«Життя обертається навколо театру і має дійти до логічного завершення — премʼєри». Спільне інтерв’ю Олександра й Марії Рудинських

У серпні в театрі імені Лесі Українки — прем’єра постановки Івана Уривського «Земля» за Ольгою Кобилянською. В ролях Сави й Рахіри — Олександр і Марія Рудинські. За кілька тижнів до прем’єри ми зустрілися з акторами та фотографом Юрком Кушніром у Пирогові. Саша і Марія приїхали на знімання ELLE одразу після шестигодинної репетиції. Вони говорять одне одному пів фрази — обоє втомлені, але усміхнені. Вони вже звикли працювати разом. Але «Земля» — це вперше вдвох, як пара. Вистава, де все складніше: любов, тиск, земля як причина і як прокляття. Про це ми й говорили в інтервʼю.

Більше як рік тому в одному з інтерв’ю Саша сказав про Марію: «Я хотів би грати разом із нею. І зараз хочу в парі зіграти щось. Сподіваюсь, і вона теж». І ось це сталося. Як ви отримали ролі та які були перші думки, коли вас затвердили?

Олександр: Все дуже просто. Десь місяці три-чотири тому Іван сказав, що буде ставити «Землю» в театрі імені Лесі Українки, і спитав мене, чи хотів би я зіграти Саву. Я сказав: «Звичайно» — бо я дуже люблю цей твір Кобилянської й цього героя. Згодом Іван запропонував роль Рахіри Марії. Думки? «Нарешті! Нарешті ми це зробимо!»

Марія: Іван запропонував, і ми погодились. Я подумала, що буде складно, але водночас цікаво.

Ви вперше зіграєте саме пару на сцені театру. До цього були «Тартюф», де ви втілили брата й сестру, фільм «Збори ОСББ», кліп «Пасма» тощо. Тож загалом грати вдвох — це радість чи виклик?

Марія: Для мене це завжди радість, але й виклик як для пари — зберегти спокій, коли не згодні одне з одним у творчому процесі.

Олександр: Я б сказав, що це і радість, і виклик одночасно.

Чи складно грати закоханих на сцені та перевтілюватися в іншу пару, показувати інші почуття в інших обставинах?

Олександр: Грати закоханих не складно, адже це моя професія. Складність полягає тільки в тому, щоб знайти цю закоханість, зрозуміти, яка вона, і втілити це, реалізувати. Насправді ж багато де варто просто розгорнути книгу і побачити, скільки підказок дає Кобилянська. Я можу навести приклад з опису, як це працює. Кобилянська писала: «Сава почував себе дитиною, був воском у її енергічних руках, і вона відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства. Без неї він чув себе безпомічним, а потім піддався цілковито власті її дикого, бездонного характеру». Ось просто один маленький абзац, а я як актор вже маю це знайти.

Марія: З Сашею мені завжди працювати в задоволення, бо за плечима маємо вже доволі багатий емоційний досвід, яким можемо користуватися на сцені, плюс почуваюся абсолютно вільною поруч із ним. Обставини не змінюють почуттів — по суті, змінюються лише правила гри.

Чи були моменти, коли вам як парі було складно на сцені через те, що занадто добре знаєте одне одного?

Олександр: Звичайно, були, але це нормально. Наприклад, у виставі є поцілунок, і вчора ми вдома вирішували, яким саме він має бути. У мене своя версія, у Марії — своя, тож шукали спільний знаменник. Подивимося на премʼєрі…

Марія: Інколи буває складно, бо можемо собі дозволити різкий випад у сторону іншого і забути про те, що ми на роботі.

В попередньому інтерв’ю для ELLE Олександр зізнався, що вдома «театр неможливо вимкнути», особливо перед прем’єрою, коли постійно живеш цією роллю. Зараз ви вдвох готуєтесь до прем’єри й, напевно, більшість часу проводите разом у схожому стані. Як довго триває підготовка до вистави, скільки годин на день проводите на репетиціях?

Олександр: Зазвичай репетиційний період триває три місяці, але не цього разу. Цю виставу ми репетируємо півтора місяця, адже Іван ставив її в Каунасі два роки тому, тож структура залишилася більш-менш незмінною. Але зараз уже передпрем`єрні дні, тому в нас по два прогони на день, ми міняємося складами. Репетируємо з 11:00 до 17:00–18:00. Раніше репетиції були лише до обіду, але навіть після — у дорозі та вдома — ми продовжуємо обговорювати й репетирувати. Як би це сказати, щоб не звучало пафосно... Це наш стиль життя, тому це нормально. Нам же грати на прем`єрі, прийдуть глядачі, тому ми постійно це обговорюємо.

Марія: Його й справді неможливо «вимкнути»: у машині дорогою додому ми обговорюємо репетицію, радимо щось одне одному або сперечаємося щодо тієї чи іншої сцени. Якщо є потреба, можемо репетирувати й удома. Поки триває репетиційний процес, театр залишається головною темою наших розмов.

Розкажіть трохи інсайдів, який вигляд має ваше життя, коли вистава все ближче. Чи було так, що ви щось репетирували вдома і в якийсь рандомний момент пропонували інше бачення?

Олександр: Я зараз скажу узагальнено: якщо актора познімати на приховану камеру, коли він наодинці, у побуті, може скластися враження, що він трохи божевільний. Мені здається, це стосується не тільки мене чи Марії, — так, мабуть, у всіх, особливо перед прем`єрою: заходиш у магазин і можеш іти собі, подумки повторюючи тексти. Вранці біжиш на пробіжку — слухаєш музику з вистави. Це нормально, абсолютно нормально. Це саме той трепет, який є в актора перед прем`єрою. Дай боже, щоб він зберігався якомога довше.

Марія: Саме так і відбувається. Дуже люблю, коли Саша в рандомний момент нашого життя просто починає повторювати текст і так само неочікувано зупиняється. Життя обертається навколо театру і має дійти до логічного завершення — премʼєри, на яку ми дуже чекаємо.

Що кожен із вас відкрив у собі нового під час цієї роботи?

Олександр: Цю виставу ми репетируємо не в себе вдома, а в іншому театрі — Лесі Українки, з новими акторами. З деякими я був знайомий, з деякими — ні. Мого батька грає мій учитель, наш майстер Анатолій Федорович Ященко. Ще зі студентських років я мріяв зіграти з ним у парі, і ось тепер маю цю можливість завдяки Івану. Це справді чудово, коли ви обмінюєтеся новою енергією з новими людьми, у вас з`являються, як би так сказати, дитячі акторські амбіції — вразити. Бо ти вже звик до своїх колег з театру Франка, добре знаєш їх, а вони знають тебе, тож їх значно важче здивувати. Тут зовсім нові емоції, багато хороших відкриттів — і це чудово. Для мене це якраз таке відкриття: перший мій досвід не в рідному театрі, а на іншому майданчику з новими людьми.

Марія: Що мені до душі антигероїні.

«Землю» ставили й інші режисери, зокрема Давид Петросян. Чим «Земля» Уривського особлива?

Олександр: Так, я пам`ятаю, що тільки прийшов в театр і Давид якраз випускав виставу «Земля» на камерній сцені театру Франка. Я ходив на неї, бо був вражений роботою Василя Баші. Він грав батька, наші друзі — Ваня Шаран, Христя Федорак — досі там грають. Тому я не буду порівнювати, мені, навпаки, приємно, що тепер є змога і мені доторкнутися до цього матеріалу разом із Марією, тому нічого більше не можу сказати.

Марія: Бо це вистава Уривського, бо там є ми. (Усміхається.) Ця вистава поза часом. Я думаю, що глядач зможе краще відповісти на це запитання.

Які ваші особисті відчуття від «Землі»? Чим ця вистава вас зачепила?

Марія: Мені здається, це дуже актуальна тема. Загалом вона завжди була актуальною для українців: боротьба за землю та родинні відносини. Кожен прагне свого щастя, кожен бачить його по-своєму. Це, мабуть, найкращий фінал, який я бачила в театрі.

Олександр: Ця вистава зачепила мене, мабуть, тим малюнком, який Іван запропонував для моєї ролі, для ролі Сави.

Саша говорив, що Іван Уривський — його улюблений режисер і один із найкращих людей, кого він взагалі знає. Які ваші відчуття після чергової роботи над іще однією виставою Уривського?

Марія: Іван завжди дає свободу пробувати, помилятися, вдосконалюватися. За це я його люблю і завжди хочу працювати з ним. Він спрямовує, пропонує обставини, але ніколи не стримує.

Олександр: Я досі так вважаю і вважатиму, незважаючи на те, гратиму я в його виставах чи ні. Це вже моя шоста спільна робота з Іваном, друга в цьому році. Він подарував мені найулюбленіші ролі, здійснив мою мрію — зіграти з дружиною в парі. Тому я не знаю, що тут додати, окрім того, що я йому страшенно вдячний за довіру.

Чи є у вас мрія про ще одну спільну роль в театрі чи кіно? І якщо так — ким би ви хотіли бути в ній?

Марія: Не маю мрії про ролі — мрію працювати з талановитими режисерами. Мені здається, це завжди гарантія того, що ти розвиватимешся.

Олександр: Спершу хотілося б трохи відпочити, а потім, звісно, зіграти в парі в кіно. Та й у театрі також можна. Але як я раніше казав, краще не мріяти про конкретні ролі, бо інколи те, про що ти не мріяв, може стати твоєю мрією.

Ваші прогнози, чи стане «Земля» Івана Уривського такою ж популярною, як «Калігула» чи «Конотопська відьма»?

Олександр: Зізнаюсь, мене це мало хвилює. Я про це не думаю, але впевнений, що ця вистава полюбиться глядачам.

Марія: Це важко передбачити, але думаю, що ця історія точно западе в душу. 

---