«Я ставлюся до Києва як до коханої людини»: Маргарита Коломацька про прикраси, що проросли 23 каштанами в серці столиці

У Києва завжди були свої коди впізнаваності — не туристичні, а майже інтуїтивні. Ті, що формують емоційний зв’язок із містом сильніше за архітектуру чи офіційні символи. Для кількох поколінь киян таким кодом давно стали каштани — дерева, без яких складно уявити сам образ столиці.

Не випадково саме вони опинилися в центрі «Каштанової алеї» — соціально-екологічного проєкту бренду KOLOMATSKA та ELLE.UA, що рік тому розпочався із серії лімітованих медальйонів, а згодом отримав цілком фізичне продовження в міському просторі.

Сьогодні в Наводницькому парку ростуть 23 каштани, висаджені в межах ініціативи. Але, здається, найцікавіше в цій історії — не сам факт озеленення міста. «Каштанова алея» стала рідкісним прикладом того, як ювелірний бренд може говорити про пам’ять, відповідальність і зв’язок із містом не через декларації, а через дуже конкретну дію, яка буквально залишається в міському середовищі на роки.

У розмові з ELLE.UA дизайнерка Маргарита Коломацька згадує, як проєкт пережив найскладніші етапи реалізації, пояснює, чому ставиться до Києва «як до коханої людини», та розмірковує про нову роль брендів у час, коли людям дедалі важливіше не лише те, що вони купують, а й сенс, який стоїть за цими речами.

«Каштанова алея» починалася як дуже емоційна й символічна ініціатива. Якою ви бачите її сьогодні — через рік після запуску? 

За рік проєкт став значно більшим, ніж просто ініціатива з озеленення міста. Для мене він — про відповідальність, спільні цінності та культуру взаємодії з простором, у якому ми живемо.

Саме під час урочистої висадки я усвідомила справжній масштаб цієї ідеї та її емоційний відгук серед людей. Тоді стало зрозуміло: йдеться про здатність бізнесу бути частиною суспільних змін, надихати та формувати нову культуру турботи про своє місто і країну.

Я дуже вірю в силу маленьких, але системних кроків. Особливо сьогодні, коли здається, що існують важливіші короткострокові цілі. Проте саме такі ініціативи формують довгострокове бачення майбутнього країни та середовища, у якому ми хочемо жити.

І, мабуть, найцінніше для мене — бачити, як моя особиста мрія зробити Київ зеленішим поступово стає реальністю.

Чому для висадки каштанів ви обрали саме цю локацію в Києві? Що для вас було важливо — енергетично, візуально чи навіть особисто? 

Ми обрали Наводницький парк не випадково. Це місце має особливий символізм для Києва, адже саме тут розташований пам’ятник засновникам міста — Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либідь.

Для мене було важливо, щоб «Каштанова алея» стала частиною простору, який уже несе в собі історичну пам’ять та ідентичність Києва. Поруч із Дніпром, у місці, де особливо відчувається зв’язок поколінь.

До того ж Наводницький парк — це моє особливе місце сили у столиці. Простір, у якому завжди можна відчути певний внутрішній спокій, масштаб Києва та його живу енергію. Саме тому ця локація стала для проєкту дуже особистим вибором.

Будь-який соціальний проєкт красиво виглядає на фінальних фото, але зазвичай має складний процес реалізації. Якими були головні виклики під час втілення «Каштанової алеї»? 

Одним із головних викликів став пошук дерев, які відповідали б не лише естетичним, а і практичним критеріям для міського середовища. Для нас було принципово важливо знайти сорт із високою приживлюваністю та стійкістю до умов великого міста, аби це був не просто символічний жест, а довгострокова інвестиція в міський простір.

Саме тому ми обрали сорт каштанів Бріотті, який, на жаль, не вирощується в Україні. Дерева закуповували та імпортували з Італії, адже серед інших сортів саме він має найкращі показники адаптації.

Ще одним серйозним викликом стала реалізація проєкту в публічному просторі столиці. Такі ініціативи потребують великої кількості погоджень, бюрократичних процесів і часу. І це той етап, який зазвичай залишається поза кадром, хоча саме він вимагає найбільше системності, терпіння та послідовності.

Водночас цей досвід став для мене дуже показовим. Він ще раз довів, що важливі міські ініціативи потребують не лише ідеї та емоції, а й готовності проходити складний процес реалізації до кінця.

У результаті проєкту в столиці з’явилося 23 нові каштани. Що ви відчули в момент, коли ця ідея перестала бути просто концепцією і стала фізичною частиною міста? 

Якщо коротко — я відчула щастя. До цього моменту «Каштанова алея» існувала як задум, велика кількість процесів, погоджень і рішень. Але коли дерева вже були висаджені, з’явилося дуже сильне відчуття реальності того, що ми створили щось, що залишиться в Києві на роки.

Для мене це був надзвичайно емоційний момент, тому що йдеться не просто про 23 дерева. Це про слід, який ти залишаєш у просторі свого міста. Про можливість зробити щось цінне не лише для сьогодні, а й для майбутніх поколінь.

Мабуть, саме тоді я особливо гостро відчула, що любов до міста може проявлятися не лише в словах чи емоціях, а й у конкретних діях, які з часом стають частиною міської історії.

Каштан — майже архетип Києва. Чому саме цей символ став центральним для проєкту і що він особисто означає для вас?

Каштан для мене — це дуже емоційний символ Києва. Він асоціюється з домом, пам’яттю і тим особливим відчуттям міста, яке неможливо пояснити словами, але можна дуже глибоко відчути.

До того ж для мене це символ часу та зв’язку поколінь. Дерево, яке росте разом із містом і людьми, стаючи частиною їхніх історій.

KOLOMATSKA завжди працює з прикрасами не лише як з об’єктами краси, а як із носіями історії та емоції. Як народилася ідея створити медальйони саме як частину благодійної ініціативи?

Мені хотілося, щоб проєкт мав не лише фізичний прояв у міському просторі, а й особистий символ, який людина може носити поруч із собою — як нагадування про його цінності і зв’язок із містом.

Особливого значення цій ініціативі додає те, що медальйони були створені в межах нашої ресайкл-програми. Для мене це дуже красивий символ трансформації — коли матеріали отримують нове життя та стають частиною чогось більшого і ціннішого.

У цій ідеї поєдналися одразу кілька важливих для бренду сенсів: відповідальне виробництво, емоційна цінність речей і бажання створювати прикраси, за якими стоїть справжня історія.

Чи є історії людей, які долучилися до проєкту через придбання медальйонів, що особливо вам запам’яталися?

Так, і, мабуть, саме ці історії стали для мене одним із найемоційніших аспектів усього проєкту.

Особливо запам’яталася одна дівчина, яка придбала медальйон і написала, що для неї це не просто прикраса, а дуже особистий символ дому. Через війну вона вже давно живе за кордоном, але Київ для неї залишається місцем, із яким пов’язані найтепліші спогади та відчуття себе.

Вона сказала фразу, яка мені дуже запам’яталася: що носить цей медальйон як маленький шматочок Києва поруч із серцем. І, мабуть, саме в той момент я особливо гостро відчула, що ми створили значно більше, ніж просто прикрасу чи благодійну ініціативу.

Сьогодні fashion-індустрія все частіше говорить про соціальну відповідальність. Як ви самі бачите роль бренду в час, коли людям важливо не лише купувати річ, а й розуміти її сенс?

Мені здається, сьогодні люди все менше купують просто річ. Вони обирають сенси, цінності та емоцію, з якою бренд взаємодіє зі світом.

Тому для мене роль бренду давно виходить за межі створення красивого продукту. Це ще й про відповідальність — за те, що ти транслюєш, які цінності підтримуєш і який слід залишаєш після себе в культурі, суспільстві та міському просторі.

Особливо зараз, у час великої трансформації країни, мені здається важливим, щоб бізнес не існував окремо від реальності, а ставав частиною позитивних змін. Навіть невеликі ініціативи здатні формувати нову культуру взаємодії, уважності та любові до свого середовища.

Мені б дуже хотілося, щоб «Каштанова алея» стала не лише окремим проєктом, а й прикладом для інших брендів — прикладом того, як соціальна відповідальність може мати реальний, відчутний і красивий прояв у міському просторі.

Для тих, хто тільки зараз дізнається про «Каштанову алею»: розкажіть про 7 медальйонів, які ще доступні. Чому для вас важливо, щоб проєкт продовжував жити й після висадки дерев?

Памʼятаю, як напередодні Дня Києва минулого року столиця пережила масовану атаку. Після безсонної ночі в укриттях у більшості людей просто не було емоційного ресурсу дізнаватися про нові проєкти чи ініціативи. І це абсолютно зрозуміло.

Саме тому сьогодні для мене особливо важливо ще раз познайомити людей із цією історією та дати їй можливість жити далі.

Зараз ще доступні 7 медальйонів із лімітованої серії, створеної в межах проєкту. І, мабуть, найтепліше для мене — думка про те, що вже наступної весни разом із людьми, які сьогодні оберуть ці медальйони, ми висадимо ще 7 нових каштанів у Києві.

Яким ви мрієте побачити Київ через 10 років?

Почну зі свого особистого усвідомлення: нещодавно я зрозуміла, що ставлюся до Києва як до рідної коханої людини. Це відчуття особливо гостро прийшло до мене в момент, коли я написала черговий вірш своєму місту.

І, мабуть, саме тому я мрію побачити Київ через 10 років містом, яке, попри все пережите, не втратило своєї душі, а стало ще красивішим, зеленішим і уважнішим до людей.

Містом із сильним внутрішнім світлом — вільним, творчим і наповненим людьми, які щиро його люблять та готові вкладатися в його майбутнє. Бо мені здається, що справжня любов до міста завжди проявляється через дії.

---