Жінки, які несуть надію: інтервʼю з капітаном Національної гвардії України Христиною, позивний «Кудрява»

Війна, безумовно, докорінно змінила нашу реальність, і, щоб жити й творити далі, повинні були змінюватися і ми самі. Сьогодні, коли Україна змушена відстоювати свою незалежність, щоденно стикаючись із викликами та смертельною небезпекою, неможливо не помітити ту надзвичайну силу духу, яка таїться в кожній українській жінці, та бажання сяяти навіть у найсуворіших обставинах. 

ELLE у партнерстві з ювелірною мережею «Золотий Вік» у межах спецпроєкту «Жінки, які несуть надію» де ми продовжуємо розповідати про жінок, які заслуговують найкращого і варті найдорожчих коштовностей світу. Волонтерки, жінки, які служать у Нацгвардії, громадські діячки та рятувальниці ДСНС — це героїні нашої сучасності, які не лише рятують життя українців, але й відкривають перед нами новий погляд на справжню жіночу силу та красу.

Про героїню

Повне імʼя: Христина, позивний «Кудрява»
Вік: 30 років
Звання: капітан 
Досвід військової служби: з квітня 2013 року

Під час повномасштабної війни в Україні нашу батьківщину ціною власного життя боронять найвідданіші, найсміливіші, найстійкіші. І серед цих героїв — жінки, які служать у Національній гвардії України. Внесок жінок, які воюють на фронті нарівні з чоловіками, у військові зусилля та нашу перемогу потужний та неоціненний. Їхня надвідповідальність та надвитривалість не можуть не захоплювати.

Попри всі фізичні та психологічні випробування і навантаження, страх і біль, розлуку з родиною та друзями, вони непохитно стоять на варті безпеки та миру в Україні. 

Наша героїня — сильна і неймовірна жінка, офіцерка Національної гвардії України, капітан Христина «Кудрява». Її історія — яскравий приклад патріотизму, тендітної незламності, непереможності духу українського народу.

Про службу під час повномасштабної війни, роль жінок у військовому суспільстві,  про міць та відданість тим, хто обирає важливий шлях служіння в армії своєї країни, а також про жіночність, красу, мрії та плани Христина розповіла Катерині Поповій в інтерв’ю у проєкті ELLE x «Золотий Вік».

На Христині: сережки з червоного золота, каблучка з червоного золота

Служба 

Як ви прийняли рішення стати військовою, вступити до рядів Національної гвардії та йти на фронт? І якими були ваші початкові мотиви та цілі, коли почалася ваша військова служба?

Волею випадку я стала військовою у 2013 році, коли після закінчення навчального закладу стала на біржу праці, де мені запропонували одним з варіантів мого подальшого працевлаштування службу у військовій частині в Івано-Франківську. Посада передбачала роботу з громадськістю та організацію культурного дозвілля військовослужбовців. Я дуже люблю працювати з людьми. Мені подобається комунікувати й допомагати людям. Окрім того, я завжди мріяла стати журналісткою. А ця посада на той період часу дозволяла мені писати статті. Слід зазначити, що це було у квітні 2013-го — до Революції гідності, до війни, і Росія ще не зазіхнула на Крим, Донецьку і Луганську області, — тому я досить таки спокійно прийняла рішення підписати контракт із військовою частиною. 

Які обов`язки та завдання ви виконуєте на службі в Національній гвардії сьогодні?

Мої обов`язки під час повномасштабного вторгнення трохи помінялися. У зоні бойових дій я виконую функції командира групи, яка займається розвідкою, тоді як у пункті постійної дислокації моїм основним завданням є пошук технічних інноваційних засобів, що дозволяють замінити особовий склад у зоні бойових дій саме технікою. Це різноманітні засоби, які, на превеликий жаль, апробуються під час бойових дій в Україні всім світом.

З якими викликами та труднощами ви стикнулися на своєму шляху як жінка-військовослужбовиця?

Перед труднощами постають абсолютно всі люди, які хочуть досягти чогось у своїй професії. Щодо мене як жінки-військовослужбовиці, як офіцера, який займає командирську посаду, я часто стикаюся зі стереотипами й укотре змушена доводити собі та оточенню, що я можу, хочу і маю всі необхідні професійні, фізичні, моральні, ментальні якості для того, щоб займати ту посаду, яку я займаю. Це дещо ускладнює виконання мною завдань, але я розумію, що це мій шлях і зараз нам доводиться протоптувати стежку, щоб потім на ній вже була повноцінна дорога. 

Що найскладніше у вашій службі? 

Якщо говорити не про бойові дії, то найскладніше — займатися бюрократичними питаннями: наприклад, відпрацюванням документів. Адже коли ти виконуєш функції безпосередньо в зоні бойових дій, коли ти командуєш групою, робиш свою роботу і бачиш результат цієї роботи — це зовсім інше, ніж те, чим ти займаєшся в пунктах постійної дислокації. Але однозначно є розуміння, що і та й інша робота важлива і що і ту й іншу роботу треба виконувати повною мірою.

На Христині: підвіска з червоного золота

Війна

Зараз стає все більше жінок, які обирають військові спеціальності. Як це — бути жінкою на фронті?

Насправді на фронті ми не жінки й не чоловіки — тут ми всі бійці й виконуємо певні завдання. Моя основна задача як командира — вберегти свій особовий склад і ефективно виконати завдання. 

Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?

У хорошому сенсі — це неймовірне об`єднання українців в їхній любові до України. Усвідомлення своєї ролі на світовій арені, того, що ми в змозі протистояти такому противнику, який переважає нас у силах і засобах, що ми все-таки професіонали. Це дуже сильно вражає, і я б дуже хотіла, щоб ми не переставали й надалі бути такими ж об`єднаними та сильними. Адже тільки тоді ми насправді непереможні, тільки це дозволить нам досягти своєї цілі й знищити окупантів.

Як ви впоралися з психологічними та емоційними навантаженнями, пов`язаними зі службою на фронті?

З емоційним напруженням я не впоралася, воно мене все ще переслідує, просто, коли ти виконуєш певні бойові завдання, ця емоційна втома відходить на другий план. Звісно, працює адреналін, і ти розумієш, що від твоєї роботи залежить дуже-дуже багато і в тебе немає ні часу, ні можливості бути втомленим. Але коли ти повертаєшся із завдання, коли ти виїжджаєш в тилові міста, емоційне виснаження дуже сильно «доганяє». Ти бачиш, що люди не відчувають ті емоції, які відчуваєш ти. Я б дуже не хотіла, щоб вони переживали те, що переживаю я, але я б хотіла, щоб вони шанували захисників, які віддають найдорожче — своє здоров`я і, на превеликий жаль, життя в цій боротьбі. Через це приходить і виснаження, коли ти не бачиш цієї поваги, і це дуже складно, але, на щастя, є люди, які розуміють, підтримують, допомагають. А ще мені допомагає поезія, яку я дуже люблю читати, бо я можу відрефлексувати певні моменти, що дозволяють мені розслабитись.

На Христині: подовжені сережки-підвіски з червоного золота

Як ви зберігаєте баланс між своєю службою в армії та особистим життям?

Якщо чесно, балансу немає. На цей період все моє особисте — це служба і мої побратими, люди, які поруч. На жаль, мені не вдається розділяти особисте і військове. Зараз я повністю віддана тій справі, яку я роблю. Я розумію, що це погано, і мені хотілося б мати цей особливий час для себе, але, на превеликий жаль, ті умови, в яких я перебуваю, цього не дозволяють.

Наскільки часто зараз військовим вдається отримати вихідний чи відпустку?

Я не знаю, як в інших підрозділах, але у нас командири намагаються виділити час, щоб люди могли побачитись зі своїми рідними, щоб могли виїхати на декілька днів, якщо є сімейні обставини. Командири завжди входять у становище, і побратими також готові тебе замінити. Але тобі самому дуже складно виїжджати, наприклад, з тої самої зони бойових дій, коли ти знаєш, що твої побратими й посестри там виконують задачі, і, не дай боже, з ними щось станеться. Дуже важко повертатися з війни. В мене цього року була відпустка на 15 днів, в яку мене буквально вигнали, і я дуже ціную те, що нам дають таку можливість. Хоча, знову ж таки, головою ти не можеш відключитися від війни, адже ти дуже переживаєш за побратимів, і хотілося б, щоб у відпустку пішли всі люди, які поруч з тобою, щоб ти за них не переймався.

У чому полягатиме головна зміна суспільства після нашої перемоги?

Після перемоги наше суспільство повинно працювати над тим, щоб бути настільки сильним на світовій арені, аби більше ніхто навіть не подумав зазіхнути на нас. Уся світова спільнота повинна зрозуміти, що ми маємо бути об`єднані проти країн-терористів, які впевнені, що можуть фізичною силою тиснути на інші країни. Україна, своєю чергою, повинна стати основою для нових міжнародних організацій та союзів, аби продемонструвати, що навіть маленька країна, але з дуже відважними, сильними, професійними людьми готова стояти за всю світову спільноту. Ця війна не проти України, ця війна проти всього цивілізованого світу. Росія хоче всіх залякати, показати, що в неї є сили, але світ повинен зрозуміти, що це спільна боротьба проти країни-терориста.

На Христині: браслет з червоного золота, жорсткий браслет з червоного золота

Мрії та відчуття жіночності 

Як війна змінила ваше відчуття краси та жіночності? 

Цікаве питання, тому що я дійсно змінилася за період війни. Я перестала зважати, що інші думають про мою красу і жіночність. Якось один з командирів сказав, що я не повинна бути такою вольовою, як чоловік, а я відповіла, що моєї жіночності вистачить на цілий батальйон. І жіночність не у стереотипних речах (наприклад, що жінку треба захищати тощо), наша жіночність — у нашій силі. Скільки жінок проявили силу та волю, стали на захист України! І вони це роблять з великої-великої любові, тоді як росіяни — з дуже великої ненависті. Я люблю, поважаю і ціную тих жінок, які борються і не здаються. Моє світобачення стосовно себе і жінок змінилося, мені стало байдуже, хто що говорить і думає стосовно того, як я виглядаю.

Що для вас означають прикраси? Чи змінюють вони ваше самовідчуття?

Під час фотосесії, яку для нас організував журнал ELLE, коли я вдягала прикраси, що мені подобалися і личили мені, я відчувала себе більш жіночною і зовсім по-іншому. Є «прикраси війни», які я ношу, — це браслет, що зробив мій брат. Він — мій талісман, що мене оберігає, принаймні я у це вірю. Проте це достатньо маскулінний браслет унісекс, а тут, на фотосесії, коли ми приміряли дорогоцінні прикраси, я подумала, що насправді я б хотіла після перемоги мати такі прикраси, які б підкреслювали мою красу та жіночність, мій характер, мою душу. Прикраси — це те, що підкреслює сутність.

Чи часто ви носите прикраси у повсякденному житті? Які частіше за все обираєте?

До повномасштабного вторгнення я майже не носила прикрас. Наприклад, кільця заважають проводити певні маніпуляції зі зброєю тощо. Проте під час війни в мене з`явилося декілька аксесуарів, які були мені подаровані і які стали оберегами для мене. І коли на фотосесії я приміряла прикраси «Золотого Віку», мені дуже-дуже сподобалось те відчуття.

Як ви себе відчуваєте у прикрасах «Золотого Віку»? 

Я зараз рефлексую над тими образами, які у мене були, і над тими прикрасами, що на мене надягали, я відчула себе іншою, але собою. Тією собою, якою я б хотіла бачити себе після перемоги: вольовою, впевненою, рішучою, з переможною короною від того, що ми це зробили. Мені здається, що прикраси підкреслили б це відчуття, тому для мене це було як невеличке прев`ю до нашої Перемоги. (Посміхається. — Прим. ред.)

Що не дає вам впасти духом? 

Люди, які поруч: неймовірно сильні, вольові, мотивовані побратими й посестри. Коли ти бачиш гідний приклад для наслідування, це не дає впасти духом. А ще велика ціна, яка вже заплачена за нашу свободу, ті брати та сестри, які загинули. Ти розумієш, що ти мусиш продовжити їхній шлях, бути сильним і боротися. Тому ні кроку назад. 

Де ви черпаєте сили для допомоги іншим і як відновлюєтеся?

У літературі, поезії, в людях, які поруч. Одного разу мені навіть вдалося вирватись у Карпати, і це було неймовірне місце сили для мене. Це у першу чергу дім, і там ти відрефлексовуєш багато моментів, які довелося прожити. І це дає сили жити й боротися далі.

Які цінності ви вважаєте найважливішими у житті?

Люди, їхнє життя і здоров`я — це найвища цінність для мене. Не обманути, підтримати, не залишити у важку хвилину — це дуже цінно. Коли тобі здається, що страшно, коли ти думаєш, що ти не справишся, але розумієш, що ти потрібен цим людям, — це дорогого коштує: залишитись і не піти, боротися до останнього. Війна показала людську сутність, навіть речей, яких ти не чекав від себе і близьких людей. 

На Христині: каблучка з червоного золота, каблучка з червоного золота без вставки, пусети з червоного золота

Що б ви порадили українським жінкам?

Українські жінки зараз є фундаментом, на якому має вистояти Україна. Я б дуже хотіла, щоб українські жінки знайшли зараз своє місце і роль в Україні, стали для своїх чоловіків, які на війні, опорою (і фінансовою в тому числі), знайшли безмежну кількість можливостей для того, щоб реалізувати себе в різних сферах. Бо коли потім чоловіки повернуться з війни, у них має бути фінансова подушка і час для того, щоб відновитися і повернутися до життя. Це нова можливість — бути рівними партнерами й показати, яку сильну підтримку ми можемо надати чоловікам, які зараз знаходяться на лінії фронту й обороняють нас.

Про що ви мрієте сьогодні?

Мрію про час, коли закінчиться війна і ми стабілізуємося як країна. Мрію про малесенький виноградник і крафтову винарню. Це велика моя мрія, яку я плекаю всередині себе з кожним днем все більше і більше, а значить, перемога все ближче і ближче. Сподіваюся, мені вдасться реалізувати цю мрію.

Що ви хочете сказати сьогодні українцям і світу?

Мені хочеться сказати українцям ось що. Пам`ятаєте перші дні? Пам`ятаєте, як ми об`єдналися, як ми боролися, як ми перемагали? І я хочу, щоб ви ні на мить не втрачали цієї віри в нас, в якому б куточку світу ви не були, які б емоції ви не переживали, пам`ятайте, що ви — українці! І ми дуже крута нація: у нас стільки крутих речей, які ми розуміємо тільки тоді, коли їх втрачаємо. І от усе це нам треба відновити, збагатити, щоб можна було повернутися в Україну, відбудувати її та рости, розвиватися в державі, якою ми пишаємося. Коли ми об`єднані, ми справді непереможні! 

Про ювелірну мережу «Золотий Вік»

Вже 24 роки поспіль мета ювелірної мережі «Золотий Вік» — підкреслювати своїми прикрасами природну вроду  та унікальність жінок. Українки вражають і надихають своєю красою та внутрішньою силою, яка ще більше проявилася під час повномасштабної війни.

Кожен образ і кожна прикраса від компанії «Золотий Вік» створені для того, щоб доповнити неперевершену жіночність, що відображається в симбіозі тендітності та сили. Героїні нашого спецпроєкту втілюють сучасний образ сильної та елегантної українки, і ми сподіваємося, що кожна жінка знайде в них натхнення та підтримку. Адже кожна українська жінка є найдорожчою коштовністю, в якій велично поєднані сміливість, сила та краса. 

Команда:

Фотограф — Андрій Пилипець
Стиль — Ольга Дмитренко
Асистент стиліста — Євген Ващук
Макіяж і зачіски — Дарʼя Діброва
Продюсування — Felik.agency

На Христині усі речі — Intertop Fashionshop