«Українські жінки — це не тільки жертви війни. Вони на рівні із чоловіками воюють на всіх фронтах. У нашій армії зараз уже 42 тисячі жінок, а на початок війни було 37 тисяч», — сказала перша леді України в інтерв’ю ЗМІ Республіки Корея. І це дійсно так, жінки України — мужні, сміливі, незламні, приклад та натхнення для всіх народів світу.
Сьогодні ми знайомимо вас із нашою новою героїнею — 19-річною кулеметницею кулеметного взводу 72-ї окремої механізованої бригади Оксаною Рубаняк. Шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова розпитала військову про складнощі, які довелося подолати, про те, що не дає впасти духом та як проходить день Оксани сьогодні.
Героїня — Оксана Рубаняк, позивний «Ксена»
Вік — 19 років
Звання — солдат. Кулеметниця кулеметного взводу 72-ї окремої механізованої бригади
Досвід — 3 місяці, студентка військової кафедри ПНУ ім. В. Стефаника
Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?
Повномасштабний наступ Росії на територію України я зустріла вдома. Проснулася від того, що власниця квартири, яку я орендую, забігла в кімнату і збудила мене словами: «Оксано, прокидайся. Почалася війна». Для мене війна розпочалася ще у 2014 році, коли мої рідні та друзі захищали Україну на сході. Повномасштабний наступ став логічним її продовженням, до якого, як виявилося, ми були готові. Хвилювалася за рідних і друзів, телефонувала їм, заспокоювала. А опісля почала думати, де я можу бути корисною.
Як ви прийняли рішення піти на війну?
Це рішення для мене цілком логічне. Багато моїх друзів і знайомих — військові, учасники бойових дій. Мій рідний дядько одним з перших став на захист територіальної цілісності України у 2014 році, брав участь у боях за Іловайськ, унаслідок чого потрапив у полон. Зараз дядько, як і я, воює на східному фронті.
Я не можу сидіти вдома, розуміючи, що на фронті гинуть люди. Я хочу, щоб мої рідні, друзі, майбутні діти гуляли вулицями, де майорітиме прапор України, лунатимуть українські пісні, співатимуть український гімн. Будь-який інший сценарій мені не підходить. І ми повинні зробити все, щоб не допустити поганого сценарію.
.jpg)
Чим ви займаєтеся на службі та як проходить ваш день сьогодні?
Мій день проходить буденно, як у тисяч військових. Оскільки я військовослужбовиця кулеметного взводу, заступаю на позиції з великокаліберною стрілецькою зброєю. Коли відбувається зміна людей на позиції й у мене є декілька днів для відпочинку, я займаюся діловодством взводу, за потреби евакуюю поранених або допомагаю в розвідці. Можна сказати, універсальний солдат, але основна моя діяльність — це вогнева підтримка особового складу з кулеметів.
Чи були прояви гендерної дискримінації у вашому підрозділі?
Коли ти єдина дівчина у взводі, одна з небагатьох на батальйон, то увага відчувається. Але я вважаю, що це залежить від самої дівчини, як вона це сприймає. Мені приємно, що мої побратими завжди стараються допомогти мені.
Я рівноправно заступаю на позиції, виконую таку ж роботу, як і інші мої побратими. Стосовно виконання завдань — тут немає гендерного розподілу. Стать на війні неважлива, головне — бажання, знання і навички.
Які складнощі вам довелося подолати?
Завжди важко втрачати рідних людей, побратимів. До цього не можна звикнути. Завжди боляче, коли чуєш, що є поранені або вбиті з української сторони. Наче частина серця відмирає, охоплюється лютою ненавистю і бажанням помсти.
Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?
Мене вразило єднання українців з усього світу. Щире бажання допомогти внутрішньо переміщеним особам, вимушеним переселенцям за кордоном, військовослужбовцям ЗСУ. Відважність волонтерів, що доставляють допомогу на передову. Це дуже цінно для нас.
Що не дає зараз упасти духом і зламатися?
Найважливіше для військового — підтримка з тилу. Безмежно вдячна волонтерам, які допомагають не тільки моєму підрозділу, а й ЗСУ загалом. Ваші теплі слова зігрівають душу, молитви оберігають у бою, а віра у перемогу мотивує на швидке її досягнення.
Мої побратими — моя найкраща підтримка, за цей короткий час вони стали не просто друзями, а братами. Люблю їх безмежно. Пишаюся безмежно.
Розумію, що я тут недарма. Як би важко нам не було, перемога обов’язково буде за нами, і ми повинні зробити все, щоб здобути її.
Які перспективи розвитку України ви бачите?
Україна — велична прогресивна країна. Вона розвивається у багатьох напрямках: музичному, транспортному, освітньому, спортивному і — головне — військовому. Це яскраво доведено протистоянням українського війська окупантам, так званій другій армії світу.
У нас зараз дуже багато можливостей, головне — правильно і вчасно використати їх. Без сумнівів, скоро наша Батьківщина буде на найвищих позиціях у рейтингу розвинутих країн.
Що ви назавжди зміните у своєму житті після війни?
Те, що я вже змінила, — це ставлення до людей. Війна розставляє все на свої місця, дуже швидко й ефективно. Вона знімає маски та показує справжню сутність людей, їхній характер, наміри. Освітлює щирих та відважних промінням сонця, залишаючи у тіні підлих зрадників, марнословів. Вона розділяє з «тимчасовими» друзями, залишаючи вірних, об’єднує з рідними по духу та поглядах, веде однією стежиною для досягнення єдиної мети.
Тепер я ясніше бачу «своїх» і «чужих», більше ціную рідних по крові й по духу людей.
Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу?
Українці — вільна нація нескорених. На долю нашого народу випадали тисячі випробувань, та жодне з них не змогло приборкати прагнення до волі та незалежності. Відповідно, зараз ми не зробимо ні кроку назад, боротимемося до кінця, щоб викорінити зло, яке зараз вирує на нашій землі.
Дорогі українці, не опускайте руки! Будьте сильними, незламними, мужніми. У хвилини розпачу пам’ятайте, що ніхто, крім нас, не забезпечить наше щасливе майбутнє.
Ми обов’язково переможемо! Все буде Україна, вільна і незалежна!
Слава Україні!
