ELLE: Що означає бути амбасадором «Чілдрен Кінофесту» і в чому полягає ваша місія?
Лариса Денисенко: Жартівливо, ця місія називається «озвучувати совеня Чарлі», бо йому потрібен голос. Але насправді – це озвучувати і наповнювати своїм голосом зміст фестивалю, доносити ідею користі кіно, яке може не тільки розважати, а й розвивати і робити нас добрішими.
Лариса та совеня Чарлі на відкритті 5го кінофестивалю "Чілдрен Кінофест"
ELLE: Що особливого у цьогорічному фестивалі? Що ви виділили для себе?
Л.Д. Те, що я хочу подивитись точно – стрічка «Маленька гавань», за сюжетом якої дитина, яка не отримує належної любові від мами, вирішує показати їй, як треба любити. Маленька героїня підбирає двох чужих малюків і опікується ними, аби її власна мама зрозуміла, що вона є «недолюбленою».
ELLE: Як, на вашу думку, змінилися діти порівняно з минулим поколінням?
Л.Д. Базові речі залишаються тими самими, але змінюється темп нашого життя, і це позначається на темпі розвитку дітей. Нещодавно я з подивом дивилась, як річна дитина моєї подруги опублікувала фото у facebook.
Ми почали дуже швидко жити і мене бентежить те, що час на аналітику та роздуми теж ущільнився – це позначається на дітях. Дуже часто дорослі хочуть від дітей такого ж самого темпу, в якому самі живуть. В мене є таке враження, що зараз є багато батьків, котрі розглядають дитину, як інвестицію. Інколи дитина сама не знає, чого вона хоче, і не треба вимагати того, що добре виходить в тебе: якщо ви добре співаєте, то не треба цькувати дитину за те, що в неї нема слуху.
ELLE: Нарешті тема буллінгу серед дітей почала проговорюватись у нашому суспільстві. Якими мають бути подальші кроки держави і соціуму у вирішенні цього питання?
Л.Д. Зараз у тестовому режимі запустився освітній курс тренерки з питань протидії всім формам дискримінації і ксенофобії Галини Корнієнко для педагогів, в якому якраз йдеться про те, як вчитель може виокремити, зрозуміти і протидіяти буллінгу. Як на мене, цей курс мають пройти не лише діючі вчителі, а й люди, які цьогоріч вступлять до педагогічних вишів.
Для буллінгу особливих причин не треба – він може виникнути через те, що в тебе джинси не такі. На жаль, у нас все ще вкорінена радянська система, за якою маленька людина – це проблема, більшість – права. Але проблема в тому, що права не більшість, з більшістю просто важче працювати.
Другий момент – це спілкування між батьками. Коли є зафіксований епізод з буллінгом треба говорити зі шкільним поліцейським, а в самих школах створювати служби медіації та шкільних омбудсменів – з ними можна проговорювати методи протидії та попередження утиску.
Квіткове оформление – студія флористики та декору July
ELLE: Як правильно реагувати батькам на буллінг своїх дітей? Чи є правові методи притягнення педагогів до відповідальності?
Л.Д. Вчителям треба усвідомлювати, що вони, коли працюють в школі, є представниками держави, навіть якщо йдеться про приватну школу. Перебуваючи в стінах школи, діти повністю є під їхньої відповідальністю. Коли йдеться про буллінг, який завдає психологічної або навіть фізичної шкоди дитині, а представники школи ігнорують це чи покривають, то є підстава подавати до суду. А якщо національні суди з якоїсь причини стали на бік кривдника, якщо розслідування таких випадків є неефективним, то є підстава звертатись до Європейського суду з прав людини.
Я розумію, що це достатньо велика відповідальність для вчителів, у яких рівень зарплат невисокий, і про це теж треба думати. Але якщо ми будемо платити 30 тисяч людині, яка професійно не змінилась, то я, як платниця податків, не готова це забезпечувати.
ELLE: Як діяти батькам, які дізнались, що їхня дитина є агресором?
Л.Д. Якщо ви не довіряєте шкільному психологу, то є телефонні служби довіри, які займаються підлітками або незалежні дитячі психологи. Але перше – треба знайти людину, якій ваша дитина довіряє найбільше: це може бути хтось з родичів або тренер чи вчитель музики.
Причини агресії можуть бути різноманітні. Можливо, над дитиною чиниться насильство вдома, можливо, дитина так самостверджується або їй треба щось зробити з гіперактивністю. Головне – спробувати зрозуміти причини і не лінуватися говорити з дитиною.
ELLE: Якими засобами та кроками виховувати в дитині толерантність?
Л.Д. Дитина не ставиться до когось гірше через те, що колір шкіри інший чи очі різного кольору, допоки не включаємось ми, дорослі. Дитина не народжується з дискримінаційними штуками в голові, це все соціальні «здобутки».
Тому, по-перше, ми маємо навчитись не відтворювати дискримінаційні моделі поведінки при наших дітях, а якщо хтось поруч любить жартувати на такі теми, то треба пояснювати дитині іронію. А по-друге, на прикладі іграшок та мультиків пояснювати, що люди є різноманітні. Тому що не можна вже ховатись під своєю ковдрою у своєму світі, дитина рано чи пізно вийде за рамки квартири і зіштовхнеться з різноманіттям.
Реквізит – інтернет-магазин FreshMart
ELLE: Як і в якому віці говорити з дітьми про одностатеві пари?
Л.Д. Це дуже залежить від того, хто говорить. Я вважаю, що треба починати говорити, коли дитина йде до садочка: просто пояснити, що є хлопчики, котрим подобаються хлопчики, є дівчатка, котрим подобаються дівчатка. Це не означає, що ти наслідуєш таку модель чи маєш чинити так, це означає, що ти спокійно до цього ставишся, тому що в тебе є свій шлях, а в людей є свій шлях. Треба сказати, що це не смішно, це не збочення, це люди, які по-іншому жити не можуть. Допомогти в таких розмовах з дітьми можуть книги, казки чи мультики. Раджу подивитися «Водяні Лілії», «Молитву за Боббі», «Біллі Еліот», «Прайд».
ELLE: Відомо, що більшість відмінників у наших школах – це дівчата, але топ-менеджерами та керівниками пізніше стають у більшості випадків чоловіки. Чи повинні держава і соціум мотивувати дівчаток робити успіхи у кар’єрі?
Л.Д. Я б не хотіла, щоб відбувався соціальний тиск типу «ти дівчинка, роби кар’єру». Ти – дівчинка, і ти можеш робити все, що завгодно в рамках поваги до прав інших людей. Так само і з хлопчиками.
Але тим не менше, навіть у буквариках рівновага і осучаснення має відбутися. Тобто жінка там – це така притулена до калини дівчина у віночку, а чоловік – стоїть на пагорбі з вівцями. Він, мабуть, чимось займається, а вона, напевно, закохана (сміється). Мають з’явитися оновлені ілюстрації професій, де жінка не лише продавчиня в магазині, а й пожежниця чи суддя.
Я вважаю правильним говорити, що ти маєш відштовхуватись від себе: хочеш займатись творчістю, хочеш займатись бізнесом чи хочеш займатися материнством виключно – це все твої права. Ти так само маєш право не займатись материнством, не бути матір’ю, і ніхто не може тебе засуджувати за це, це твій вибір.
