«Співдія та підтримка одне одного мають стати частиною нашої культури», — Ірина Тулякова

Керівниця волонтерського проєкту СпівДія про жагу допомагати, власні внутрішні переживання та об’єднання українців заради перемоги  

Ірина Тулякова — авторка волонтерського проєкту СпівДія. СпівДія — волонтерська P2P-платформа, яка з’єднує потреби країни з можливостями допомоги та ініційована Офісом Президента України. Тут отримують можливість надати допомогу прозоро, верифіковано та саме там, де це вкрай необхідно. СпівДія в соціальних мережах — Facebook та Instagram.

Про життя та діяльність до війни 

До 24 лютого я займалася освітою, школами, опікувалася великою кількістю дітей, створювала освітньо-формаційні програми. Я Chief Visionary Officer мережі освітніх проєктів Mriydiy, а також очолюю Раду Фонду Президента України з підтримки освіти, науки і спорту. І ми якраз 24 лютого, саме в цей день, мали проводити засідання ради стосовно запуску грантових програм для навчання молодих талановитих людей за кордоном. Але о 6:30 я написала колегам, що засідання переносимо.

Про перші емоції 24 лютого 

Я не вірила до останнього. 24 лютого я була в Києві. До другої години ночі готувалася до засідання: дороблювала презентації, документи. І чесно, в мене був шок. Адже фактично за три години все сталося. Вибухи, сирени — я реально зрозуміла, що почалася війна. Скільки мені не говорили про повномасштабне вторгнення, я казала, що цей сценарій для мене не існує, бо він, скоріше за все, з галузі фантастики. Найгірше, що ми з міста поїхали до родичів під Гостомель і потрапили просто в епіцентр. Потім те селище і та територія були окуповані. У нашому будинку, як потім з’ясувалося, жили росіяни. Щастя, що нам з родиною вдалося дуже вчасно виїхати. 

Про ідею створення волонтерського проєкту

З перших секунд вторгнення я була включена в робочі операційні та організаційні процеси. Ми вивозили дітей, сім’ї наших колег. Паралельно я допомагала з пошуком волонтерів. Згодом ми почали звертатися за консультаціями щодо волонтерських ініціатив — таким чином запустили програму «Ліки людям» разом з Міністерством охорони здоров’я. Згодом ще низка міністерств та організацій просили про підсилення.

Усі щось робили — такий собі броунівський рух. І мені здалося, що було б непогано цей хаос якось упорядкувати.   

Я навіть пам’ятаю це повідомлення. 1 березня написала Богдану Паладійчуку — власнику дизайн-агенції Qream: «Слухай, у мене ідея. Якось все так хаотично. Треба синхронізувати державу, бізнес і волонтерів. Хтось щось шукає, хтось кудись везе фури. Так воно довго не працюватиме. Має бути впорядкована платформа. Можна назвати її СпівДія. Як тобі?» Ще й перепитала, чи це не маячня. Богдан відповів, що треба робити, і отак за чотири доби ми її і зробили. Знайшли ще однодумців. До нас долучилася крута команда quincefin.com. Це український стартап, який допоміг впровадити CRM та автоматизувати нам усі процеси. Кажу, нам треба збирати потреби і ресурси. Часу, щоб створювати щось із нуля, по факту немає. І так відгукнувся Олександр із Дніпра. Разом за чотири доби ми зробили нереальну річ. Або, наприклад, написала, що потрібен класний менеджер для IT-проєкту. Відгукнувся знайомий Гліб, який є проджектом в ART Gaming. Тобто, по суті, команда зібралася випадково: людина до людини. Спочатку створили СпівДію як платформу. Потім решта долучилися.   

Про перші кроки створення СпівДії

Із самого початку ми прагнули створити платформу, яка б допомагала об’єднувати людей, котрі потребують допомоги, із тими, хто цю допомогу може надати. Та ми відразу зрозуміли, що це великі ризики. Ми розуміли, що працюємо із даними, чим наражаємо людей на небезпеку, адже не знаємо, як ці дані можуть використати. Ще в перший же день тесту платформи побачили, що потреб у десятки, потім вже у сотні разів більше, ніж можливостей. Через це зорієнтувалися на те, щоб гуманітарну допомогу збирати, самим її комплектувати і віддавати адресно людям. Усвідомили також, що потрібно робити логістичну мережу, щоб це не було зосереджено, наприклад, або у Львові, або в Києві. До війни я співпрацювала з Міністерством молоді та спорту, які за останні 4 роки дуже розвинули молодіжну інфраструктуру. Ми вирішили об’єднати зусилля молоді. І так склалося, що ми відкрили представництва СпівДії на базі молодіжних центрів в 18 областях. Гуманітарний блок ми запустили доволі оперативно. Хоча, звичайно, набили вдосталь гуль – і з логістикою, і з обробкою запитів, і з комунікацією. На старті ми навіть мали блок по ЗСУ, але потім відмовилися від цього напряму.       

Про основні напрямки проєкту

У СпівДії є кілька напрямків для людини, яка в цей момент має потребу. СпівДія Діти створено для психоемоційної підтримки малечі, в дитинство якої ввірвалася війна. У проєкті беруть участь сотні педагогів, соціальних працівників, психологів, які мають безпосередній досвід роботи з дітьми. Програма працює в 20 мобільних просторах і 10 стаціонарних. Це велика кількість дітей, які вже отримали допомогу. У волонтерській програмі —  2 тисячі. В оновленій програмі — 2400. 

Я щиро вірю в цей напрям. Я вважаю, що дітям треба інтегруватися між собою.

Є напрям СпівДія Працевлаштування. Це допомога в пошуку роботи в нових містах. До проєкту залучені кар’єрні консультанти. Ми співпрацюємо з платформою розвитку кар’єри Career Hub і Центром «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» — командами, які професійно займаються працевлаштуванням не один рік. У межах цього напряму запускаємо програми з фахового працевлаштування.

У нас є напрям СпівДія Підприємці. Молодь масово виїжджає, знаходить можливості за кордоном, закономірно — осідає там, асимілюється. Тож ми мусимо створювати умови, щоб молодь залишалася в Україні. Ми розпочали програму надання невеличких грантів для молодих підприємців, які мали бізнес, але через війну мають потребу у відновленні ресурсів.

Оскільки СпівДія — це про допомогу людини людині, напрям СпівДія Шелтер націлений на підтримку створених саме громадами чи волонтерськими об’єднаннями прихистків для вимушених переселенців, якими вони опікуються, щоб ця ініціатива не згасала.

Окрім того, працюють служби безкоштовної юридичної та психологічної допомоги. Насправді психоемоційний стан людей зараз дуже тяжкий. Здатність контролювати себе, свої емоції, знаходити сили жити далі необхідна сьогодні всім українцям без винятку.

Усі послуги надаються на базі молодіжних центрів, де зосереджені хаби СпівДії, майже в усіх областях України. Це дозволяє концентрувати ці сервіси в одному місці. Молодіжні центри стали мультифункціональними просторами, які допомагають людям, котрі потребують підтримки.

Про команду

Ми стартували втрьох — з ІТ-командою, але поруч завжди було багато друзів, рідні, колеги, партнери, які підтримували. Зараз я навіть не можу точно порахувати, скільки нас є. Працюю над цим завданням. З огляду на те, що в нас лише в СпівДія Діти майже 130 чоловік, а в регіональних осередках — хабах — є координатори, їхні помічники та з десяток-два волонтерів, то виходить орієнтовно 300 членів команди та тисяча волонтерів.     

Про складнощі в діяльності волонтерського проєкту

Мені здається, ми ще не усвідомлюємо до кінця, що вже пройшло п’ять місяців. Для нас усе це триває як один дуже довгий день – 24 лютого. Це суттєво відчувається. Але часу не рефлексію немає.

Найбільшим викликом є інституційний розвиток платформи. Ми швидко стали дуже великими. Старт потребував відваги, сміливості. І зараз кожен проєкт, кожен напрям, який розпочинаємо, вимагає сміливості. Приймати рішення, залучати людей, об’єднувати їх, рухати роботу — це як потяг «Інтерсіті» на ходу. Усе на швидкості, а паралельно створюються нові цінні проєкти, підключаються партнери, розширюється команда.

Першим викликом є сталість фонду. Те, що ми вже встигли зробити за цей проміжок часу, — нереальні речі. Я досі цього не осягнула.

Інший виклик — це ресурси. Ми можемо знайти ресурси під певні проєкти. Працюємо з великою кількістю міжнародних партнерів — USAID, ПРООН, ЮНІСЕФ, IREX — у межах напрямів СпівДії. А от з можливостями гуманітарної допомоги (продукти, речі першої потреби: засоби гігієни, одяг, медикаменти) складніше. Масив запитів про елементарну допомогу глобально стає все більше і більше, а можливості закривати їх швидко вичерпуються.

Окрім згаданих партнерів розраховуємо на включеність місцевих бізнесів, місцевих активістів, звичайних людей. Адже СпівДія — це про реалізацію потенціалу корисності українців. Коли сьогодні я допомагаю тому, кому це потрібно. І знаю, що завтра за потреби мене не залишать сам на сам із труднощами. На сайті СпівДії у розділі «Хочу допомогти» кожен охочий може залишити заявку і поділитися тим, чим може. І ми знайдемо тих, кому це треба.

Про особистий психоемоційний стан 

Емоційний стан залишає бажати кращого. Складно — це факт. Відчуваю тотальну втому, про яку соромно сказати. Оскільки прекрасно розумію: на передовій, на «нулі» немає часу на «тотальну втому». Це виклик, з яким працюю. Адже від мого психоемоційного стану залежить, як рухається організація, як взаємодіє команда. Цей період був дуже напружений. Останні дзвінки з командою в кращому разі завершувалися біля першої ночі. Такий собі нон-стоп. Намагаюся зараз створювати умови, щоб бути більш ресурсною для всіх.

З іншого боку, я «заряджена», адже СпівДія виконує мою місію. Я з дитинства роблю все, щоб моя країна ставала сильнішою.

Мої дії, мрії та активність завжди були направлені на це. З 12 років я у різноманітних спілках, організаціях, волонтерських ініціативах, молодіжних рухах по всій країні. Моя сім’я весь час була осторонь, дивилася з боку, мовляв, скільки можна, коли вона вже заспокоїться. Ніхто ніколи не брав участі в моїй «бурхливій» діяльності. Зараз усе змінилося. Усе моє оточення займається волонтерством, включається, співдіє, як може. Проактивність максимальна. Кожен на своєму місці щодня наближає Україну до перемоги. Війна закінчиться. І окрім того що ми маємо відновлювати, відбудовувати країну, зробити її кращу версію, ми повинні не загубити оцей наш коефіцієнт корисності, який підвищився нереально. Щоб допомагати одне одному не лише тоді, коли геть погано, а щоб це був принцип, позиція. СпівДія, підтримка одне одного мають стати частиною нашої культури.

Українці сьогодні найкрутіші кризові менеджери. Згуртовані та цілеспрямовані. Мені дуже хотілося б, щоб ця активність збереглася.

Про плани на день перемоги

Я хочу в Харків. У Харкові я координувала будівництво осередку Української академії лідерства. Там є дах, на якому ми з моїми студентами проводили рефлексії, спілкувалися неформально. Це таке місце, куди я приходила дивитися у вікна людей. Це в спальному районі. І ввечері оця симфонія вогників, які поступово запалюються в квартирах, — це було неймовірне видовище. Я сиділа і дивилася на них, говорячи студентам, що хочу, аби люди в цих кімнатах почали розділяти наші переконання та створювати команду України разом. А ще я хочу побудувати школи. Дуже багато шкіл. І в першу чергу там, де їх знищили окупанти. У моєму улюбленому Харкові, в Маріуполі. Колись відкривала осередки в цих містах. І була щаслива, бо моя мрія здійснилася. А тепер треба знову будувати.    


Реклама

Популярные материалы

Портрет нації: прикраси, які носили українки


5 правил, дотримання яких не дасть збожеволіти від того, що...


Чому йод важливий для жінок та в яких продуктах він міститься...


Читайте також
Популярні матеріали