірші, цитували українських письменників, лікували, наскільки це було можливо в умовах нестачі медикаментів, рани. Робили все можливе й неможливе.
Це — справжній приклад для кожного, це — героїзм, це — боротьба за справедливість та тріумф правди, яка триває досі.
Колаж @alina_art_collage
Завдяки відеозверненням командира полку «Азов» Героя України підполковника Дениса Прокопенка, його заступника майора Святослава Паламаря та інших оборонців народ України та весь світ мав змогу бачити реальну ситуацію оборони Маріуполя та порятунку цивільних. Це — величезна командна робота всіх захисників «Азовсталі».
У численних інтерв’ю та відеозверненнях я бачила, наскільки чоловік змучений, проте сильний, нескорений, повністю відданий своїй справі.
Щоб весь цивілізований світ почув нас, побачив та засудив терористичні дії Росії, 8 травня була проведена історична пресконференція Святослава разом з офіцером управління розвідки полку «Азов» Іллею Самойленком.
«Я хочу сказати, що ми не за слова тут, а за народ України. Ми виконуємо свій військовий обов’язок, нам не потрібні похвали, але нам потрібна справедливість», — заявив Святослав під час пресконференції.
Полон
Захисники Маріуполя виконали наказ вищого військового командування задля збереження життів усього гарнізону.
Жодної звістки від чоловіка з 23 травня. Полон, жахливий теракт в Оленівці, війна забирає життя людей. Із цим важко та боляче жити. Проте ми — сильна нація. З покоління в покоління ми боремося, будуємо, підтримуємо одне одного, маємо цінності та традиції.
Мене підтримує син, любов та віра. Віра, бо ми на світлому боці, з нами Бог та правда, ми на своїй рідній землі. І я дякую всім, хто мене підтримує та вірить. Я дякую всім нашим військовим, які зараз захищають нас на фронті.
Я підтримую зв’язок з рідними військових — захисників «Азовсталі». Ми не знаємо про умови перебування та стан здоров’я наших захисників та захисниць і про те, як до них ставляться. Немає жодних листів.
Ми виходимо на мирні мітинги, закликаємо весь цивілізований світ, щоби були дотримані Женевські конвенції та виконані взяті на себе зобов’язання Міжнародним комітетом Червоного Хреста та щоб місія ООН змогла виконати свої завдання та обов’язки.
Українцям та всьому світу хочу сказати, що боротьба триває найдорожчою ціною — ціною людського життя. І в нас із вами є одна спільна мета і мрія кожного — це Перемога, Перемога добра над злом. Бог добрий, з нами віра та правда.
Як сказав Святослав, «Ми всі повинні бути єдині в прагненні перемогти зло та діяти рішуче задля Перемоги. Боротьба — не лише на фронті. Усі разом у єдності чинимо опір та, дякувати Богу, вистоїмо заради майбутнього наших дітей, захисту культурних та духовних цінностей».
Ілюстрація: @rabbitsvyt
Уся Україна вірить та чекає всіх наших героїв та Перемоги. І ми із синочком, уся родина, усі знайомі, друзі, усі, хто підтримує нас, також віримо, молимося за всіх наших захисників та захисниць.
Борімося — поборемо! Слава Україні!
